Главная » Статьи » Article_all_29



Мышечный спазм и способы борьбы с ним

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

В чем преимущества и недостатки ректальных свечей? Какие современные формы обезболивающих средств являются самыми эффективными и удобными в применении?

Многие из нас полагают, что ректальные свечи предназначаются только для лечения геморроя и других заболеваний прямой кишки. Однако это совсем не так. Ректальным способом препараты могут применяться и при множестве других нарушений. На сегодняшний день в такой форме выпускаются препараты не только против воспалительных заболеваний прямой кишки, но и обезболивающие средства, иммуномодуляторы, антибиотики и другие лекарства, причем как для взрослых, так и для детей.

Например, часто суппозитории применяются для обезболивания при ревматических заболеваниях, посттравматических и послеоперационных болевых синдромах, приступах мигрени, подагре, гинекологических проблемах и других заболеваниях, сопровождающихся выраженным болевым синдромом [1].

Почему свечи?

Почему при вышеперечисленных заболеваниях врачи часто отдают предпочтения препаратам, которые применяются ректально? А все дело в том, что подобный способ приема лекарств имеет существенные преимущества в сравнении с таблетками. Вы только представьте себе, через какие «мытарства» должна пройти таблетка, перед тем, как попасть в тонкий кишечник, где осуществляется всасывание препарата в кровь. При приеме препаратов внутрь, уже в ротовой полости таблетка подвергается действию пищеварительных ферментов. Далее лекарство попадает в желудок с агрессивной кислой средой, после чего проходит в кишечник, где среда щелочная. Параллельно препарат вступает в реакции с множеством биохимических соединений организма, в том числе и с пищей. Известно, что при первом прохождении крови с препаратом через печень инактивируется от 20 до 75% активнодействующего вещества [2]! С другой стороны, препарат, содержащийся в ректальных свечах, сразу всасывается в кровь, минуя желудочно-кишечный тракт и печень. Проще говоря, лекарство действует намного быстрее и эффективнее. Кроме того, ректальное введение медикаментов позволяет избежать лекарственной нагрузки на пищеварительную систему, чего не скажешь о таблетках, особенно, есть необходимость в приеме больших доз препарата. По сравнению с препаратами для перорального применения, ректальные свечи значительно реже вызывают тошноту и ряд других побочных эффектов.

var moevideoQueue=moevideoQueue||[];moevideoQueue. push(function(){moevideo. ContentRoll({mode:"manual",el:"#adv",floatPosition:"bottom left",ignorePlayers:true, floatMode:"full"});});

Учитывая вышеперечисленные преимущества применения ректальных свечей, врачи часто отдают предпочтение именно этим формам препаратов. Однако не все здесь так радужно. И у ректальных свечей существуют недостатки, о которых обязательно нужно сказать.

Недостатки свечей и неудобства для «подсвечника»

Существенным недостатком ректальных свечей является неудобство их применения. Они расплавляются при температуре тела, поэтому их недолго можно держать в руках. После введения необходимо полежать минимум 10 минут, в противном случае содержимое свечи может вытекать из анального отверстия, тем самым снижая эффективность лечения и доставляя пациенту неудобства. Кроме того, свечи не устойчивы, и в отличие от таблеток их нельзя долго хранить. Поскольку в ректальных суппозиториях содержится большое количество ненасыщенных жирных кислот, то при хранении они прогоркают. Некоторые ректальные свечи обладают малой механической прочностью и недостаточной твердостью.

Иногда ректальные суппозитории не рекомендованы для применения по медицинским показаниям. Как известно, при трещинах прямой кишки, тяжелых формах геморроя, проктите и других заболеваний прямой кишки ректальные свечи могут быть противопоказаны, что накладывает определенные сложности в лечении.

Решение проблемы хронической боли

К счастью, современные формы препаратов для ректального применения позволяют избежать большинства проблем, которые могут возникать в случае с суппозиториями. Для устранения болевых ощущений идеально подойдут ректальные капсулы действия Олфентм-100 Ректокапс с содержанием диклофенака в качестве активно действующего вещества.

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

В отличие от традиционных обезболивающих свечей, капсулы Олфентм-100 Ректокапс максимально удобны в применении. Они растворяются не от тепла, а от влаги, а также не вызывают раздражений в области анального отверстия, что позволяет их использовать даже при воспалительных заболеваниях прямой кишки. При использовании данного препарата жировая эмульсия не вытекает из анального отверстия, что позволяет пациенту чувствовать себя комфортно.

Капсулы Олфентм-100 Ректокапс применяются при воспалительных и дегенеративных формах ревматизма, ревматических заболеваниях внесуставных тканей, болях после травм и операций, а также при других заболеваниях, сопровождающихся болевым синдромом.

Ректальные капсулы Олфентм-100 Ректокапс эффективно устраняют боль, при этом не доставят вам никаких проблем.

1. Данилов А. Б., Добрушина О. Р. (2002) Повышение эффективности лечения диклофенаком: выбор лекарственной формы. РМЖ, том 19, Спец. 3.

2. Кукес В. Г. Метаболизм лекарственных средств: клинико-фармакологические аспекты. - М.: Реафарм, 2004. - С. 113-120.

Для розміщення у спеціалізованих виданнях, призначених для медичних установ і лікарів. Р. П. МОЗ України Олфентм - 75: №UA/5122/01/01 від 18.08.2011. Олфентм - 100 Ректокапс: №UA/5124/01/01 від 18.08.2011. Олфентм - 100 CP Депокапс: №UA/5125/01/01 від 18.08.2011. Олфентм - 50 Лактаб: №UA/5123/01/01 від 18.08.2011. Олфентм Гель: №UA/0646/02/01 від 11.11.2011. Олфентм трансдермальний пластир: №UA/5930/01/01 від 15.12.2011. Зберігати в недоступному для дітей місці. try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){}; Повна інформація про застосування лікарських засобів та повний перелік побічних реакцій містяться в інструкції для медичного застосування за посиланням (1).

ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ:

Купирование острых приступов подагры

Как снять острую и хроническую боль в мышцах

Вертебральный болевой синдром

Самые сильные афродизиаки

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Самые сильные афродизиаки для мужчин и женщин содержатся как в экзотических плодах и травах, так и в привычных продуктах питания.

Немного об афродизиаках

афродизиакиАфродизиаки (от имени богини красоты и любви Афродиты) – это вещества, которые стимулируют половое влечение и Половую Активность. К афродизиакам традиционно относятся различные вещества растительного и животного происхождения. Как правило, такие продукты отличаются ярким запахом и вкусом.

Афродизиаками могут быть привычные человеку продукты питания (яйца, шоколад, устрицы, сельдерей, мед, мидии, чеснок, хрен и т. д.), некоторые специи, препараты на основе лекарственных трав и феромоны – пахучие вещества, выделяемые железами животных.

Попадая в организм человека через ротовую полость, дыхательные пути или через кожу, афродизиак начинает действовать наподобие гормонов, принимающих участие в реализации полового возбуждения. При этом механизм действия разных афродизиаков различен. Одни увеличивают половое влечение, другие усиливают чувственность, третьи – помогаю раскрепоститься. Кроме того, афродизиаки обладают антидепрессивным действием на организм, а также оказывают общеукрепляющее и омолаживающее воздействие.

var moevideoQueue=moevideoQueue||[];moevideoQueue. push(function(){moevideo. ContentRoll({mode:"manual",el:"#adv",floatPosition:"bottom left",ignorePlayers:true, floatMode:"full"});});

Афродизиаки для мужчин

Мужские афродизиаки (виагра) усиливают сексуальное желание и приток крови к половым органам, что способствует хорошей эрекции и продлению полового акта. К распространенным мужским афродизиакам, обладающим выраженной активностью, относятся:

  • Кедровые орехи и масло. Кедровый аромат обостряет восприятие мужчины, помогает ему раскрепоститься и успешно провести половой акт.
  • Эфирное Масло пачули усиливает эрогенную чувствительность, повышает либидо, оказывает омолаживающее действие на эндокринную систему мужчины, нормализуя гормональный фон.
  • Спаржа. В этом продукте содержится большое количество витамина Е – антиоксиданта, с помощью которого осуществляется перенос кислорода к половым органам. Готовить спаржу лучше всего на пару или гриле, так в ней сохранится больше полезных компонентов. В побегах спаржи содержится аспарагиновая кислота, которая способствует продлению полового акта и яркому оргазму (мифы про оргазмы).
  • Устрицы и креветки. В этих морепродуктах содержится большое количество цинка – микроэлемента, необходимого для нормальной деятельности предстательной железы и сохранения мужской силы. Все продукты, богатые цинком, полезны для мужчин, и их по праву можно считать афродизиаками.
  • · Специи и пряности. Возбуждающим действием на мужской организм обладают красный перец чили, карри и кардамон. В этих специях содержатся витамины С, Е, В2 и В6, также пряности усиливают приток крови к половому члену и оказывают тонизирующее действие на организм.
  • Петрушка. В петрушке содержится особое вещество апигенин, которое подавляет активность женских половых гормонов эстрогенов в мужском организме, что ведет к повышению активности тестостерона.
  • Имбирь – продукт, повышающий потенцию и половое влечение, а также придает организму энергию. Кроме того, имбирь помогает нормализовать артериальное давление, способствует снижению веса и холестерина в крови, что в целом положительно сказывается на потенции.

Вопросы читателей мне 18 лет, и когда дело доходит до секса - мне сразу же становится не охото,даже ласки не помогают, хотя перед этим - мне хотелось, ждала этого. парень старается возбудить, если нет никаких намеков на секс - возбуждаюсь, хотение и вроде б все нормально, Мне 18 лет, и когда дело доходит до секса - мне сразу же становится не охото, даже ласки не помогают, хотя перед этим - мне хотелось, ждала этого. Парень старается возбудить, если нет никаких намеков на секс - возбуждаюсь, хотение и вроде б все нормально, 18 October 2013, 17:25 Мне 18 лет, и когда дело доходит до секса - мне сразу же становится не охото, даже ласки не помогают, хотя перед этим - мне хотелось, ждала этого. Парень старается возбудить, если нет никаких намеков на секс - возбуждаюсь, хотение и вроде б все нормально, смазка всегда выходит и в достаточном количестве. Может конечно это дело времени, и рано обращаться с такими вопросами, но как бы даже лишившись девственности ( месяцев 9 назад)- нормального секса как у всех, у меня ни разу не было и когда парень пытается засунуть член - больно все еще. Может эт связано с тем, что парни всегда пытались развести меня на секс, даже пару раз были попытки, но становилось страшно и ничего не получалось, и наверное это стало ассоциирироваться у меня с негативным. Но меня волнуют ощущения, как доходит до секса - никаких эмоций и хотения. Что вы посоветуете? хотелось бы наконец ощутить это все, но вот не получается... Посмотреть ответ Задать вопрос

Афродизиаки для женщин

Список самых сильных женских афродизиаков выглядит следующим образом:

  • Бергамот - самый эффективный и мощный женский афродизиак. Бергамот помогает женщине раскрепоститься и избавляет от депрессивного состояния. Недаром именно масло бергамота часто используют для эротического массажа.
  • Шафран – мощный афродизиак, повышающий либидо. В состав шафрана входят гормоноподобные вещества, стимулирующие эрогенные зоны.
  • Герань – сильный женский афродизиак, который больше подходит для зрелых женщин. Эфирные масла герани поддерживают женское здоровье, способствуют нормализации гормонального фона и помогают избавиться от закомплексованности. Кроме того, масло герани будет полезным в лечении мигреней, климаксе и спазмах сосудов головного мозга.
  • Масло иланг-иланг. Данное средство считается одни из сильнейших афродизиаков, который действует не сразу, а спустя некоторое время. Масло иланг-иланг усиливает чувствительность рецепторов и в несколько раз повышает половое влечение. Лучше всего это масло наносить на запястья рук и на область за ушами.

ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ:

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

СВОБОДА В ОТНОШЕНИЯХ

ФЕНОМЕН ЖЕНСКОЙ ЭЯКУЛЯЦИИ

СЕКСОЗАВИСИМОСТЬ

Болевые шейные синдромы

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Лечение шейных болевых синдромов должно быть комплексным, с применением медикаментозных и немедикаментозных методов.

Под шейным болевым синдромом понимают целый комплекс различных неврологических заболеваний, которые проявляют себя болевыми ощущениями в шее и плечевом поясе. Чаще всего данная патология встречается среди лиц среднего возраста, при этом причины болевого синдрома могут быть различными.

Причины развития шейных болевых синдромов

Болевые шейные синдромы, как правило, развиваются из-за компрессии нервных окончаний и крупных кровеносных сосудов, питающих головной мозг. В этой связи, подобные состояния характеризуются не только болью в области шеи, но и головокружениями и головными болями.

Чаще всего шейные болевые синдромы развиваются вследствие дегенеративно-дистрофических заболеваний позвоночника (остеохондроз) или полученных травм ключицы, плеча, шеи или плечевого пояса.

var moevideoQueue=moevideoQueue||[];moevideoQueue. push(function(){moevideo. ContentRoll({mode:"manual",el:"#adv",floatPosition:"bottom left",ignorePlayers:true, floatMode:"full"});});

Стоит отметить, что шейный отдел является одним из самых уязвимых мест в человеческом организме. Главным образом, это связано с тем, что здесь проходят жизненно-важные нервные каналы и кровеносные сосуды. Поэтому любая травма и/или компрессия сразу приводят к серьезным болевым синдромам [1].

Самые распространенные синдромы

Среди многочисленной группы болевых шейных синдромов наиболее распространенным является корешковый синдром шейного отдела. Основным симптомом в данном случае, естественно, является боль, которая главным образом проявляется в области шеи. Однако боли при корешковом синдроме шейного отдела также могут ощущаться в пояснице и конечностях. Кроме того, данный синдром может имитировать болевые ощущения, которые характерны для некоторых заболеваний внутренних органов. В частности, может появиться сильная боль в области сердца, которая напоминает таковую при стенокардии. Естественно, применение сердечных препаратов в данном случае оказывается неэффективным.

Еще одним ярким представителем группы шейных болевых синдромов является задний шейный симпатический синдром (шейная мигрень или синдром позвоночной артерии). Заболевание возникает в результате повреждения І, ІІ и ІІІ позвонка, что приводит к защемлению спинномозговых нервов. Кроме того, ухудшается лимфоотток и кровообращение в области шеи. Так образуется отек, который способствует еще более сильной компрессии нервов. Основным симптомом данной патологии является мигренеподобная односторонняя боль.

Задний шейный симпатический синдром, или синдром шейной артерии, является одним из самых сложных и опасных в данной группе заболеваний. Синдром осложняется тем, что помимо нервных корешков, происходит сдавливание кровеносных сосудов, несущих кровь к головному мозгу. Таким образом, кроме болевых ощущений, у пациента наблюдаются нарушения слуха и зрения, а также возможны нарушения со стороны сердца.

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};
Лечение болевых шейных синдромов

Комплекс терапевтических мер и эффективность лечения могут быть различными в зависимости от конкретного болевого синдрома и его причин. Симптоматическая терапия практически во всех случаях предусматривает применение нестероидных противовоспалительных средств (НПВС) для уменьшения болевых ощущений и выраженности воспалительного процесса. Механизм действия НПВС основан на угнетении активности циклооксигеназы – фермента, принимающего участие в продукции простагландинов – специфических веществ, запускающих воспалительный процесс.

На сегодняшний день существует огромный выбор НПВС, которые выпускаются в различных лекарственных формах. Зачастую шейные синдромы сопровождаются хроническими болевыми ощущениями, что требует применения системных препаратов с пролонгированным действием. Одним из таких препаратов является Олфентм – 100 Депокапс, Выпускающийся в виде капсул для перорального применения. Действующим веществом препарата является диклофенак натрия в дозировке 100 мг. Как известно, продолжительность действия диклофенака невелика и составляет всего несколько часов. Олфентм – 100 Депокапс Содержит диклофенак в форме, позволяющей ему действовать на протяжении 24 часов. Таким образом, пациенту достаточно принимать препарат всего 1 раз в сутки, что делает его очень удобным в применении.

Олфентм – 100 Депокапс Эффективен при выраженном хроническом болевом синдроме, возникающем на фоне воспалительных и дегенеративных заболеваниях опорно-двигательного аппарата, а также при посттравматических болевых синдромах.

При умеренной выраженности шейного болевого синдрома целесообразно применение препарата Олфентм – 50 Лактаб, Содержащем диклофенак натрия в дозировке 50 мг. Препарат выпускается в форме таблеток со специальным кишечнорастворимым покрытием, что позволяет ему всасываться в тонком кишечнике.

Кроме медикаментозной терапии, в лечении шейных болевых синдромов применяются физиотерапевтические методы, массажи, лечебная гимнастика и ношение специальных фиксирующих корсетов и бандажей. Только комплексное лечение шейного болевого синдрома позволит добиться хороших результатов.

1. Самитов О Ш Реабилитация больных с миофасциальным болевым синдромом шейной локализации вследствие легкой черепно-мозговой травмой / О Ш Самитов, Э О Самитов Казань, 2003-С228

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){}; Для розміщення у спеціалізованих виданнях, призначених для медичних установ і лікарів. Р. П. МОЗ України Олфентм - 75: №UA/5122/01/01 від 18.08.2011. Олфентм - 100 Ректокапс: №UA/5124/01/01 від 18.08.2011. Олфентм - 100 CP Депокапс: №UA/5125/01/01 від 18.08.2011. Олфентм - 50 Лактаб: №UA/5123/01/01 від 18.08.2011. Олфентм Гель: №UA/0646/02/01 від 11.11.2011. Олфентм трансдермальний пластир: №UA/5930/01/01 від 15.12.2011. Зберігати в недоступному для дітей місці. Повна інформація про застосування лікарських засобів та повний перелік побічних реакцій містяться в інструкції для медичного застосування за посиланням (1).

ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ:

Купирование острых приступов подагры

Как снять острую и хроническую боль в мышцах

Вертебральный болевой синдром

Формы неврозов

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Неврозом называют приобретенное функциональное расстройство, обусловленное психогенными факторами. Неврозы характеризуются склонностью к затяжному течению и обратимостью состояния.

невроз

Психогенными факторами, вызывающими развитие невроза, выступают внешние или внутренние конфликты, воздействие психотравмирующих обстоятельств и стресс. Кроме того, невроз может вызвать длительное перенапряжение психики – ее интеллектуальной или эмоциональной сфер. Как правило, при неврозе наблюдаются астенические, навязчивые или истерические проявления, а также временное снижение физической и умственной работоспособности.

Стоит отметить, что кратковременные невротические состояния, которые со временем проходят сами собой, без проведения специального лечения, в разные периоды жизни наблюдаются практически у каждого человека.

var moevideoQueue=moevideoQueue||[];moevideoQueue. push(function(){moevideo. ContentRoll({mode:"manual",el:"#adv",floatPosition:"bottom left",ignorePlayers:true, floatMode:"full"});});
Причины развития неврозов

Различные теории возникновения невроза в основном рассматривают его как следствие глубокого психологического конфликта. Считается, что такой конфликт развивается в условиях социальной ситуации, не позволяющей человеку удовлетворить свои базисные потребности. При этом такая ситуация должна сохранятся длительное время. Также психологический конфликт может развиваться в ситуации, представляющую угрозу для будущего, которую человек пытается преодолеть, но не может.

Невроз проявляется в основном эмоциональными нарушениями и расстройствами поведения. Также для невроза характерны нарушения регуляции внутренних органов вегетативной нервной системой.

Психологическими факторами, предрасполагающим к развитию невроза, принято считать особенности личности, негативные условия воспитания, неблагоприятные взаимоотношения с окружающими. Также к психологическим факторам относят неадекватно высокий уровень притязаний. Уровнем притязаний называют стремление человека к достижению целей разной степени сложности, на которые он считает себя способным. При неврозе наблюдается расхождение между притязаниями и реальными возможностями человека – это приводит к тому, что он начинает неверно себя оценивать. При этом поведение индивидуума становится неадекватным, возникает повышенная тревожность и эмоциональные срывы.

Среди предрасполагающих биологических факторов выделяют функциональную недостаточность нервной системы у некоторых людей, делающую их уязвимыми к определенным психогенным воздействиям.

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

При неврозе происходит своего рода срыв деятельности головного мозга, при котором какие-либо признаки его анатомического повреждения отсутствуют. Невроз можно рассматривать как следствие неудач или межличностных конфликтов. Причем часто наблюдается порочный круг – конфликты вызывают невротизацию, а она, в свою очередь, приводит к новым конфликтам.

Вопросы читателей здрасвтуйте! у меня поставили диагноз неврологический комок в горле Здрасвтуйте! У меня поставили диагноз неврологический комок в горле 18 October 2013, 17:25 Здрасвтуйте! У меня поставили диагноз неврологический комок в горле. Подскажите пожалуйска какими препаратами быстро и ефективно излечить даное заболевание. Заранее спасибо Посмотреть ответ Задать вопрос

Формы неврозов

Принято выделять следующие формы неврозов: неврастения, истерия и невроз навязчивых состояний.

Причиной Неврастении является продолжительное эмоциональное напряжение, которое, в конечном счете, приводит к истощению нервной системы. Эмоциональное напряжение при этом могут вызвать неустроенность личной жизни, конфликты в семье, неприятности на рабочем месте и т. п. При неврастении пациента беспокоит раздражительность по самым незначительным поводам. Больному неврастенией сложно сосредоточиться на выполнении поставленной задачи, тяжело концентрировать свое внимание.

Также для неврастении характерны быстрая утомляемость, головные боли и боли в области сердца, нарушение работы пищеварительного тракта. При неврастении у пациентов нарушается половая функция, возникают расстройства сна - появляется бессонница.

Такая форма невроза как Истерия чаще наблюдается у женщин. При истерии пациенты представляют себя несчастными, тяжелобольными, причем они глубоко вживаются в созданный ими образ. Порой бывает достаточно случайной мелкой ссоры в семье или незначительного конфликта на работе, чтобы пациент разразился рыданиями, начал всех вокруг проклинать и даже угрожать покончить с собой.

Истерическая реакция развивается, как правило, в тот момент, когда пациенту нужно добиться чего-либо от окружающих. Такие истерические реакции имеют яркий драматический окрас. Они могут проявляться безудержным плачем, театральным заламыванием рук, головокружением, тошнотой, рвотой, обмороками, в целом – признаками практически любого заболевания, известного данному человеку. Также при истерической реакции у пациента может исчезнуть голос, слух, возникнуть мнимый паралич рук и ног. Однако при всем этом истерический приступ не является симуляцией. Чаще всего он возникает помимо желания человека и вызывает у него сильные физические и моральные страдания.

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Невроз навязчивых состояний, также называемый обсессивно-компульсивным расстройством, проявляется в виде стойких тревожных мыслей и навязчивых движений. Невроз навязчивых состояний характеризуется возникновением навязчивых действий и движений (компульсий), мыслей (обсессий), воспоминаний, а также различных фобий (патологических страхов).

Среди обсессий наиболее распространенными являются пугающие мысли о потере мужа/жены, заражении тяжелой болезнью, смерти родственника. При этом пациент хорошо понимает, что его опасения нелогичны, однако избавиться от них он не может.

В целом, возникновение определенной формы невроза у конкретного человека зависит от его типа вегетативной нервной системы, конкретных ошибок, допущенных в его воспитании, а также от типичных неблагоприятных жизненных ситуаций.

ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ:

Неврологические заболевания у пожилых людей

Как справиться с неврозом

Боль в грудном отделе позвоночника. Межреберная невралгия

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Причина межреберной невралгии может крыться в дефиците витаминов группы В. В лечении данного заболевания рекомендовано применение витаминных комплексов.

невралгияМежреберная невралгия – это боль, которая распространяется по ходу ветвей межреберных нервов. Это одна из самых частых причин болей в грудном отделе у лиц среднего и пожилого возраста. У детей межреберная невралгия почти не встречается.

Симптомы межреберной невралгии

При межреберной невралгии боль, как правило, ощущается в межреберном пространстве. Иногда возможна иррадиация боли в спину, под лопатку и поясницу по ходу ущемленного нерва. В некоторых случаях наблюдаются спастические сокращения мышц, побледнение или покраснение кожных покровов, а также потеря чувствительности кожи в области ущемленного нерва. Межреберная невралгия отличается сильной, жгучей болью без приступов.

Межреберная невралгия и боли в сердце

Нередко симптомы межреберной невралгии больные принимают за сердечную боль. Стоит отметить, что боли в сердце встречаются значительно реже, и отличить их от невралгии нетрудно. При межреберной невралгии болевые ощущения усиливаются на глубоком вдохе или выдохе. Интенсивность боли может меняться при смене положения тела. Сердечные боли, как правило, стабильны в независимости от положения тела и не усиливаются при глубоком вдохе или выдохе. Боль в сердце нередко сопровождается нарушением пульса и/или повышением артериального давления.

var moevideoQueue=moevideoQueue||[];moevideoQueue. push(function(){moevideo. ContentRoll({mode:"manual",el:"#adv",floatPosition:"bottom left",ignorePlayers:true, floatMode:"full"});});
Причины боли в грудном отделе позвоночника

Болевые ощущения в грудном отделе позвоночника возникают вследствие раздражения, ущемления или воспаления нервных окончаний в межреберном пространстве. Также невралгия может развиться при ущемлении корешков спинномозговых нервов грудного отдела. Защемление корешков часто наблюдается при дегенеративно-дистрофических заболеваниях позвоночника, таких как остеохондроз, спондилит, болезнь Бехтерева и других.

Чаще всего болевые приступы возникают при раздражении нерва межреберными мышцами из-за мышечного спазма или воспалительного процесса. При этом причиной спазма (и как следствие – невралгии) может быть чрезмерная физическая нагрузка, травмы, психические расстройства, переохлаждение и инфекционный процесс. В некоторых случаях межреберная невралгия развивается на фоне заболеваний легких.

Приступы межреберной невралгии могут возникать при отравлениях, гормональных нарушениях, заболеваниях внутренних органов, сахарном диабете и злоупотреблении спиртными напитками, из-за токсического воздействия алкоголя на нервную систему.

К развитию заболевания также приводит дефицит витаминов группы В, поскольку данные биологически активные соединения играют ключевую роль в нормальной деятельности нервной системы [1].

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};
Лечение межреберной невралгии

Для снятия болевого синдрома и воспалительного процесса при межреберной невралгии назначаются нестероидные противовоспалительные препараты (НПВП). Принцип действия данных средств заключается в блокировании активности фермента циклооксигеназы, ответственной за продукцию простагландинов – основных медиаторов воспаления. При недостаточной эффективности НПВП при межреберной невралгии дополнительно назначаются обезболивающие препараты и миорелаксанты – для снятия мышечного напряжения.

В лечении межреберной невралгии рекомендовано применение витаминов группы В (В1, В6, В12), которые способствуют скорейшему восстановлению поврежденных нервных окончаний, а также уменьшают выраженность болевого синдрома [2, 3].

Одним из эффективных витаминных препаратов, применяемым в неврологической практике, является Нейрорубин, представляющий собой комбинацию витаминов В1, В6 и В12. Препарат выпускается как в таблетированной форме (Нейрорубин-Форте Лактаб), так и в виде раствора для инъекций.

Немаловажным преимуществом инъекционной формы Нейрорубина является удобство в его применении. Поскольку Нейрорубин содержит все три необходимых витамина, то в терапевтических целях достаточно всего одной инъекции в сутки вместо трех, как в случае с другими инъекционными препаратами витаминов группы В. Кроме того, Нейрорубин хорошо сочетается с нестероидными противовоспалительными препаратами, и даже потенцирует их обезболивающий эффект, что очень важно при лечении межреберной невралгии.

Помимо межреберной невралгии, Нейрорубин Такжепоказан при лечении болей в спине, алкогольных и диабетических нейропатий и других заболеваний, возникающих на фоне дефицита витаминов группы В. Препарат хорошо переносится и обладает минимальными побочными эффектами на организм.

1. Eckert M., Schejbal P. Therapy of neuropathies with a vitamin B combination. Symptomatic treatment of painful diseases of the peripheral nervous system with a combination preparation of thiamine, pyridoxine and cyanocobalamin // Fortschr Med – 1992 – Vol.110 (29) – P.544–548.

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

2. Mauro G. L., Martorana U., Cataldo P., Brancato G., Letizia G. Vitamin B12 in low back pain: a randomised, double-blind, placebo-controlled study. Eur Rev Med Pharmacol Sci. 2000 May-Jun; 4: 3: 53-8.

3. Ang C. D., Alviar M. J., Dans A. L., Bautista-Velez G. G., Villaruz-Sulit M. V., Tan J. J., Co H. U., Bautista M. R., Roxas A. A. Vitamin B for treating peripheral neuropathy. Cochrane Database Syst Rev. 2008 Jul 16; 3:CD004573.

Для розміщення у спеціалізованих виданнях, призначених для медичних установ і лікарів. НейрорубінТМ: Р. П. МОЗ України. №UA/10051/01/01 від 01.10.2009, Зберігати в недоступному для дітей місці. Повна інформація про застосування лікарських засобів та повний перелік побічних реакцій містяться в інструкції для медичного застосування за посиланням (3).

ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ:

Купирование острых приступов подагры

Как снять острую и хроническую боль в мышцах

Вертебральный болевой синдром

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

(4) Инструкция по применению лекарственного средства НЕБИТРЕНД

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

ІНСТРУКЦІЯ

Для медичного застосування препарату

НЕБІТРЕНД

(NEBITREND)

var moevideoQueue=moevideoQueue||[];moevideoQueue. push(function(){moevideo. ContentRoll({mode:"manual",el:"#adv",floatPosition:"bottom left",ignorePlayers:true, floatMode:"full"});});

небитрендСклад:

Діюча речовина: 1 таблетка містить 5 мг небівололу у вигляді небівололу гідрохлориду;

Допоміжні речовини:Лактози моногідрат; крохмаль кукурудзяний; натрію кроскармелоза; целюлоза мікрокристалічна; гіпромелоза; кремнію діоксид колоїдний безводний; магнію стеарат.

Лікарська форма.Таблетки.

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Фармакотерапевтична група.Селективні блокатори β-адренорецепторів.

Код АТС С07А В12.

Клінічні характеристики.

Показання.

Есенціальна артеріальна гіпертензія. Хронічна серцева недостатність як доповнення до стандартних методів лікування хворих літнього віку (понад 70 років).

Протипоказання.

Підвищена чутливість до діючої речовини або до інших компонентів препарату. Печінкова недостатність або порушення функції печінки. Гостра серцева недостатність, кардіогенний шок або епізоди декомпенсації серцевої недостатності, що вимагають внутрішньовенного введення діючих речовин з позитивним ізотропним ефектом. Синдром слабкості синусового вузла, у тому числі синоаурикулярна блокада, АВ-блокада ІІ-ІІІ ступеня (без штучного водія ритму). Бронхоспазм та бронхіальна астма в анамнезі. Нелікована феохромоцитома. Метаболічний ацидоз. Брадикардія (до початку лікування частота серцевих скорочень < 60 ударів за хвилину). Артеріальна гіпотензія (систолічний артеріальний тиск < 90 мм рт. ст.), тяжкі порушення периферичного кровообігу.

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Спосіб застосування та дози.

Застосовують внутрішньо, запиваючи достатньою кількістю рідини, незалежно від прийому їжі.

Есенціальна артеріальна гіпертензія.Дорослим пацієнтам рекомендовано приймати 1 таблетку (5 мг небівололу) на добу, за можливості в один і той самий час.

Оптимальний гіпотензивний ефект виявляється через 1-2 тижні лікування, але іноді оптимальна дія спостерігається лише через 4 тижні. Небітренд можна застосовувати як монотерапію, так і в комбінації з іншими гіпотензивними засобами. Дотепер додатковий гіпотензивний ефект спостерігався тільки при його комбінації з 12,5-25 мг гідрохлоротіазиду.

Хронічна серцева недостатність.Лікування хронічної серцевої недостатності повинно починатися з повільного титрування дози до досягнення оптимальної підтримуючої індивідуальної дози. Таким хворим призначають препарат у випадку хронічної серцевої недостатності без епізодів її гострої декомпенсації протягом останніх 6 тижнів. Лікар повинен мати досвід лікування хронічної серцевої недостатності. Хворі, яким застосовують інші серцево-судинні засоби (діуретики, дигоксин, інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ), антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ), повинні мати вже підібрану дозу цих ліків протягом останніх 2 тижнів, перш ніж розпочнеться їх лікування Небітрендом. Початкове титрування дози слід проводити за нижченаведеною схемою, витримуючи при цьому інтервали від 1 до 2 тижнів і орієнтуючись на переносимість дози пацієнтом: 1,25 мг небівололу 1 раз на добу можна збільшити до 5 мг 1 раз на добу, а надалі – до 10 мг 1 раз на добу. Максимальна рекомендована добова доза становить 10 мг небівололу. На початку лікування та при кожному підвищенні дози хворий повинен не менше 2 годин перебувати під наглядом досвідченого лікаря, щоб впевнитися в тому, що клінічний стан залишається стабільним (особливо це стосується артеріального тиску, частоти серцевих скорочень, порушення провідності міокарда, а також посилення симптомів серцевої недостатності). За необхідності вже досягнуту дозу можна поетапно знову зменшити або знову до неї повернутися. При посиленні симптомів серцевої недостатності або при непереносимості препарату у фазі його титрування дозу небівололу рекомендують спочатку знизити або, у разі необхідності, негайно його відмінити (при появі тяжкої артеріальної гіпотензії, посиленні симптомів серцевої недостатності з гострим набряком легень, при появі кардіогенного шоку, симптоматичної брадикардії або АВ-блокади). Як правило, лікування хронічної серцевої недостатності небівололом є тривалим. Лікування небівололом не слід припиняти раптово, оскільки це може призвести до посилення симптомів серцевої недостатності. Якщо необхідно припинити прийом препарату, дозу слід знижувати поетапно, щотижня зменшуючи її на половину.

Хворі з нирковою недостатністю:Рекомендована початкова доза становить 2,5 мг на добу. За необхідності добову дозу можна збільшити до 5 мг.

Хворі з печінковою недостатністю:Досвід застосування препарату таким пацієнтам обмежений, тому застосовувати небіволол протипоказано.

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Хворі літнього віку(> 65 років): застосовують початкову дозу 2,5 мг на добу. За необхідності добову дозу збільшують до 5 мг. Однак, оскільки досвід застосування препарату пацієнтами віком від 75 років недостатній, лікування хворих цієї вікової категорії потрібно проводити з підвищеною пересторогою і під наглядом лікаря.

Побічні реакції.

Побічні реакції при есенціальній артеріальній гіпертензії та при хронічній серцевій недостатності наведені окремо через різницю в захворюваннях, що лежать в основі цих станів.

Частота випадків побічної дії визначається так: часто (≥1/100 до <1/10); нечасто (≥1/1000 до <1/100); дуже рідко (≥1/10 000); невідомо (не може бути оцінено внаслідок відсутності даних).

Есенціальна артеріальна гіпертензія.

З боку психіки

Нечасто: жахливі сновидіння, депресія.

З боку Нервової системи

Часто: головний біль, запаморочення, парестезії.

Дуже рідко:непритомність.

З боку ОрганІвЗору

Нечасто: порушення зору.

З боку Дихальної системи

Часто:задишка.

Нечасто: бронхоспазм.

З боку ТравногоТракту

Часто: запор, нудота, діарея.

Нечасто:диспепсія, метеоризм, блювання.

З боку Шкіри та підшкірної клітковини

Нечасто:свербіж, еритематозне висипання.

Дуже рідко: загострення псоріазу.

З боку Серцево-судинної системи

Нечасто:брадикардія, серцева недостатність, уповільнення АВ-провідності/АВ-блокада, артеріальна гіпотензія, переміжна кульгавість.

Загальні порушення і реакції в місці введення

Часто: підвищена втомлюваність, набряки.

З боку Імунної системи

Невідомо: ангіоневротичний набряк, підвищена чутливість.

З боку Репродуктивної системи та молочних залоз

Нечасто:імпотенція.

Крім цього, повідомлялось про такі побічні реакції, спричинені деякими β-адреноблокаторами: галюцинації, психози, сплутаність свідомості, похолодніння/ціаноз кінцівок, синдром Рейно, сухість очей та токсичне враження слизової оболонки очей за типом практололу.

Хронічна серцева недостатність.Найчастішими побічними реакціями, про які повідомляли пацієнти, які отримували небіволол, були брадикардія та запаморочення. Зареєстровано такі побічні реакції (що можуть бути пов’язані з прийомом препарату), що вважаються особливо частими при лікуванні хронічної серцевої недостатності: посилення симптомів серцевої недостатності; ортостатична гіпотензія; АВ-блокада І ступеня; набряки нижніх кінцівок; непереносимість лікарського засобу.

Передозування.

При передозуванні β-адреноблокаторів спостерігаються: брадикардія, артеріальна гіпотензія, бронхоспазм, гостра серцева недостатність. Лікування передозування: промивання шлунка, призначення активованого вугілля та проносних засобів. Рекомендується контроль рівня глюкози в крові. За необхідності проводиться інтенсивна терапія в умовах стаціонару: при брадикардії та підвищеній ваготонії – введення атропіну, при артеріальній гіпотензії та шоку – внутрішньовенне введення плазмозамінників та катехоламінів. b-блокуючу дію можна припинити повільним внутрішньовенним введенням ізопреналіну гідрохлориду, починаючи з дози 5 мкг/хв, або добутаміну, починаючи з дози 2,5 мкг/хв, до досягнення очікуваного ефекту. Якщо наведені заходи не допомагають, призначають глюкагон із розрахунку 50-100 мкг/кг. Якщо потрібно, ін’єкцію можна повторити протягом години та, за необхідності, провести внутрішньовенну інфузію глюкагону з розрахунку 70 мкг/кг/год. В екстремальних випадках проводять штучну вентиляцію легень та підключення штучного водія ритму.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Фармакологічні властивості небівололу можуть зумовлювати негативний вплив на перебіг вагітності, плід та немовля, тому його застосовують лише тоді, коли користь від застосування переважає потенційний ризик для плода. Якщо лікування небівололом необхідне, то потрібно проводити спостереження за матково-плацентарним кровообігом та за ростом плода. При підтвердженні негативної дії необхідно розглянути питання про лікування альтернативними препаратами. За немовлям необхідно ретельно спостерігати і мати на увазі, що такі симптоми, як гіпоглікемія та брадикардія, можна очікувати протягом перших 3 діб. Під час лікування небівололом годувати груддю не рекомендується.

Діти.

Дослідження щодо застосування препарату дітям не проводились, тому для цієї вікової групи препарат не рекомендується.

Особливості застосування.

Анестезія

Загальними для блокаторів b-адренорецепторів є нижченаведені попередження і застережні заходи.

Підтримування блокади β-адренорецепторів зменшує ризик порушень серцевого ритму під час введення в наркоз та інтубації. При підготовці до хірургічного втручання не менше ніж за 24 години слід припинити застосування блокаторів β-адренорецепторів. Обережність потрібна при застосуванні окремих анестетиків, які спричиняють пригнічення міокарда, таких як циклопропан, ефір або трихлоретилен. Появу вагусних реакцій у пацієнта можна попередити за допомогою внутрішньовенного введення атропіну.

Серцево-судинна система

Як правило, пацієнтам із нелікованою хронічною серцевою недостатністю блокатори β-адренорецепторів не слід призначати достабілізаціїїх стану.

Припиняти терапію блокаторами β-адренорецепторів пацієнтам, які мають ішемічну хворобу серця, слід поступово, протягом 1-2 тижнів. За необхідності, щоб запобігти загостренню захворювання, рекомендується одночасно розпочати замісну терапію.

Блокатори β-адренорецепторів можуть спричиняти брадикардію. Якщо пульс у стані спокою знижується до 50-55 ударів за хвилину та/абоу пацієнта розвиваються симптоми, які вказують на брадикардію, то дозу необхіднозменшити.

Блокатори β-адренорецепторів слід застосовувати з обережністю при лікуванні:

пацієнтів з порушеннями периферичного кровообігу (синдром Рейно, переміжна кульгавість), внаслідок потенційногозагострення зазначених захворювань;

пацієнтів з АВ-блокадою І ступеня у зв’язку з негативним впливом блокаторів β-адренорецепторів на серцеву провідність;

хворих на стенокардію Принцметала внаслідок безперешкодної, опосередкованої через a-адренорецептори вазоконстрикції коронарних артерій (блокатори β-адренорецепторів можуть збільшувати частоту і тривалість нападів стенокардії).

Обмін речовин та ендокринна система

Небітрендне впливає на вміст глюкози в крові у хворих на цукровий діабет. Однак препарат слід застосовувати зобережністю таким хворим, оскільки небіволол може маскувати деякі ознаки гіпоглікемії, наприклад тахікардію та посилене серцебиття. Блокатори b-адренорецепторів можуть маскувати симптоми тахікардії при гіпертиреоїдизмі. При раптовому припиненні терапії ці симптоми можуть посилитися.

Система дихання

Пацієнтам із хронічними обструктивними захворюваннями дихальних шляхів блокатори β-адренорецепторів слід застосовувати з обережністю через можливе посилення констрикції дихальних шляхів.

Інше

Хворим з наявністюв анамнезі псоріазуβ-адреноблокатори застосовують тільки після ретельної оцінки співвідношення можливого ризику і очікуваної користі.

Блокаториβ-адренорецепторівможутьпідвищуватичутливістьдоалергенівіступіньтяжкостіанафілактичнихреакцій.

Даний препарат містить лактозу, тому його не слід застосовуватихворим зі спадковою непереносимістю галактози, дефіцитом лактози Лаппа чи порушенням всмоктування глюкози та галактози.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Жодних досліджень впливу небівололу на здатність керувати автотранспортом і працювати з механізмами не проводилося. При керуванні автотранспортом чи роботі з іншими механізмами слід враховувати, що іноді при застосуванні препарату можуть виникати запаморочення і відчуття втоми.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Фармакодинамічні взаємодії

Нижченаведені форми взаємодії стосуються всіх бета-адренергічних антагоністів у цілому.

Протипоказані комбінації

Флоктафенін (НПЗП): бета-блокатори можуть перешкоджати компенсаторним реакціям серцево-судинної системи, що асоційовані з артеріальною гіпотензією чи шоком, які можуть бути спричиненіфлоктафеніном.

Сультоприд:Небіволол не слід застосовувати сумісно із сультопридом, оскільки при цьому підвищується ризик виникнення шлуночкової аритмії.

Нерекомендовані КОмбінації

Антиаритмічні засоби 1 ряду (квінідин, гідроквінідин, цибензолін, флекаїнід, дизопірамід, лідокаїн, мексилетин, пропафенон):Можливе посилення AВ-провідності й збільшення негативного інотропного ефекту.

Блокатори кальцієвих каналів (верапаміл, дилтіазем):Негативний вплив на AВ-провідність і частоту серцевих скорочень. Внутрішньовенне введення верапамілу пацієнтам, які отримують терапію блокаторами бета-адренорецепторів, може призвести до вираженої артеріальної гіпотензії та AВ-блокади.

Антигіпертензивні препарати центральної дії (клонідин, гуанфацин, моксонідин, метилдопа, рилменідин):Супутнє застосування антигіпертензивних засобів центральної дії з небівололом може погіршувати симптоми серцевої недостатності внаслідок зниження центрального симпатикоміметичного тонусу (зменшення частоти серцевих скорочень і серцевого викиду, вазодилатація). Раптова відміна препарату, особливо до припинення застосування блокаторів ß-адренорецепторів, може підвищити ризик виникнення рикошетної гіпертензії.

Комбінації, що вимагають підвищеної обережності

Антиаритмічні препарати 3 ряду (аміодарон):Можливе посилення AВ-провідності.

Анестетики-летючі галогени: сумісне застосування блокаторів ß-адренорецепторів з анестетиками може послаблювати рефлекторну тахікардію й підвищувати ризик виникнення артеріальної гіпотензії. Як загальне правило, раптового припинення терапії ß-блокаторами слід уникати. Слід повідомити анестезіолога, якщо пацієнт приймає небіволол.

Інсулін і пероральні гіпоглікемічні препарати:Незважаючи на те, що небіволол не впливає на рівень глюкози, одночасне застосування може маскувати симптоми гіпоглікемії (такі як посилене серцебиття, тахікардія).

Баклофен, аміфостин:Сумісне застосування з гіпотензивними засобами, ймовірно, посилює ефект падіння артеріального тиску; з огляду на це дозу гіпотензивних препаратів потрібно відповідним чином скоригувати.

Комбінації, що вимагають оцінки співвідношення ризик-користь при Застосуванні

Глікозиди наперстянки:Одночасне застосування препаратів може викликати сповільнення AВ-провідності. Клінічні дослідження небівололу не виявили жодних клінічних доказів взаємодії. Небіволол не впливає на кінетику дигоксину.

Антагоністи кальцію дигідропіридинового типу (амлодипін, фелодипін, лацидипін, ніфедипін, нікардипін, німодипін, нітрендипін):Одночасне застосування таких препаратів підвищує ризик розвитку артеріальної гіпотензії, а також послаблення насосної функції шлуночків у пацієнтів із серцевою недостатністю.

Антипсихотичні препарати, антидепресанти (трициклічнІ антидепресанти, барбітурати та Похідні ФенотіазинУ), органічні нітрати, а також інші гіпотензивні засоби:При одночасному застосуванні може посилюватися гіпотензивна дія ß-блокаторів(адитивний ефект).

Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП): не зменшуютьгіпотензивну дію небівололу.

Симпатикоміметичні засоби:При сумісному застосуванні можуть протидіяти активності бета-адреноблокаторів. Блокатори бета-адренорецепторів можуть призвести до безперешкодної альфа-адренергічної активності симпатикотонічних засобів як з альфа-адренергічною, так і з бета-адренергічною дією (ризик розвитку артеріальної гіпертензії, тяжкої брадикардії, блокади серця).

Фармакокінетична взаємодія

Оскільки в метаболізмі небівололу бере участь ізофермент CYP2D6, то супутнє медикаментозне лікування інгібіторами цього ізоферменту, такими як пароксетин, флуоксетин, тіоридазин, квінідин, тербінафін, бупропіон, хлороквін та левомепромазин, може призводити до підвищення рівня небівололу в плазмі крові, результатом чого може бути брадикардія та побічні реакції.

Супутнє застосування циметидинупідвищує рівень небівололу у плазмі крові без зміни клінічних ефектів. Одночасне застосування ранітидину не впливає на фармакокінетику небівололу. Небіволол можна застосовувати разом з антацидними препаратами за умови, що небіволол приймаютьразом з їжею, а антацидні засоби – в періоди між прийомами їжі.

Застосування небівололу разом з нікардипіном зумовлює незначне підвищення концентрації обох препаратів у плазмі крові без зміни клінічного ефекту. Одночасне застосування з алкоголем, фуросемідом або гідрохлоротіазидом не впливає на фармакокінетику препарату. Небіволол не впливає на фармакокінетику варфарину.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.Небіволол являє собою рацемат, який складається з двох енантіомерів: SRRR-небівололу (D-небіволол та RSSS-небівололу (L-небіволол). Він поєднує дві фармакологічні властивості:

- завдяки D-енантіомеру небіволол є конкурентним і селективним блокатором β1-адренорецепторів;

- завдяки L-енантіомеру він має м’які вазодилатуючі властивості внаслідок метаболічної взаємодії з L-аргініном/оксидом азоту (NO).

При одноразовому і повторному застосуванні небівололу знижується частота серцевих скорочень у стані спокою і при навантаженні як у осіб з нормальним артеріальним тиском, так і в осіб з артеріальною гіпертензію. Антигіпертензивний ефект при довготривалому лікуванні зберігається. У терапевтичних дозах α-адренергічний антагонізм не спостерігається. Під час короткострокового та тривалого лікування небівололом у хворих з артеріальною гіпертензією знижується системний судинний опір. Незважаючи на зниження частоти серцевих скорочень, зменшення серцевого викиду в стані спокою та при навантаженні обмежене з причини збільшення ударного об’єму. Клінічне значення цієї гемодинамічної різниці порівняно з такою при застосуванні інших блокаторів β-адренорецепторів ще недостатньо вивчене. У хворих з артеріальною гіпертензією небіволол підвищує реакцію судин на ацетилхолін, опосередковану монооксидом азоту; у пацієнтів із дисфункцією ендотелію ця реакція знижена. Застосування небівололу як доповнення до стандартної терапії хронічної серцевої недостатності зі зниженням фракції викиду лівого шлуночка або без такої суттєво подовжувало час настання летального наслідку або госпіталізації, пов’язаної із серцево-судинною патологією. Дія небівололу не залежить від віку, статі або показника фракції викиду лівого шлуночка. У хворих, які отримували небіволол, встановлено зниження частоти випадків раптової смерті.

Фармакокінетика.Після перорального прийому відбувається швидке всмоктування обох енантіомерів небівололу. Прийом їжі не впливає на всмоктування небівололу, тому його можна приймати незалежно від їди. Небіволол метаболізується в печінці, зокрема з утворенням активних гідроксиметаболітів. Біодоступність перорально введеного небівололу становить у середньому 12 % в осіб зішвидким метаболізмом та є майже повною в осіб з повільним метаболізмом. Виходячи з різниці швидкості метаболізму, дозування Небітренду потрібно встановлювати залежно від індивідуальних потреб пацієнта; особи з повільнимметаболізмом потребують нижчих доз. В осіб зішвидкимметаболізмом значення періоду напіввиведення енантіомерів небівололу з плазми становить в середньому 10 годин, а в осіб з повільнимметаболізмом ці значення у 3-5 разів вищі. Концентрації у плазмі, які становлять від 1 до 30 мг небівололу, пропорційні дозі. Вік не впливає на фармакокінетику небівололу. Через тиждень після введення 38 % дози виводиться із сечею та 48 % – з калом. Виведення незміненого небівололу із сечею становить менше 0,5 % від дози.

Стан рівноважної концентрації в плазмі крові небівололу у більшості пацієнтів (особи з прискореним метаболізмом) досягається протягом 24 годин, а гідроксиметаболітів – через декілька діб.

Обидва енантіомери зв’язуються з білками плазми крові, переважно з альбуміном. Зв’язування з білками плазми крові SRRR-небівололу становить 98,1 %, RSSS-небівололу – 97,9 %.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості:Круглі двоопуклі таблетки білого або майже білого кольору діаметром близько 9,7 мм з хрестоподібною рискою для поділу з одного боку та гладенькі з іншого.

Термін придатності.2 роки.

Умови зберігання. Зберігати у недоступному для дітей місці. Препарат не потребує спеціальних умов зберігання.

Упаковка.По 7 таблеток у блістері, по 4 блістери в коробці. По 10 таблеток у блістері, по 3 блістери в коробці.

Категорія відпуску.За рецептом.

Виробник. АТ Фармацевтичний завод ТЕВА.

Місцезнаходження.H-4042 Дебрецен, вул. Паллагі 13, Угорщина.

Р. П. МОЗ України № UA/12672/01/01 від 04.01.2013 р.

Флегмона - симптомы и лечение

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Про симптомы и лечение флегмоны важно знать всем – это поможет вовремя распознать проблему и избежать осложнений.

флегмонаФлегмоной называют острый (реже хронический) гнойный воспалительный процесс в жировой клетчатке. Флегмона не имеет четких границ и быстро распространяется по клеточным пространствам на окружающие ткани, захватывая и мышцы, и сухожилия, и даже кости.

Виды флегмон

Как самостоятельное заболевание она развивается в результате внедрения патогенных микроорганизмов – такая флегмона называется Первичной. Наиболее часто злодеем выступает золотистый стафилококк, на втором месте стрептококк, реже – гемофильная бактерия и другие виды бактерий. Проникая через рану, ссадину или по кровеносным и лимфатическим сосудам вредная бактерия обуславливает развитие гнойного воспалительного процесса, инкубационный период в каждом случае зависит от вида бактерии и может быть очень коротким – до 4-х месяцев.

Существует несколько форм первичной флегмоны, каждая из которых зависит от особенностей жизнедеятельности бактерий, вызвавшей гнойный процесс. Например, стрептококк вызывает гнойное воспаление; Кишечная полочка провоцирует развитие гнилостной флегмоны; хроническая форма флегмоны, так называемая деревянистая флегмона, развивается в результате жизнедеятельности дифтерийной палочки и некоторых других микроорганизмов.

var moevideoQueue=moevideoQueue||[];moevideoQueue. push(function(){moevideo. ContentRoll({mode:"manual",el:"#adv",floatPosition:"bottom left",ignorePlayers:true, floatMode:"full"});});

Следует заметить, что наиболее тяжелые формы заболевания могут развиваться в результате деятельности бактерий, которые размножаются без влияния кислорода (облигатные анаэробы). Такие воспаления развиваются очень быстро, захватывают большие пространства и могут приводить к самым тяжелым последствиям.

Вторичная флегмона развивается в результате перехода воспаления с окружающих тканей. Это может быть, например, осложнение сепсиса, карбункула, сепсиса.

Локализация флегмоны может быть самой разнообразной: подкожная, межмышечная, забрюшинная, межорганная, подфасциальная, флегмоны стопы, кисти, шеи и др.

Симптомы флегмоны

Их можно разделить на местные и общие. К общим относят повышение температуры тела до 39-40 градусов, жажду, озноб, головную боль, движения становятся болезненными, увеличиваются регионарные лимфоузлы, то есть, присутствуют симптомы общей интоксикации. В дальнейшем состояние больного ухудшается: наряду с другими симптомами резко понижается артериальное давление, учащается мочеотделение, появляется желтушность кожных покровов и синюшность конечностей.

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Одновременно с этим на пораженной флегмоной поверхности появляется краснота, отечность, конечность увеличивается в объеме. При дальнейшем развитии процесса в воспаленной области появляется участок размягчения – это полость, наполненная гноем. Гнойное образование может либо выйти наружу через образовавшийся свищ, либо распространяться на близлежащие ткани, вызывая их воспаление и разрушение.

А вот при анаэробной флегмоне покраснение тканей отсутствует, они становятся темно-серыми и имеется серозный воспалительный процесс с возникновением обширных участков некроза. Из тканей выделяются пузырьки газа.

Осложнения

Как правило, флегмона протекает остро, а зачастую носит злокачественный характер. В отсутствие лечения заболевание быстро прогрессирует, захватывая новые участки. Но опасность также в том, что инфекция быстро распространяется по кровеносным и лимфатическим сосудам, а это может вызвать развитие таких опасных заболеваний как лимфангит, лимфаденит, сепсис, рожистое воспаление, тромбофлебит. Другие опаснейшие осложнения – гнойный артрит, Остеомиелит, тендовагинит, гнойный артериит, гнойный плеврит, а флегмона лица может быть осложнена гнойным менингитом.

Лечение флегмоны

Выяснив симптомы флегмоны, рассмотрим основные аспекты лечения этого тяжелого и опасного для жизни заболевания.

Лечат флегмону в условиях стационара, а обязательное мероприятие при этом хирургическое вмешательство,¸поскольку требуется обязательное вскрытие и дренирование гнойного очага. Если же гнойный инфильтрат еще не созрел, то операция не проводится и пациенту показаны тепловые процедуры на пораженное место (согревающие компрессы с ртутной мазью, грелки, соллюкс, УВЧ-терапия).

Возможен и вариант, когда оперативное вмешательство показано при отсутствии образовавшегося гнойного инфильтрата. Необходимость в этом возникает, если у больного повышается температура и имеются другие признаки общей интоксикации.

После выполнения хирургической операции (ее задача обеспечить отхождение гнойной жидкости и промыть больной участок), на рану накладывают повязку с мазями, содержащими Антибиотик. А также для того, чтобы ускорить отторжение омертвевших участков применяют мази с содержанием протеолитических ферментов.

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Антибиотикотерапия – другой обязательный аспект лечения, ее применяют до полного исчезновения воспаления. Препарат подбирают индивидуально, ориентируясь на чувствительность возбудителя. Например детям до 12 лет может быть назначена суспензия амоксиклав. Также больному показана консервативная терапия, направленная на повышение иммунных сил организма – иммуномодулирующие препараты, общеукрепляющие средства, витаминотерапия.

Анна Орёл

ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ:

Как избавиться от нарывов

Гнойничковые заболевания кожи

Гнойно-воспалительные заболевания кожи и подкожной клетчатки

Безопасный дезодорант: как выбрать

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Придя в магазин, хочется купить не только эффективный, но и безопасный дезодорант. Как выбрать средство против запаха пота без вреда для здоровья?

Дезодорант - актуальное средство в любое время года. Он позволяет надежно замаскировать или устранить естественный запах тела, который появляется во время движения, а также в жару.

Выбор этих средств очень велик. На прилавках магазинов можно найти шариковые, роликовые и стиковые дезодоранты-антиперсперанты, которые не только борются с неприятным запахом, но и помогают уменьшить потоотделение; дезодоранты в виде аэрозолей для маскировки запаха; кремы-дезодоранты. Не говоря о многообразии фирм-производителей.

Большинство современных людей пользуется этим косметическим изделием ежедневно. Его частицы остаются на нашей коже в течение многих часов, а, значит, могут проникать в организм через поры. Если вы ранее не задумывались о составе средства, которым пользуетесь - сделайте это сейчас. Узнайте, как выбрать безопасный дезодорант.

var moevideoQueue=moevideoQueue||[];moevideoQueue. push(function(){moevideo. ContentRoll({mode:"manual",el:"#adv",floatPosition:"bottom left",ignorePlayers:true, floatMode:"full"});});

Принцип действия и состав

Механизм действия этих косметических средств заключается в том, что они предотвращают размножение бактерий во влажной среде, поглощают естественные запахи тела, а также способствуют закрытию потовых желез. С этой целью в состав дезодорантов входит набор веществ для подавления выделения пота и размножения микроорганизмов, парфюмерные добавки.

Действующим веществом антиперспирантов являются комплексы алюминия и цинка. Для нейтрализации бактерий, активно развивающихся в «потной» среде, используются триклозан и фарнезол. В качестве консерванта выступают парабены, обладающие противогрибковыми и антибактериальными свойствами. В перечне ингредиентов дезодоранта встречаются и фталаты, задача которых - сохранить его приятный запах как подольше. Тальк в составе дезодоранта подсушивает кожу, а для улучшения консистенции продукта часто используется пропиленгликоль.

Как видим, химический состав дезодорантов богатый. И многие компоненты вызывают повышенный интерес специалистов по гигиене с точки зрения безопасности. Прямых доказательств тому, что разрешенные к реализации дезодоранты угрожают здоровью человека, нет. Тем не менее, некоторые содержащиеся в них химические вещества потенциально опасны, Какие из них, и чем? Рассмотрим дальше.

Соли алюминия

Эти соединения (aluminium chlorohydrate, aluminium zirconium) подавляют выделение пота, сокращая протоки потовых желез. Считается, что в небольших количествах они не вредят коже и организму. Чтобы снизить риск для здоровья, не применяйте дезодорант слишком часто, смывайте его в конце дня. Не стоит наносить его на немытую или раздраженную кожу.

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Есть мнение, что соли алюминия способны повышать риск развития рака груди у женщин. В частности, ученые из Кильского университета в Англии обнаружили, что эти соединения могут накапливаться в наружных тканях молочных желез и оказывать токсическое воздействие. Вместе с тем, их оппоненты подчеркивают, что в исследовании не указаны убедительные научные доказательства вины использования антиперсперантов в развитии Рака груди.

Вопросы читателей здравствуйте, я страдаю от повышенного потоотделения. никакие специальные средства и дезодоранты не помогают Здравствуйте, я страдаю от повышенного потоотделения. Никакие специальные средства и дезодоранты не помогают 18 October 2013, 17:25 Здравствуйте, я страдаю от повышенного потоотделения. Никакие специальные средства и дезодоранты не помогают. Может, от того, что постоянная температура тела у меня 37,0 - 37,2? Подскажите, как с этим бороться, пожалуйста. Очень некомфортно с этим жить... особенно летом. Заранее спасибо! Посмотреть ответ Задать вопрос

Триклозан

Поскольку это соединение и имеет высокие антибактериальные свойства, его включают в состав различных косметических средств, включая дезодоранты, мыло, антибактериальные салфетки и гели для рук.

Триклозан причисляют к пестицидам и потенциальным канцерогенам, поэтому некоторые компании-производители удалили или ограничили его использование в своих продуктах.

По оценкам специалистов Научного комитета Европейской Комиссии по безопасности потребителей, триклозан способствует развитию устойчивости бактерий к антибиотикам. То есть, вызываемые этими бактериями болезни могут стать неизлечимыми. Триклозан также обвиняют в том, что он может влиять на гормоны. Поэтому косметические средства с трикозаном нельзя использовать часто.

Парабены

Используются в косметических средствах в качестве консерванта. Считается, что организм человека способен поглощать и накапливать эти вещества. В 2004 году ученые из Университета Ридинг, Эдинбург, обнаружили, что эти консерванты могут быть связаны с развитием рака груди.

Вместе с тем, достоверных фактов о вреде парабенов для здоровья нет.

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Фталаты

Эти вещества способствуют длительному сохранению приятного запаха косметического средства на коже. При этом появляется все больше данных о том, что фталаты могут нарушать работу эндокринной системы, ухудшая репродуктивное здоровье.

Пропиленгликоль

Этот компонент используется для улучшения консистенции косметического изделия. Даже в небольших количествах (менее 2%) это вещество может стать причиной Аллергических реакций, а в больших концентрациях опасен для центральной нервной системы, сердца и печени.

Отдушка

Отдушка синтетического происхождения может стать причиной аллергии или головной боли.

Таким образом, по-настоящему безопасный дезодорант не должен содержать выше названные компоненты.

Безопасные компоненты

Здоровой альтернативой являются дезодоранты на основе натуральных ингредиентов, к которым относятся:

  • Оксид цинка. Он выполняет ту же функцию, что и соли алюминия, но, в отличие от последнего, безопасен;
  • Минеральные соли (алюмокалиевые квасцы, potassium alum). Не нарушают работу потовых желез, а обезвоживают клетки бактерий. В отличие от химических дезодорантов, алюминий содержится здесь в неактивной форме;
  • Глина, крахмал, сода. Они хорошо дезинфицируют и впитывают влагу;
  • Вяжущие компоненты (шалфей, кора дуба и другие растения с вяжущими свойствами), а также эфирные масла с противомикробными свойствами.

ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ:

Дезодоранты стали съедобными

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Только 2% людей не нужен дезодорант

Гормональный дезодорант повышает потенцию

(1) Инструкция по применению лекарственного средства ЛИЗИНОПРИЛ-РАТИОФАРМ

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

ІНСТРУКЦІЯ

Для медичного застосування препарату

ЛІЗИНОПРИЛ-РАТІОФАРМ

(LISINOPRIL-RATIOPHARMÂ)

var moevideoQueue=moevideoQueue||[];moevideoQueue. push(function(){moevideo. ContentRoll({mode:"manual",el:"#adv",floatPosition:"bottom left",ignorePlayers:true, floatMode:"full"});});

лізиноприл-ратіофармCклад:

Діюча речовина: лізиноприл;

1 таблетка містить 5 мг або 10 мг, або 20 мг лізиноприлу у вигляді лізиноприлу дигідрату;

Допоміжні речовини:Маніт (Е 421), кальцію гідрофосфат, крохмаль прежелатинізований, натрію кроскармелоза, магнію стеарат, пігментні суміші: для таблеток по 10 мг – РВ-24823, для таблеток по 20 мг – РВ-24824, що містять заліза оксид жовтий (Е 172), заліза оксид чорний (Е 172), заліза оксид червоний (Е 172).

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Лікарська форма. Таблетки.

Фармакотерапевтична група. Інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) прості. Код АТС С09А А03.

Клінічні характеристики.

Показання.

Артеріальна гіпертензія;

серцева недостатність (симптоматичне лікування);

гострий інфаркт міокарда (короткотривале лікування (6 тижнів) гемодинамічно стабільних пацієнтів не пізніше ніж через 24 години після гострого інфаркту міокарда);

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

ускладнення з боку нирок при цукровому діабеті (лікування захворювання нирок у гіпертензивних пацієнтів з цукровим діабетом ІІ типу та початковою нефропатією).

Протипоказання.

Гіперчутливість до лізиноприлу, інших інгредієнтів препарату або до інших інгібіторів АПФ. Ангіоневротичний набряк в анамнезі, у тому числі після застосування інгібіторів АПФ, ідіопатичний та спадковий набряк Квінке. ІІ або ІІІ триместри вагітності. Дитячий вік.

Спосіб застосування та дози.

Лізиноприл необхідно приймати перорально І раз на день. Як і інші препарати, які слід приймати 1 раз на день, лізиноприл необхідно приймати кожного дня приблизно в однаковий час. Прийом їжі не впливає на абсорбцію таблеток лізиноприлу. Дозу потрібно визначати індивідуально відповідно до клінічних даних пацієнта та реакції артеріального тиску.

Артеріальна гіпертензія.

Лізиноприл можна застосовувати як у якості монотерапії, так і в комбінації з іншими класами антигіпертензивних препаратів.

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Початкова доза.

Звичайна початкова доза для пацієнтів з гіпертензією становить 10 мг. Пацієнти з дуже активною ренін-ангіотензин-альдостероновою системою (зокрема з реноваскулярною гіпертензією, підвищеним виведенням солі з організму та/або зниженим об’ємом міжклітинної рідини, серцевою недостатністю або тяжкою формою артеріальної гіпертензії) можуть відчути надмірне зниження артеріального тиску після прийому початкової дози. Для таких пацієнтів рекомендована початкова доза становить 2,5-5 мг, початок лікування має проходити під безпосереднім наглядом лікаря. Зменшення початкової дози рекомендується також у разі наявності ниркової недостатності (див. нижче таб. 1).

Терапевтична доза.

Звичайна рекомендована терапевтична доза становить 20 мг одноразово на добу. Якщо призначення цієї дози не дає достатнього терапевтичного ефекту протягом 2-4 тижнів прийому препарату у зазначеному дозуванні, її можна збільшити. Максимальна доза, яку застосовували у довготривалих контрольованих клінічних випробуваннях, становила 80 мг на добу.

Пацієнти, які приймають діуретичні препарати.

Симптоматична артеріальна гіпотензія може виникнути після початку лікування лізиноприлом. Це ймовірніше для пацієнтів, які приймають діуретики під час лікування лізиноприлом. Тому таким пацієнтам рекомендується приймати препарат з обережністю через ймовірність підвищеного виведення солі з організму та/або зниження об’єму міжклітинної рідини. Якщо є така можливість, необхідно припинити лікування діуретиками за 2-3 дні до початку терапії лізиноприлом. Для хворих на артеріальну гіпертензію, які не можуть припинити лікування діуретиками, терапію лізиноприлом слід починати з початкової дози 5 мг. Необхідно перевіряти функцію нирок та рівень калію у сироватці крові. Наступні дози лізиноприлу необхідно підбирати відповідно до реакції артеріального тиску. У разі потреби терапію діуретиками можна поновити.

Підбір дозування для хворих на ниркову недостатність.

Дозування для хворих на ниркову недостатність має базуватися на кліренсі креатиніну, як показано нижче у таб. 1.

Таблиця 1. Підбір дозування для хворих на ниркову недостатність.

Кліренс креатиніну (мл/хв)

Початкова доза (мг/день)

Менш ніж 10 мл/хв (включаючи пацієнтів на діалізі)

2,5 мг*

10-30 мл/хв

2,5-5 мг

31-80 мл/хв

5-10 мг

* – дозування та/або частоту прийому необхідно розраховувати, виходячи з показників реакції артеріального тиску.

Дозу можна поступово збільшувати, поки артеріальний тиск не нормалізується, або до досягнення максимальної дози у 40 мг на добу.

Серцева недостатність.

Пацієнтам із симптоматичною серцевою недостатністю слід приймати лізиноприл у якості допоміжної терапії до діуретиків та, коли доречно, разом з дигіталісом або бета-блокаторами. Терапію лізиноприлом можна розпочинати з дозування 2,5 мг 1 раз на добу, прийом препарату необхідно здійснювати під наглядом лікаря, щоб виявити початковий ефект препарату на артеріальний тиск.

Дозування препарату лізиноприл необхідно підвищувати:

· збільшуючи дозу не більш ніж на 10 мг;

· інтервали між підвищенням дози мають становити не менше 2 тижнів;

· до найвищої дози, яку переносить пацієнт, максимум до 35 мг 1 раз на добу.

Підбір дозування має базуватися на клінічній реакції кожного окремого пацієнта. Пацієнам, які мають високий ризик симптоматичної гіпотензії, наприклад, пацієнтам з підвищеним рівнем виведення солі з організму з або без гіпонатріємії, пацієнтам з гіповолемією або пацієнтам, які проходили інтенсивну терапію діуретиками, слід покращити свій стан, якщо це можливо, до початку терапії лізиноприлом. Необхідно перевіряти функцію нирок та рівень калію у сироватці крові.

Гострий інфаркт міокарда.

Залежно від обставин, пацієнт має пройти стандартну рекомендовану терапію, таку як лікування тромболітиками, аспірином та β-блокаторами. Разом з цим можна застосовувати нітрогліцерин внутрішньовенно або трансдермально.

Початкова доза (перші 3 дні після інфаркта).

Лікування лізиноприлом можна розпочати у перші 24 години після появи перших симптомів. Лікування не слід розпочинати, якщо показник систолічного артеріального тиску становить менш ніж 100 мм рт. ст. Початкова доза лізиноприлу становить 5 мг перорально, потім приймається 5 мг через 24 години, 10 мг через 48 годин та 10 мг щоденно. Пацієнтам із систолічним тиском, що не перевищує 120 мм рт. ст., перед початком або під час терапії у перші 3 дні після інфаркту лікування слід розпочинати з нижчої дози – 2,5 мг перорально.

У разі ниркової недостатності (кліренс креатиніну менше 80 мл/хв) початкову дозу лізиноприлу необхідно підбирати у відповідності до показників кліренсу креатиніну пацієнта (див. таб. 1).

Терапевтична доза.

Рекомендована терапевтична доза становить 10 мг 1 раз на день. У разі виникнення артеріальної гіпотензії (систолічний тиск менш ніж 100 мм рт. ст.) терапевтична добова доза не має перевищувати 5 мг на добу, у разі необхідності зазначену дозу можна зменшити до 2,5 мг. Якщо після прийому лізиноприлу спостерігається пролонгована артеріальна гіпотензія (систолічний тиск залишається меншим за 90 мм рт. ст. протягом більше 1 години), необхідно відмінити терапію препаратом лізиноприл. Рекомендується терапія протягом 6 тижнів, потім необхідно провести повторну оцінку стану пацієнта. Пацієнтам із симптомами серцевої недостатності необхідно і надалі продовжувати лікування препаратом лізиноприл.

Ускладнення з боку нирок при цукровому діабеті.

Для хворих на артеріальну гіпертензію, з цукровим діабетом ІІ типу та початковою стадією нефропатії доза лізиноприлу становить 10 мг 1 раз на добу, яку у разі необхідності можна збільшити до 20 мг 1 раз на добу для досягнення стійкого артеріального тиску нижче 90 мм рт. ст.

У разі ниркової недостатності (кліренс креатиніну менше 80 мл/хв) початкову дозу лізиноприлу необхідно підбирати відповідно до показників кліренсу креатиніну пацієнта (див. таб. 1).

Використання для лікування осіб літнього віку.

У клінічних випробуваннях не було виявлено змін у ефективності або безпечності препарату, пов’язаних з віком. Однак при досягненні віку, який асоціюється зі зниженням ниркової функції, початкову дозу лізиноприлу необхідно підбирати відповідно до вказівок, наведених у таб. 1. Після цього дозу потрібно підбирати відповідно до реакції артеріального тиску.

Застосування для лікування пацієнтів із пересадженою ниркою.

Немає досвіду застосування препарату лізиноприл для лікування пацієнтів із нещодавно пересадженою ниркою. Отже, лікування препаратом лізиноприл не рекомендується.

ПобІчні реакції.

Для опису частоти побічних дій використано таку класифікацію:

Дуже поширені: ³1/10;

поширені: ³1/100 і <1/10;

нечасті: ³1/1 000 і <1/100;

рідкі: ³1/10 000 і <1/1 000;

дуже рідкі: <1/10 000 (включаючи поодинокі повідомлення).

Порушення кровотворної та лімфатичної систем. Рідко: зниження рівня гемоглобіну, зниження гематокриту. Дуже рідко: пригнічення діяльності кісткового мозку, анемія, тромбоцитопенія, лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз, гемолітична анемія, лімфаденопатія, аутоімунні захворювання.

Порушення обміну речовин та травлення. Дуже рідко: гіпоглікемія.

Порушення нервової системи та психічні порушення. Часто: запаморочення, головний біль. Нечасто: зміни настрою, парестезія, запаморочення, порушення смакових якостей, порушення сну. Рідко: сплутаність свідомості, порушення нюху. Частота невідома: депресія, синкопе.

Серцеві та судинні порушення. Часто: ортостатичні ефекти (включаючи гіпотензію). Нечасто: інфаркт міокарда та інсульт як можливі другорядні явища при надмірній гіпотензії серед пацієнтів групи ризику, прискорене серцебиття, тахікардія, синдром Рейно, синкопе.

Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Часто: кашель. Нечасто: риніт. Дуже рідко: бронхоспазми, синусит. Алергічний альвеоліт/еозинофільна пневмонія.

Шлунково-кишкові порушення. Часто: діарея, блювання. Нечасто: нудота, абдомінальний біль та порушення травлення. Рідко: сухість у роті. Дуже рідко: панкреатит, кишковий набряк, гепатит гепатоцелюлярний або холестатичний, жовтяниця та печінкова недостатність.

Порушення шкіри та підшкірної тканини. Нечасто: висип, свербіж. Рідко: гіперчутливість/ангіоневротичний набряк (ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані), кропив’янка, алопеція, псоріаз. Дуже рідко: надмірне потовиділення, пемфігус, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, поліморфна еритема, псевдолімфома шкіри. Повідомлялося про симптоматичний комплекс, який може включати одне або кілька з наступного: підвищення температури тіла, васкуліт, міалгія, артралгія/артрит, позитивний аналіз на антиядерні антитіла (ANA), підвищена швидкість осідання еритроцитів (ШОЕ), можуть також виникнути еозинофілія та лейкоцитоз, висипи, фоточутливість та інші дерматологічні явища.

Порушення нирок та сечостатевої системи. Часто: порушення функції нирок. Нечасто: імпотенція. Рідко: уремія, гостра ниркова недостатність, гінекомастія. Дуже рідко: олігурія/анурія.

Загальні порушення. Нечасто: втома, астенія.

Ендокринні порушення.Частота невідома: порушення секреції антидіуретичного гормону.

Лабораторні показники. Нечасто: підвищення рівня сечовини у крові, підвищення рівня креатиніну у сироватці крові, підвищення рівня ферментів печінки, гіперкаліємія. Рідко: підвищення рівня білірубіну у сироватці крові, гіпонатріємія.

ПереДозування.

Кількість даних про передозування препарату у людей обмежена. Симптоми, пов’язані з передозуванням інгібіторів АПФ, можуть включати артеріальну гіпотензію, судинну недостатність, порушення електролітного балансу, ниркову недостатність, гіпервентиляцію, тахікардію, підвищене серцебиття, брадикардію, запаморочення, занепокоєння та кашель. При передозуванні рекомендується внутрішньовенне введення фізіологічного розчину. У випадках виникнення артеріальної гіпотензії пацієнта необхідно покласти у горизонтальне положення. Якщо є можливість, можна застосувати введення ангіотензину ІІ та /або внутрішньовенне введення катехоламінів. Якщо препарат застосовували нещодавно, прийміть міри з виведення лізиноприлу з організму (наприклад, викликати блювання, промивання шлунку, застосування абсорбентів та сульфату натрію). Використання кардіостимулятора показане при стійкій до терапії брадикардії. Необхідно часто перевіряти показники життєво важливих органів, концентрацію електролітів та креатиніну у сироватці крові.

Лізиноприл може бути видалений з організму за допомогою гемодіалізу, при цьому слід уникати використання поліакрилонітрильних металосульфонатних високоплинних мембран (наприклад AN69).

У випадку ангіоневротичного набряку призначають антигістамінні препарати. Якщо клінічна ситуація супроводжується набряком язика, голосової щілини, гортані, необхідно в ургентному порядку розпочати лікування шляхом трансдермального введення 0,3-0,5 мл розчину адреналіну (1:1000), для забезпечення прохідності дихальних шляхів показані інкубація або ларинготомія.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність.Не рекомендуєтьсяЗАстосування лізиноприлу у І триместрі вагітності. У ІІ і ІІІ триместрах вагітності застосування інгібіторів АПФ протипоказано. Коли вагітність визначена, необхідно негайно припинити лікування інгібіторами АПФ та у разі відповідності, переключитися на використання альтернативних препаратів.

Відомо, що тривалий вплив інгібіторів АПФ під час ІІ та ІІІ триместрів вагітності стимулює появу фетотоксичності (зниження ниркової функції, маловоддя, затримку окостеніння черепа) та неонатальної токсичності (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). У разі впливу інгібіторів АПФ під час ІІ триместру вагітності рекомендується контролювати функцію нирок і кістки черепа за допомогою УЗД.

Немовлят, матері яких приймали лізиноприл, слід ретельно перевіряти на наявність артеріальної гіпотензії, олігурії та гіперкаліємії.

Період годування груддю.Оскільки інформація щодо можливості застосування лізиноприлу під час годування груддю відсутня, прийом лізиноприлу не рекомендується. У цей період бажано застосовувати альтернативне лікування, профіль безпеки якого краще вивчений, особливо якщо вигодовують новонароджену або недоношену дитину.

Діти.

Застосування препарату дітям не рекомендується через недостатність інформації щодо ефективності та безпеки.

Особливості застосування.

Виникнення Симптоматичної артеріальної гіпотензіїНайімовірніше у пацієнтів з більш тяжким ступенем серцевої недостатності, які одержують високі дози петльових діуретиків, страждають на гіпонатріємію або порушення функції нирок. У пацієнтів з підвищеним ризиком симптоматичної гіпотензії слід ретельно контролювати початок терапії та регулювання дози. Подібні застережні заходи стосуються пацієнтів з ішемічною хворобою серця або з порушенням мозкового кровообігу, у яких надмірне падіння артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або інсульту.

Нерідко артеріальна гіпотензія, особливо після першої дози, може розвинутись у хворих із тяжкими формами серцевої недостатності, що слід враховувати, призначаючи лізиноприл. При появі артеріальної гіпотензії пацієнта слід покласти на спину; при необхідності провести внутрішньовенне вливання фізіологічного розчину. Короткотривала гіпотензивна реакція не є протипоказанням для подальших доз, які зазвичай можна без ускладнень вводити після того, як артеріальний тиск підвищився після збільшення об’єму рідини в організмі.

Артеріальна гіпотензія при гострому інфаркті міокарда. При гострому інфаркті міокарда не можна розпочинати лікування лізиноприлом через ризик виникнення подальших серйозних гемодинамічних порушень після лікування вазодилятором. Це стосується пацієнтів із систолічним артеріальним тиском 100 мм рт. ст. або менше, або пацієнтів, у яких трапився кардіогенний шок. Протягом перших 3 днів після інфаркту міокарда дозу препарату необхідно зменшити, якщо систолічний тиск не перевищує 120 мм рт. ст. Якщо показник систолічного артеріального тиску дорівнює або становить менш ніж 100 мм рт. ст., підібрані дози необхідно зменшити до 5 мг або тимчасово до 2,5 мг. Якщо після прийому лізиноприлу спостерігається пролонгована артеріальна гіпотензія (систолічний тиск залишається меншим за 90 мм рт. ст. протягом більше 1 години), необхідно відмінити лікування лізиноприлом.

У Пацієнтів з гіповолемією, дефіцитом натріюУ зв’язку із застосуванням діуретиків, безсольової дієти, через блювання, діарею, після діалізу можливий розвиток раптової тяжкої артеріальної гіпотензії, гострої ниркової недостатності. У таких випадках доцільно компенсувати втрати рідини і солей до початку лікування лізиноприлом та забезпечити адекватний медичний нагляд. З особливою обережністю (враховуючи співвідношення користь/ризик) слід призначати препарат хворим із двостороннім Стенозом ниркових артерійАбо стенозом ниркової артерії єдиної нирки, після операції трансплантації нирки, а також пацієнтам із Порушеннями функції нирок, печінки, порушеннями кровотворення, аутоімунними захворюваннями, вираженими аортальним, мітральним стенозом, обструктивною гіпертрофічною кардіоміопатією.Усі перераховані патологічні стани при застосуванні лізиноприлу вимагають відповідного медичного нагляду та лабораторного контролю.

Гіперчутливість/Ангіоневротичний набряк.У надзвичайно рідких випадках повідомлялося про ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані у пацієнтів, які проходили лікування інгібіторами АПФ. Ангіоневротичний набряк може виникнути в будь-який час у період лікування. У таких випадках прийом препарату необхідно терміново припинити, розпочати відповідну терапію і встановити спостереження для забезпечення повного зникнення симптомів. У випадках, коли набряк локалізовано в області язика, що не призводить до порушення дихання, пацієнт може потребувати тривалого спостереження, оскільки терапія антигістамінними засобами та кортикостероїдами може виявитися недостатньою.

Анафілактичні реакції у пацієнтів, які проходять гемодіаліз. Повідомлялося про анафілактичні реакції у пацієнтів, які проходили гемодіаліз з використанням високопроточних мембран (наприклад, АN 69) та одночасно лікувались інгібітором АПФ. Цим пацієнтам необхідно запропонувати змінити діалізні мембрани на мембрани іншого типу або застосовувати антигіпертензивний препарат іншого класу.

Десенсибілізація. У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ під час терапії десенсибілізації (наприклад, до отрути перетинчастокрилих), розвиваються стійкі анафілактоїдні реакції. Цих реакцій вдалося уникнути у тих самих пацієнтів шляхом тимчасового припинення прийому інгібіторів АПФ, але після необережного повторного застосування медичного препарату реакції відновлювалися.

Печінкова недостатність. Дуже рідко інгібітори АПФ асоціювалися з синдромом, який розпочинається з холестатичної жовтяниці і швидко прогресує до некрозу та (іноді) летального наслідку. Механізм цього синдрому не виявлений. Пацієнтам, у яких під час прийому лізиноприлу розвинулась жовтяниця або спостерігалися значні підвищення печінкових ферментів, слід припинити прийом препарату та надати відповідну медичну допомогу.

Нейтропенія/Агранулоцитоз. Повідомлялося про випадки нейтропенії/агранулоцитозу, тромбоцитопенії і анемії у пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ. У пацієнтів з нормальною функцією нирок і при відсутності інших ускладнюючих факторів нейтропенія спостерігається рідко. Після припинення прийому інгібітору АПФ нейтропенія та агранулоцитоз мають оборотний характер. Необхідно з надзвичайною обережністю призначати лізиноприл пацієнтам з колагенозом судин, а також при отриманні пацієнтами імунодепресивної терапії, при лікуванні алопуринолом або прокаїнамідом, або при комбінації цих ускладнюючих факторів, особливо на фоні порушення функції нирок. При застосуванні препарату у таких пацієнтів рекомендується проводити періодичний контроль кількості лейкоцитів у крові і проінструктувати пацієнтів, щоб вони повідомляли про будь-яку ознаку інфекції.

Кашель. Після застосування інгібіторів АПФ можлива поява кашлю. Зазвичай кашель носить непродуктивний характер і припиняється після відміни терапії. Кашель, викликаний інгібіторами АПФ, слід розглядати при диференціальній діагностиці кашлю як один із можливих варіантів.

Хірургічні втручання/Анестезія. У пацієнтів, які перенесли загальне хірургічне втручання або анестезію засобами, що спричиняють артеріальну гіпотензію, лізиноприл може блокувати утворення ангіотензину II після компенсаторної секреції реніну. Якщо спостерігається артеріальна гіпотензія, що виникла завдяки цьому механізму, необхідно відновити рівень рідини.

Гіперкаліємія. Повідомлялося про кілька випадків зниження рівня калію у сироватці крові пацієнтів, які проходили терапію інгібіторами АПФ, включаючи лізиноприл. Серед пацієнтів, які мають високий ризик розвитку гіперкаліємії, знаходяться пацієнти з нирковою недостатністю, цукровим діабетом або ті, які одночасно застосовують калійні добавки, калійзберігаючі діуретики або замінники солі з вмістом калію, або пацієнти, які приймають інші препарати, що підвищують рівень калію у сироватці крові (наприклад, гепарин). Якщо одночасне застосування вищезгаданих препаратів вважається за доцільне, рекомендується регулярний контроль рівня калію у сироватці крові.

Пацієнти, хворі на цукровий діабет. У пацієнтів, хворих на цукровий діабет, які приймали перорально антидіабетичні препарати або інсулін, необхідно здійснювати ретельний глікемічний контроль під час першого місяця терапії інгібіторами АПФ.

Анафілактоїдні реакції, що виникають під час аферезу ліпопротеїдів низької щільності (ЛПНЩ).При аферезі з декстрину сульфатом застосування інгібіторів АПФ може призвести до анафілактоїдних реакцій, які можуть загрожувати життю.

Расова приналежність.Інгібітори АПФ можуть спричинити більш виражений ангіоневротичний набряк у пацієнтів з темним кольором шкіри, ніж у хворих європеоїдної раси. Також у даної групи хворих гіпотензивний ефект лізиноприлу є менш вираженим, унаслідок переважання низьких фракцій реніну.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Особам, які працюють з автотранспортом та технічними засобами, необхідно враховувати, що можливе виникнення втоми та запаморочення.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Діуретики. На початку застосування комбінації лізиноприлу з діуретиками пацієнти можуть періодично відчувати надмірне зниження артеріального тиску при прийомі лізиноприлу. Можливість розвитку симптоматичної артеріальної гіпотензії при застосуванні лізиноприлу може бути зменшена у разі припинення лікування діуретиками перед початком терапії лізиноприлом.

Калійні добавки, калійзберігаючі діуретики або замінники солі з вмістом калію. Якщо лізиноприл приймати разом з калійвтрачаючими діуретиками, може розвинутись гіпокаліємія через взаємодію з діуретиками.

Літій. Використання лізиноприлу разом з літієм не рекомендується, але якщо така комбінація дійсно необхідна, потрібно ретельно перевіряти рівні літію у сироватці крові.

Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ) з вмістом ацетилсаліцилової кислоти ≥ 3 г/день.Постійне застосування НПЗЗ може зменшити антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ. НПЗЗ та інгібітори АПФ викликають сукупний ефект на підвищення рівня калію у сироватці крові і можуть призвести до погіршення функції нирок. Ці ефекти зазвичай зворотні. Зрідка може виникнути гостра ниркова недостатність, особливо у пацієнтів з групи ризику, таких як особи літнього віку та пацієнти з обезводненням.

Інші антигіпертензивні препарати. Одночасне застосування цих препаратів може підвищити гіпотензивний ефект лізиноприлу. Одночасне застосування з нітрогліцерином та іншими нітратами або іншими вазодилятаторами може у подальшому знизити артеріальний тиск. Трициклічні антидепресанти. Одночасне застосування деяких анестезуючих медичних засобів, трициклічних антидепресантів та нейролептичних препаратів з інгібіторами АПФ може у подальшому призвести до зниження артеріального тиску.

Симпатоміметичні препарати. Симпатоміметичні препарати можуть знизити антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ.

Антидіабетичні препарати. Одночасне застосування інгібіторів АПФ та антидіабетичних препаратів (інсулін, оральні гіперглікемічні препарати) можуть підсилити ефект зниження глюкози крові з ризиком гіпоглікемії. Виявилось, що це явище з більшою ймовірністю має місце протягом перших тижнів комбінованої терапії та серед пацієнтів з нирковою недостатністю.

Ацетилсаліцилова кислота, тромболітичні препарати, бета-блокатори, нітрати.Лізиноприл можна застосовувати одночасно з ацетилсаліциловою кислотою (у кардіологічних дозах), тромболітичними препаратами, бета-блокаторами та/або нітратами.

Препарати золота. Судомні реакції (симптоми вазодилятації, включаючи припливи; нудота, запаморочення та артеріальна гіпотонія, яка може бути дуже важкою) після ін’єкцій препаратів золота (наприклад, ауротіомалату натрію) відзначалися частіше у пацієнтів, які отримували лікування інгібіторами АПФ.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.Лізиноприл – інгібітор ангіотензинперетворюючого ферменту. Блокує утворення ангіотензину II та зменшує його судинозвужувальну дію. На фоні дії препарату відбувається зниження артеріального систолічного та діастолічного тиску. Крім того, лізиноприл знижує опір судин нирок та поліпшує кровообіг у нирках. У більшості пацієнтів антигіпертензивний ефект виявлявся через 1-2 години після перорального прийому лізиноприлу, максимальний – приблизно через 6-9 годин. Стабілізація терапевтичного ефекту спостерігається через 3-4 тижні від початку лікування. Синдром відміни не реєструвався.

Фармакокінетика.Абсорбція лізиноприлу після перорального введення становить приблизно 25-50 %. Одночасний прийом їжі на всмоктування не впливає. Лізиноприл практично не зв’язується з білками плазми крові. Час досягнення максимальної концентрації у плазмі крові – 6-7 годин. Період напіввиведення – 12 годин, який збільшується при нирковій недостатності. Лізиноприл не метаболізується і виводиться із сечею в незміненому вигляді. У разі порушення ренальної функції виведення лізиноприлу знижується пропорційно до ступеня функціональних порушень.

У пацієнтів літнього віку (старше 65 років), а також при серцевій недостатності ренальний кліренс лізиноприлу знижується. Лізиноприл виводиться при гемодіалізі.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості:

таблетки по 5 мг: білі круглі двоопуклі, з рискою для розлому з одного боку;

таблетки по 10 мг: світло-рожеві, неоднорідно забарвлені (з мармуровістю), круглі двоопуклі, з рискою для розлому з одного боку;

таблетки по 20 мг: сіро-червоні, неоднорідно забарвлені (з мармуровістю), круглі двоопуклі, з рискою для розлому з одного боку.

Термін придатності.4 роки.

Умови зберігання.

Для таблеток по 5 мг: зберігати при температурі не вище 25 °С у недоступному для дітей місці.

Для таблеток по 10 мг, 20 мг: спеціальні умови зберігання не передбачені. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка. По 10 таблеток у блістері, по 3 блістери у коробці.

Категорія відпуску.За рецептом.

Виробник. Меркле ГмбХ.

Місцезнаходження.

Вул. Людвіга Меркле, 3, 89143, Блаубойрен, Німеччина.

Р. П. МОЗ України №№ UA/1572/01/01, UA/1572/01/02, UA/1572/01/03 від 01.03.2011 р.

Нарушения слезоотделения: симптомы, причины, лечение

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Слезоотделение – это естественный процесс выделения слезы слезными железами, который происходит постоянно и предохраняет глаз от высыхания.

слезоотделениеСлеза (слезная жидкость) выполняет важную физиологическую роль. Она увлажняет Глаз, защищает его от попадания пыли, соринок, песчинок, насекомых и прочих инородных частиц. Кроме того, слеза обладает бактерицидным действием, благодаря содержащемуся в ней лизоциму.

Во время сна выделение слез подавляется, а при бодрствовании оно происходит постоянно. В норме за сутки у человека образовывается до одного миллилитра слезной жидкости. Часть выделенной слезы частично испаряется, а часть выводится через носослезные каналы.

Среди нарушений слезоотделения можно выделить на два основных типа – сухость глаз (ксерофтальмия) и слезотечение (эпифора).

var moevideoQueue=moevideoQueue||[];moevideoQueue. push(function(){moevideo. ContentRoll({mode:"manual",el:"#adv",floatPosition:"bottom left",ignorePlayers:true, floatMode:"full"});});
Слезотечение (эпифора)

Слезотечение может являться нормальной реакцией организма на некоторые раздражители. Естественное слезотечение можно наблюдать при сильном эмоциональном переживании (например, при страхе, гневе, радости). Также в норме слезоотделение обычно возникает при раздражении слизистой оболочки носа (к примеру, при аллергии, простуде), при воздействии холода, употреблении острых приправ. Однако в некоторых случаях слезоотделение может быть признаком различных заболеваний.

Чрезмерное слезотечение называется эпифора. Это состояние часто бывает связано с нарушением оттока слезной жидкости через носослезный канал в полость носа. Реже слезотечение вызвано усиленной деятельностью (гиперфункцией) слезных желез. Слезотечение может быть постоянным или возникать приступами.

Причины возникновения эпифоры разделяют на врожденные и приобретенные. Среди врожденных аномалий, которые могут вызвать патологическое слезотечение, выделяют атрезию (зарощение) слезных точек, атрезию канальцев слезной железы, зарощение и слезных точек, и канальцев, а также аномалии расположения слезных точек.

Эпифора приобретенного характера может возникнуть в результате закупорки слезной точки инородными телами, в связи с выворотом слезной точки либо ее сужением. Последнее может наблюдаться вследствие хронического воспаления края века и конъюнктивы. Также к приобретенным причинам появления слезотечения относятся сужение канальцев слезной железы вследствие воспалительного процесса или травмы, сужение слезно-носового канала и гнойный каналикулит.

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){}; Вопросы читателей добрый день!работаю за компьютером по 10 часов в день, страдаю небольшой близорукостью Добрый день! Работаю за компьютером по 10 часов в день, страдаю небольшой близорукостью 18 October 2013, 17:25 Добрый день! Работаю за компьютером по 10 часов в день, страдаю небольшой близорукостью. В последнее время под конец рабочего дня появляется ощущение как-будто щекочет в глазах и при этом не могу сфокусироваться, когда пробую сфокусироваться это неприятное ощущение нарастает, кажется если буду продолжать упаду в обморок, как-то даже подташнивает. Обычно делаю перерыв и все проходит, но последнее время вот такие моменты все чаще и перерывы чаще. Ощущение не болезненное, но очень не приятное. Подскажите пожалуйста, что это такое и связано ли это с компьютером, в таком режиме работаю последние 5 лет и ни чего особенно не беспокоило. Большое спасибо. Анна л. почта:chyrva_anna@mail. ru Посмотреть ответ Задать вопрос
Сухость глаз (ксерофтальмия)

Сухости Глаз или ксерофтальмия возникает, как правило, вследствие недостаточности образования слезной жидкости слезными железами. Также ксерофтальмия может наблюдаться при нарушении иннервации слезных желез. Сухость только одного глаза чаще наблюдается при повреждении лицевого нерва с соответствующей стороны. Кроме того, гиповитаминоз А обычно сопровождается сухостью глаз и другими нарушениями со стороны органа зрения.

Ксерофтальмия является одним из характерных признаков таких патологических состояний, как синдром Шегрена, синдром Райли-Дея, синдром Микулича. Синдром Шегрена проявляется нарушением функции желез внешней секреции, главным образом слезных и слюнных. Синдром Райли-Дея или семейная вегетативная дисфункция является наследственным заболеванием, одним из проявлений которого является пониженное слезоотделение. При синдроме Микулича отмечается увеличение всех слюнных и слезных желез, которое сопровождается уменьшением и даже прекращением слезо - и слюноотделения.

Лечение нарушений слезоотделения

Лечение пациентов с нарушением слезоотделения зависит от вызвавшей его причины. Так, при слезотечении, связанном с аллергическими реакциями, необходимо проведение комплексной противоаллергической терапии. При этом пациенту проводиться консервативное лечение с использованием антигистаминных препаратов.

Слезотечение, вызванное нарушением оттока слезной жидкости вследствие таких причин, как врожденная патология развития слезовыводящих путей, выворот слезной точки либо ее сужение, в основном требует проведения хирургического лечения.

При ксерофтальмии необходимо следить за состоянием Глаз, а также выполнять мероприятия, способствующие поддержанию его влажности. С этой целью могут применяться препараты искусственной слезы. Кроме того, при ксерофтальмии для профилактики инфицирования глаз, проводят закапывание специальных растворов. В случае сухости глаз на фоне гиповитаминоза А, пациенту обязательно назначаются препараты витамина А.

В случае, когда ксерофтальмия является одним из проявлений какого-либо системного заболевания (например, синдрома Шегрена), пациенту проводится лечение основной патологии. При этом также используются различные лакрогенные средства (вещества, способствующие выработке слезной жидкости) и препараты искусственной слезы.

ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ:

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Как снять усталость глаз?

Красные глаза: причины и лечение

Как защитить глаза от компьютера

Терапевтический режим использования прогестерона

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

прогестерон

Терапевтический режим использования прогестерона: выбор лекарственной формы и эффективной дозировки

Прогестерон (ПГ) – гормон, подготавливающий женский организм к наступлению беременности, а также выполняющий гравидопротекторную функцию. Как и многие вещества стероидной структуры ПГ оказывает влияние практически на все органы и системы женщины, принимая участие в метаболических процессах. История открытия этого гормона связана со значительными событиями, сыгравшими большую роль в развитии медицины. Еще в 1898 году ветеринар Жчок доказал, что мануальное разрушение желтых тел восстанавливает фертильные свойства у коров. В это же время гистологом из Эдинбургского университета Нэнси Пренант была установлена эндокринная функция желтого тела [1]. Френкель в 1903 году обнаружил, что хирургическое удаление желтого тела приводит к прерыванию беременности в ранние сроки [13, 17]. В эксперименте Борн установил, что экстракт слизистой матки подавляет функцию желтого тела. В дальнейшем Арпад Чапо продемонстрировал антагонизм прогестерона и простагландинов в теории “качелей” [4]. В 1907 году Леб исследовал, что экстракт желтого тела подготавливает слизистую матки к имплантации плодного яйца [6]. Карл Генрих Слотта в 1930 году выделил из экстракта желтого тела ПГ, а в 1933 – описал его формулу [1, 13].

Местом синтеза ПГ является желтое тело, а во время беременности с начала II триместра – плацента. В естественном менструальном цикле преовуляторный пик лютеинизирующего гормона (ЛГ) – основной фактор, способствующий овуляции с последующим развитием желтого тела. В настоящий момент известно, что ЛГ оказывает влияние на сосудистый эндотелиальный фактор роста (СЭФР). Увеличение уровня СЭФР стимулирует ангиогенез и лютеинизацию клеток гранулезы. По-видимому, создание продуктов генной инженерии, которые способны влиять на ЛГ, могут быть в будущем использованы для регуляции функции желтого тела и синтеза ПГ [13].

var moevideoQueue=moevideoQueue||[];moevideoQueue. push(function(){moevideo. ContentRoll({mode:"manual",el:"#adv",floatPosition:"bottom left",ignorePlayers:true, floatMode:"full"});});

Медицинское применение препаратов ПГ основано на нескольких фундаментальных положениях. Одно из них – введение ПГ тормозит фолликулогенез и овуляцию, было открыто Грегори Пинкус и легло в основу гормональной контрацепции [1, 4, 6]. Также ПГ используют для коррекции недостаточности лютеиновой фазы цикла, лечения предменструального синдрома (ПМС), для “защиты” эндометрия на фоне заместительной гормональной терапии (дюфастон), проведения пробы с гестагенами при синдроме поликистозных яичников, моделирования II фазы в стимулированных циклах в программе ЭКО, профилактики и лечения невынашивания беременности [2, 3, 7, 9, 10, 14]. Некоторые клинические исследования эффективности препаратов ПГ приведены в таблице. При этом оптимальными свойствами в отношении углеводного, жирового и минералокортикоидного метаболизма обладают препараты “натурального”, то есть идентичного по химической формуле естественному гормону, ПГ.

Таблица. Клинические исследования эффективности использования препаратов натурального ПГ

Авторы, название исследования

Основной результат работы

VanselowW. etal., 1996

Эффект ПГ и его 5-альфа и 5-бета метаболитов на симптомы предменструального синдрома в зависимости от пути введения

Не установлено различий в эффективности 300 мг ПГ в сутки перорально по сравнению с 200 мг интравагинально

SierraV. etal., 2013

Увеличение дозы вагинального ПГ для профилактики преждевременных родов при двойне: рандомизированное контролируемое двойное слепое исследование

Не выявлено отличий эффективности суточной дозы вагинального ПГ 200 мг и 400 мг для профилактики преждевременных родов при беременности двойней

Casanova G., Spritzer P. M., 2012

Эффекты микронизированного ПГ совместно с неперорально введенным эстрадиолом на липиды и факторы риска сердечно-сосудистой патологии в ранней менопаузе: клиническое исследование

ПГ в дозе 200 мг/сутки интравагинально в комбинации с трансдермальным эстрадиолом не влияет на липидный профиль и состояние сердечно-сосудистой системы у женщин с ранними перименопаузальными расстройствами

AreiaA. etal., 2013

Использование ПГ после успешного лечения угрозы преждевременных родов

Микронизированный ПГ интравагинально в дозе 400 мг/сутки значительно продлевает латентный период до начала преждевременных родов

YaziciG. etal., 2014

Роль поддержки лютеиновой фазы на индукцию овуляции с помощью гонадотропинов у пациенток с синдромом поликистозных яичников

Поддержка лютеиновой фазы цикла с помощью микронизированного ПГ интравагинально в дозе 400-800 мг сопровождается на 6,7 % более высокой частотой наступления беременности и на 6,1 % возрастанием частоты живорождений

SalehpourS. etal., 2013

Сравнение орального назначения дидрогестерона с вагинальными суппозиториями ПГ для поддержки лютеиновой фазы в программе ЭКО: рандомизированное клиническое исследование

Частота наступления беременности при использовании 800 мг/сутки ПГ интравагинально была выше, чем в группе женщин, получавших 40 мг/сутки дидрогестерона.

CamatS. etal., 2014

Сравнение нифедипина и ПГ для поддержания токолитического эффекта после проведения “острого “ токолиза

Пролонгирование беременности после “острого” токолиза на фоне 80 мг/сутки нифедипина составило 16,63 дня, а на фоне 400 мг/сутки ПГ интравагинально – 40,14 дня.

Simon J. A. et al., 1993

Абсорбция перорального микронизированного ПГ: зависимость от приема пищи, дозозависимость и сравнение с внутримышечным путем введения

Доказано, что прием пищи ускоряет всасывание ПГ, а также дозозависимое сывороточное повышение концентрации ПГ

Ting-Ping Zheng et al., 2012

Как определить дозу орального ПГ среди пациенток с нарушениями менструальной функции?

Показано, что увеличение ИМТ требует повышения дозы ПГ для достижения клинического эффекта

Коррекцию недостаточности лютеиновой фазы возможно проводить с помощью введения хорионического гонадотропина человека или ПГ. При этом назначение ПГ имеет преимущества, так как позволяет избежать эмбрио-эндометриальной десинхронизации и синдрома гиперстимуляции яичников [3].

Существует несколько путей введения препаратов ПГ: внутримышечный, пероральный и интравагинальный. С точки зрения контролируемого влияния на сывороточную концентрацию ПГ наиболее предпочтительными являются инъекционные формы. Однако инвазивность процедуры введения и боль в месте инъекции значительно снижают комплаенс. Наименьшей биодоступностью обладает пероральное введение ПГ, что составляет около 10 % и преодолевается путем предварительной микронизации. При этом скорость всасывания ПГ усиливается при одновременном приеме с пищей [11]. ПГ обладает выраженным седативным эффектом при пероральном пути введения [6]. Установлена закономерность, объясняющая дифференцированный подход в подборе индивидуальной дозы ПГ в зависимости от индекса массы тела (ИМТ) пациентки [15]. Внутривлагалищное назначение позволяет избежать первичного метаболизма в печени, что уменьшает вероятность возникновения холестаза в случае необходимости применения высоких доз ПГ. Последнее прежде всего актуально во время беременности [12].

При изучении сывороточной концентрации ПГ у пациенток, которые получали 100, 200 и 300 мг микронизированного препарата перорально, был доказан четкий дозозависимый эффект. Принято считать, что в норме концентрация ПГ во II фазу цикла составляет более 3 нг/мл (9,54 нмоль/л). Уровень ПГ > 10 нмоль/л на 21 день цикла является подтверждением овуляции. Достижение подобной концентрации ПГ позволяет ожидать скорого начала менструации при отсутствии зачатия [11]. Максимальный уровень ПГ после приема 100, 200 и 300 мг перорально составил соответственно: 6,5, 13,8, и 32,3 нг/мл (20,7, 43,9, и 103 нмоль/л). Эти значения равны или даже превышают нормальные показатели ПГ во II фазу цикла [6]. Подобный уровень ПГ может быть достигнут путем инъекции 25 мг масляного раствора. Было установлено, что пиковые сывороточные значения ПГ при пероральном введении составляют 30 % от аналогичных показателей при внутримышечном введении препарата [7].

ПГ является жирорастворимым веществом, а количество жировой ткани может оказывать влияние на всасываемость и распределение в организме. Было исследовано влияние дозы микронизированного ПГ, который назначали перорально, на уровень этого гормона в крови у женщин с различным ИМТ. Пациенткам I, II, III и IV групп назначали соответственно 100, 200, 300 и 400 мг в сутки микронизированного ПГ. Медиана концентрации ПГ в сыворотке крови составила в указанных группах соответственно: 14,71 нмоль/л, 28,47 нмоль/л, 58,89 нмоль/л и 72,69 нмоль/л. У обследованных женщин с ИМТ <24кг/м2 в I, II, III и IV группах уровень ПГ в сыворотке крови был соответственно: 13,9 нмоль/л, 37,22 нмоль/л, 62,55 нмоль/л и 119,02 нмоль/л. А у пациенток с ИМТ ≥24кг/м2 концентрация ПГ в тех же группах была ниже и соответственно составила: 8,93 нмоль/л, 24,82 нмоль/л, 24,87 нмоль/л и 63,48 нмоль/л. То есть, чем больше масса тела пациентки, тем в более значительной дозировке препарата ПГ она нуждается. На основании полученных результатов были разработаны формулы для приблизительного подсчета суточной дозы ПГ. При наличии ИМТ<18,5 кг/м2 необходимая сывороточная концентрация ПГ (Y) может быть достигнута с помощью следующей дозы препарата (X) при пероральном назначении: Y=2.4266 ×10 0.005X. Когда ИМТ был в пределах 18,5 – 24 кг/м2 , то Y=8.4820×10 0.003X. А при ИМТ более 24 кг/м2 – Y=5.4635×10 0.0025X[15]. Таким образом, для пациентки умеренного питания для поддержки лютеиновой фазы цикла необходимо назначать 200 мг микронизированного ПГ в сутки на протяжении 10 дней. При беременности также возможно корректировать дозу ПГ в зависимости от необходимой сывороточной концентрации гормона. Например, у беременной с ИМТ<18,5 кг/м2 концентрация ПГ составляет 60 нмоль/л. Для увеличения уровня ПГ до 120 нмоль/л необходимо использование 300 мг препарата в сутки. А у женщины с ИМТ≥24кг/м2 в аналогичной ситуации следует применять 400 мг препарата ПГ перорально [7]. По-видимому, при необходимости длительного применения препаратов ПГ требуется индивидуальный подбор дозы на основе изложенного подхода.

Известно, что для эффективного лечения ПМС необходимо пероральное применение 100 мг микронизированного ПГ дважды в сутки [12]. Для минимального влияния на метаболизм и систему гемостаза в схемах заместительной гормональной терапии у пациенток с интактной маткой дополнительно к эстрадиолу валерату принято назначать 200 мг в сутки микронизированного ПГ интравагинально [6]. У женщин с синдромом поликистозных яичников на фоне стимуляции овуляции использование препаратов ПГ после терапевтической инсеминации сопровождалось на 6,7 % более частым наступлением беременности и увеличением частоты живорождения на 6,1 % [17]. Установлено, что частота наступления беременности в программе ЭКО на фоне использования ПГ для поддержки лютеальной фазы цикла была выше по сравнению с группой женщин, получавших дидрогестерон [10]. Также была показана идентичная эффективность у препаратов ПГ в виде 8 % геля для интравагинального применения 90 мг ежедневно и вагинальных таблеток ПГ по 200 мг и 300 мг в сутки для поддержки II фазы цикла в программе ЭКО [17]. Вагинальные капсулы с ПГ 200 мг в сутки в одном из исследований имели одинаковые показатели с вагинальным гелем 8 % 90 мг ежедневно также в программе искусственного оплодотворения [12]. Использование с подобной целью 25 мг масляного раствора ПГ для внутримышечных инъекций обладало одинаковым эффектом с 8 % гелем ПГ и способствовало пролонгированию беременности [7].

Развитие беременности зависит от эффективности процесса инвазии вневорсинчатого трофобласта в спиральные сосуды матки, что обеспечивает формирование зоны пониженной сосудистой резистентности в маточно-плацентарном контуре и равномерное поступление питательных веществ плоду. Доказано, то ПГ играет значительную роль в обеспечении дисморфоза маточно-плацентарных сосудов посредством стимуляции синтеза PAPP-A. Этот полипептид принимает участие в адгезии и пролиферации клеток трофобласта [16]. Нарушение инвазивных свойств трофобласта приводит к ишемии клеток сохранившегося эндотелия маточно-плацентарных сосудов, что сопровождается локальными и системными вазоконстрикторными реакциями. Это может сопровождаться развитием “ большого акушерского синдрома“ в виде невынашивания, синдрома задержки роста плода и преэклампсии. Известно, что назначение препаратов ПГ способствует повышению уровня плацентарных вазопрессиназы и окситоциназы, что может способствовать профилактике преждевременных родов и преэклампсии [8].

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

ПГ обладает токолитическим эффектом благодаря ингибированию синтеза простагландинов. За последние годы появился целый ряд фундаментальных работ, посвященных профилактике и лечению невынашивания с помощью препаратов ПГ [2, 5, 9, 14]. Особую актуальность имеет проблема “синдрома короткой шейки“. Во II триместре при многоплодной беременности длина шейки матки менее 25 мм и менее 15 мм при наличии одного плода в матке имеет 50 % риск преждевременных родов в сроке гестации до 32 недель [14]. Доказано, что интравагинальное использование препаратов ПГ в дозах от 90 мг (8 % гель) до 400 мг (капсулы) в сутки значительно уменьшает частоту преждевременных родов, что сопоставимо по эффективности с серкляжем [9]. Также доказано, что интравагинальное назначение ПГ после проведения “острого“ токолиза в сроках после 27 недель способствует уменьшению частоты преждевременных родов до 34 недель беременности [2]. В ряде случаев, когда пациентки не переносят базовые препараты для токолиза, возникает необходимость применения больших доз препаратов ПГ (1000 мг в сутки). Установлен лучший токолитический эффект применения ПГ в капсулах 400 мг ежедневно по сравнению с нифедипином 20 мг трижды в сутки для пролонгирования беременности после завершения инфузионного введения токолитиков [5]. На фоне использования нифедипина родили в срок 10 % обследованных и 61 % женщин, получавших препарат ПГ. В среднем беременность удалось пролонгировать на 16,63 дня под влиянием лечения нифедипином и 40,14 дня с использованием ПГ. Это приводило к улучшению массо-ростовых показателей новоржденных и оценки по шкале Апгар под влиянием терапии ПГ.

Выбор дозы препарата и пути введения препарата ПГ во многом зависит от клинической ситуации и предпочтений врача и пациентки. Тем не менее, в современном акушерстве и гинекологии преобладают актуальные подходы, основанные на данных доказательной медицины. Воплощение в жизнь проверенных временем высокоэффективных методов коррекции недостаточности ПГ – один из приоритетов эндокринной гинекологии.

Литература.

1. Грищенко О. В., Лахно И. В. Гинекологическая эндокринология: исторический очерк (лекция для будущих акушеров-гинекологов) // ВНК. Серия медицина. – 2000. – № 1 (494). – С. 12-15.

2. Bomba-Opon D. A., Kosinska-Kaczynska K., Kosinski P. et al. Vaginal progesterone after tocolytic therapy in threatened preterm labor // J Matern Fetal Neonatal Med.– 2012. – Vol. 25, No 7. – P. 1156-1159.

3. Doody K. J., Schnell V. L., Foulk R. A. Endometrin for luteal phase support in a randomized, controlled, open-label, prospective in-vitro fertilization trial using a combination of Menopur and Bravelle for controlled ovarian hyperstimulation // Fertil Steril.– 2009. Vol. 91, No 4. – P. 1012-1017.

4. Eskes T. K., Longo L. D. Classics in obstetrics and gynecology. – London: the Parthenon Publishing Group Ltd., 1994. –242 p.

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

5. Kamat S., Veena P., Rani R. Comparison of nifedipine and progesterone for maintenance tocolysis after arrested preterm labour // J Obstet Gynaecol.– 2014. – Vol. 34, No 4. – P. 322-325.

6. Lei K., Chen L., Cryar B. J. et al. Uterine stretch and progesterone action // J Clin Endocrinol Metab. – 2011. – Vol. 96, No 6. – P. 1013-1024.

7. Lockwood G., Griesinger G., Cometti B. Subcutaneous progesterone versus vaginal progesterone gel for luteal phase support in in vitro fertilization: a noninferiority randomized controlled study // Fertil Steril.– 2014. – Vol. 101, No 1. – P. 112-119.

8. Mizutani S., Tsunemi T., Mizutani E. et al. New insights into the role of aminopeptidases in the treatment for both preeclampsia and preterm labor // Expert Opin Investig Drugs. – 2013. – Vol. 22, No 11. – P. 1425-1436.

9. Romero R. Vaginal progesterone to reduce the rate of preterm birth and neonatal morbidity: a solution at last //Womens Health (Lond Engl). – 2011. – Vol. 7, No 5. 501-4.

10. Salehpour S., Tamimi M., Saharkhiz N. et al. Comparison of oral dydrogesterone with suppository vaginal progesterone for luteal-phase support in vitro fertilization (IVF): A randomized clinical trial // Iran J Reprod Med. – 2013. – Vol.11, No. 11. – P. 913-918.

11. Simon J. A., Robinson D. E., Andrews M. C. et al. The Absorption of oral micronized progesterone: the effects of food, dose proportionality, and comparison with intramuscular progesterone // Fertil Steril. – 1993. Vol. 60. – P. 26-32.

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

12. Simunic V., Tomic V., Tomic J., Nizic D. Comparative study of the efficacy and tolerability of two vaginal progesterone formulations, Crinone 8% gel and Utrogestan capsules, used for luteal support // Fertil Steril.– 2007. – Vol. 87, No 1. – P. 83-87.

13. Stouffer R. L., Bishop C. V., Bogan R. L. et al. Endocrine and Local Control of the Primate Corpus Luteum // Reprod Biol. – 2013. Vol. 13, No 4. – P. 259-271.

14. Su L. L., Samuel M., Chong Y. S. Progestational agents for treating threatened or established preterm labour // Cochrane Database Syst Rev.– 2014.

15. Ting-ping Zh., Ai-jun S., Ya-ping W. et al. How to determine the dosage of oral progesterone among patients with menstrual disorders? // Chin Med J. – 2012. – Vol. 125, No 11. – P. 1970-1974.

16. WangJ.,LiuSh., Qin H. et al. Pregnancy-associated plasma protein A up-regulated by progesterone promotes adhesion and proliferation of trophoblastic cells // Int J Clin Exp Pathol. – 2014. – Vol. 7, No 4. – P. 1427-1437.

17. Yazici G., Savas A., Tasdelen B., Dilek S. Role of luteal phase support on gonadotropin ovulation induction cycles in patients with polycystic ovary syndrome // J Reprod Med. – 2014. – Vol. 59, No 1-2. – P. 25-30.

Резюме.

Проведен обзор основных нозологических форм, требующих применения препаратов прогестерона. Сформулирован дифференцированный подход, позволяющий осуществлять индивидуальный подбор лекарственной формы, дозы и пути введения препарата.

Лахно Игорь Викторович – к. мед. н., доц. кафедры перинатологии, акушерства и гинекологии ХМАПО.

Адрес ХМАПО: ул. Корчагинцев, 58, Харьков, Харківська область, 61176. Контактный мейл – igorlakhno@rambler. ru Контактный телефон – 0955347208.

Судороги мышц: причины и лечение

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Почти у каждого человека хотя бы раз в жизни случались судороги мышц. Мышечная судорога представляет собой непроизвольное сокращение мышцы, которое, как правило, сопровождается резкой болью.

Судорожный спазм может произойти в любой мышце – как скелетной, так и гладкой. Среди скелетных мышц наибольшую склонность к возникновению судорог имеют мышцы, которые принимают участие в движении сразу двух суставов. Чаще всего судорогам подвержены икроножная мышца, мышцы передней и задней поверхностей бедра. Также достаточно часто происходят судороги мышц стоп, рук. Среди судорог гладкой мускулатуры нередко встречаются спазм кишечника, сосудистой стенки (например, при стенокардии), бронхов (при бронхиальной астме) и т. п.

Судороги могут быть тоническими и клоническими. Тонические спазмы характеризуются длительным напряжением мышц, клонические – синхронными толчкообразными сокращениями, которые чередуются с расслаблением. Клонические генерализированные судороги также называют конвульсиями.

судороги мышц

Причины судорог мышц

Возникновение судорог без видимой причины может быть связано с физическими упражнениями (например, при беге, плавании, игре в футбол). Также спазмы мышц ног (чаще в ночное время) нередко наблюдаются у пожилых людей.

var moevideoQueue=moevideoQueue||[];moevideoQueue. push(function(){moevideo. ContentRoll({mode:"manual",el:"#adv",floatPosition:"bottom left",ignorePlayers:true, floatMode:"full"});});

Частой причиной возникновения судорог являются разнообразные нарушения метаболизма (обмена веществ). Так, метаболические нарушения могут быть причиной судорог при циррозе печени, уремии, гипотиреозе, беременности, а также при снижении функции надпочечников.

Резкое уменьшение количества внеклеточной жидкости и потеря электролитов (калия, магния) также способны вызвать судороги мышц. Такая ситуация может иметь место при усиленном потоотделении, гемодиализе, на фоне тяжелой диареи или рвоты, а также вследствие бесконтрольного приема мочегонных препаратов. Помимо мочегонных средств, мышечный спазм может возникать вследствие приема аналептиков и психостимулирующих препаратов.

Также судороги мышц могут быть проявлением болезни, например, бокового амиотрофического склероза, невропатии, радикулопатии. В отдельных случаях спазмы мышц являются проявлением некоторых наследственных заболеваний и редких аутоиммунных состояний. Кроме того, мышечные судороги могут быть последствием полиомиелита.

Вопросы читателей здравствуйте!изредка судороги в ногах ночью Здравствуйте! Изредка судороги в ногах ночью 18 October 2013, 17:25 Здравствуйте! Изредка судороги в ногах ночью. Есть варик. расширение вен. Помогите советом. Спасибо! Посмотреть ответ Задать вопрос

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){}; судороги мышц

Группы риска

В группу риска по возникновению судорог в первую очередь входят маленькие дети, пожилые люди, беременные женщины, спортсмены, а также люди, принимающие некоторые лекарственные средства. Спазмы у маленьких детей особенно легко развиваются на фоне интоксикаций, инфекционных заболеваний, травм, при воздействии психогенных факторов. Это связано с анатомическими и физиологическими особенностями организма ребенка.

Судороги мышц – распространенное явление среди спортсменов, которые тренируются на выносливость (например, марафонцы). Также мышечные спазмы наблюдаются у спортсменов, выполняющих упражнения максимальной интенсивности: гонки на велотреке, спринтерский бег. При этом судороги, как правило, возникают в конце длительных или интенсивных физических упражнений, либо через несколько часов после них.

Лечение при судорогЕ

Очень сильные судороги мышц, не связанные с очевидными причинами (например, с физической нагрузкой), которые случаются часто и не прекращаются при выполнении простых процедур, обычно являются следствием определенного заболевания. В таком случае необходимым является обращение к врачу для выявления причины судорог и проведения адекватных лечебных мероприятий. В остальных случаях, когда судорожный спазм не является проявлением болезни, он, как правило, исчезает самостоятельно и не требует приема лекарственных препаратов.

Судорога мышцы может возникнуть в любое время у каждого человека. Чтобы самостоятельно прекратить судорожный спазм необходимо выполнить следующие действия. Сначала требуется прекратить совершать движения, которые вызвали спазм мышцы. Затем нужно аккуратно растянуть мышцу сведенную судорогой и помассировать ее. Например, если свело икроножную мышцу, то следует потянуть руками мысок стопы на себя, при этом колено должно быть выпрямленным. Удерживать мышцу в растянутом положении необходимо до тех пор, пока судорога не прекратится. Далее нужно расслабить спазмированную мышцу: она должна несколько минут находиться в покое. Следует помнить о том, что попытка произвольного сокращения этой мышцы сразу после прекращения спазма может привести к повторному возникновению судороги.

Если после того, как судорога прошла, в мышце ощущается болезненность, то к ней можно приложить лед. Также на болезненную мышцу можно наложить тугую повязку из эластичного бинта. В случае, когда после судороги мышца на ощупь плотная и продолжает находиться в напряженном состоянии, ее следует разогреть, помассировать и также наложить тугую повязку.

Для того чтобы предотвратить возникновение судорог в будущем, следует обязательно выполнять разминку перед физической нагрузкой. Также для нормальной работы мышц необходимо полноценное питание с употреблением достаточного количества витаминов и минералов, в частности кальция, калия, натрия и магния. По назначению врача возможно применение миорелаксантов (сирдаруд).

ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ:

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};
  • Что делать, если судороги сводят ноги?
  • Судорожный синдром
  • Детская судорожная болезнь – спазмофилия

Материалы по теме:

  • Судорожный синдром
  • Как бороться с судорогами в ногах?
  • Что делать, если судороги сводят ноги?
  • Судороги мышц: причины и лечение
  • У ребенка судороги при температуре: осложнение или эпилепсия?
Еще статьи по теме

Прически, которые вредны для волос

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Иногда в моду входят прически, которые вредны для волос. Хотя волосы могут пострадать и от банального «хвостика».

волосыСостояние наших волос зависит от множества внутренних и внешних факторов – общего здоровья организма, питания, используемых косметических средств для ухода и укладки, условий окружающей среды. Болезнь, эмоциональное напряжение, постоянное использование фена, жара и морозный воздух – все это является стрессом для волос. Но многие из нас не задумываются, что волосы подвергаются стрессу и во время различных манипуляций с ними, включая сооружение прически. Вред волосам могут принести и модные замысловатые прически, и традиционный хвостик – волосы, перетянутые резинкой или заколкой. От каких причесок и почему больше всего страдают волосы?

Химия

Одно из лидирующих мест в списке причесок, которые вредны для волос, занимает химическая завивка.

По типу воздействующего состава различают кислотную, щелочную, нейтральную и биологическую химическую завивку. Первый тип является самым вредным для волос, хотя и самым стойким. Внешне волосы выглядят пышными. Такой эффект достигается путем разбухания волосяной структуры. В результате волосы становятся ломкими, секутся, теряют гладкость и блеск.

var moevideoQueue=moevideoQueue||[];moevideoQueue. push(function(){moevideo. ContentRoll({mode:"manual",el:"#adv",floatPosition:"bottom left",ignorePlayers:true, floatMode:"full"});});

После щелочной завивки волосы выглядят более естественно, но эта разновидность химии подходит не для всех типов волос. Хотя она более щадящая, но блеска и шелковистости после нее волосам будет не хватать.

Наиболее мягкое воздействие на волосы оказываю нейтральная завивка (рН-нейтральная) и биозавивка (тиогликолиевая кислота и ее производные, а также аммиак заменены на сульфиды). Но химия остается химией.

Химическая завивка может усугубить состояние волос, которые нуждаются в лечении, либо недавно окрашенных (в период 2-3 недель).

Степень вредности химической завивки также зависит от правильности ухода за волосами после этой процедуры. В течение нескольких дней после химии нельзя мыть волосы, пользоваться феном, термобигудями, электрощипцами и т. п. Для ухода за волосами после химической завивки понадобится мягкий шампунь (в идеале – шампунь для волос с перманентом). Используйте специальные Маски и бальзамы для волос с химией. Расчесывайтесь как можно реже, используя для этого расческу с редкими зубьями. Не подвергайте волосы грубым движениям.

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){}; Вопросы читателей здравствуйте! я делала милирование, колорирование- и сейчас у меня начали выпадать волосы, особенно после того как их помою и рассчёсываю прямо аж пучек здравствуйте! я делала милирование, колорирование - и сейчас у меня начали выпадать волосы, особенно после того как их помою и рассчёсываю прямо аж пучек 18 October 2013, 17:25 здравствуйте! я делала милирование, колорирование - и сейчас у меня начали выпадать волосы, особенно после того как их помою и рассчёсываю прямо аж пучек. Эти показывает что слабые корни, как их укрепить какие маски поделать? спасибо за ответ Посмотреть ответ Задать вопрос
Косички

Эта прическа имеет множество разновидностей – от привычных одной-двух заплетенных косичек, до афрокосичек и дредов. Чтобы сделать косички, не требуется применять агрессивные химические вещества. Но оттого, что волосы долго были в тугом заплетенном состоянии, страдает их структура. Поэтому косички относятся к прическам, которые вредны для волос.

«Афрокосички» - это 100-250 туго заплетенных на голове косичек. Чтобы сделать такую прическу, в собственные волосы вплетают искусственные пряди из специального материала канекалона. Срок ее «службы» - 2-3 месяца, в зависимости от длины и состояния волос. Такая прическа не позволяет расчесывать волосы, лишая кожу головы естественного массажа, утяжеляет их, увеличивая нагрузку на корни.

Чтобы сделать дреды (дредлоки), собственные волосы скатывают и сваливают в колтуны, а затем обрабатывают воском для лучшей сохранности. Расплести такую прическу уже не получится: если она вам надоест, придется избавиться от волос, побрившись налысо. Можно попробовать сохранить очень короткую стрижку, если дать дредам немного отрасти.

Как уже упоминалось, здоровью волос могут навредить обычная прическа из одной-двух косичек, если они туго заплетаются и закрепляются резинкой или грубой заколкой. От такой прически натягивается кожа головы, нарушается кровообращение. По той же причине вреден и тугой хвост.

Наращивание волос

Эта процедура заключается в прикреплении искусственных локонов к собственным волосам с помощью специальных капсул. После наращивания, также при снятии прядей, Волосы Травмируются (степень травматичности зависит от метода) и могут стать ломкими. Если во время процедуры что-то пойдет не так, есть риск потерять много собственных волос.

Независимо от технологии наращивания, эта процедура ведет к повреждению структуры стержней волос, часто связана с повреждением луковиц и ухудшением состояния кожи.

Начесы

Сейчас начесы менее популярны, чем когда-то, но по-прежнему часто используются в качестве элемента укладки. Благодаря начесу прическа выглядит более объемной. Но такой эффект достигается путем насилия над волосами, в результате они могут стать тусклыми и ломкими. Особенно волосы страдают, если начес делают неправильно – с помощью «маячащих» движений вверх-вниз.

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Лучше всего волосы чувствуют себя в распущенном виде или в виде легко заплетенной косы. Рекомендуется периодически менять прическу.

ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ:

Типы волос и уход за ними

Массаж головы

Как восстановить волосы после осветления

(3) Инструкция по применению лекарственного средства ФЕЛОДИП

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

ІНСТРУКЦІЯ

Для медичного застосування препарату

ФЕЛОДИП

(FELODIP)

var moevideoQueue=moevideoQueue||[];moevideoQueue. push(function(){moevideo. ContentRoll({mode:"manual",el:"#adv",floatPosition:"bottom left",ignorePlayers:true, floatMode:"full"});});

фелодипCКлад:

Діюча речовина: felodipine;

1 таблетка містить 2,5 мг або 5 мг, або 10 мг фелодипіну;

Допоміжні речовини: Лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, гіпромелоза, повідон, пропілгалат, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний, заліза оксид жовтий (Е 172), заліза оксид червоний (Е 172), титану діоксин (Е 171), тальк, пропіленгліколь.

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Лікарська форма. Таблетки з модифікованим вивільненням.

Фармакотерапевтична група. Cелективні антагоністи кальцію з переважною дією на судини. Код АТС C08CA02.

Клінічні характеристики.

Показання.

Ессенціальна гіпертензія. Профілактичне лікування хронічної стабільної стенокардії.

Протипоказання.

Алергічна реакція на фелодипін та інші дигідропіримідини (теоретичний ризик перехресної реактивності) або на інші складові препарату.

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Нестабільна стенокардія.

Клінічно значущий аортальний стеноз, декомпенсована серцева недостатність, а також під час або протягом 1 місяця після інфаркту міокарда.

Кардіогенний шок.

Вагітність або період годування груддю.

Дитячий вік.

Спосіб застосування та дози.

Артеріальна гіпертензія.

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Дорослі (у тому числі пацієнти літнього віку):

Режим дозування завжди визначається індивідуально.

Терапія починається з дози 5 мг 1 раз на день. У разі необхідності дозу можна збільшити чи додати інший антигіпертензивний препарат. Як правило, підтримуюча доза становить 5-10 мг 1 раз на день.

Для осіб літнього віку початкова доза в 2,5 мг 1 раз на день може бути достатньою.

Стенокардія.

Режим дозування завжди визначається індивідуально.

Терапія починається з дози 5 мг один раз на день. У разі необхідності цю дозу можна збільшити до 10 мг 1 раз на день.

Максимальна доза становить 20 мг на добу.

У пацієнтів з порушенням функції нирок зміни фармакокінетики незначні, тому корекція дози не потрібна.

Пацієнтам з артеріальною гіпертензією та стенокардією з тяжкими порушеннями функції печінки терапевтичну дозу Фелодипу необхідно зменшити (рекомендована початкова доза 2,5 мг на день).

Спосіб застосування:Препарат краще приймати вранці, перед їжею або після легкого сніданку. Таблетки не можна розжовувати, ділити чи роздавлювати. Таблетки необхідно ковтати цілими і випити 0,5 склянки води.

Побічні реакції.

Як і інші блокатори кальцієвих каналів, препарат може спричиняти почервоніння обличчя, головний біль, відчуття серцебиття, запаморочення і втомлюваність. Ці реакції є тимчасовими і найчастіше виявляються на початку лікування та/або при підвищенні дози. Також можуть виникнути, залежно від дози, набряки у ділянці щиколоток, які є наслідком прекапілярної вазодилатації, а не схильністю до затримання рідини в організмі. У пацієнтів із запаленням ясен чи з періодонтитом може виникнути абсцес ясен. Цьому можна запобігти при дотриманні ретельної гігієни ротової порожнини. Як і при застосуванні інших дигідропіридинів, у рідких випадках спостерігалися погіршення проявів стенокардії, в основному на початку лікування.

Такі побічні ефекти були зареєстровані у клінічних дослідженнях і в постреєстраційний період моніторингу лікарського засобу:

Порушення з боку імунної системи:Реакції гіперчутливості (наприклад, кропив’янка та ангіоневротичний набряк).

Порушення з боку нервової системи:Головний біль, порушення сну, сонливість, запаморочення, парестезія, неспокій, дратівливість, сплутаність свідомості, депресія.

Порушення з боку респіраторної системи: задишка, носова кровотеча.

Порушення з боку серцевої діяльності: Погіршення проявів стенокардії (особливо на початку лікування). Переважно у пацієнтів із симптоматичною ішемічною хворобою серця, синкопе, відчуття серцебиття, тахікардія, інфаркт міокарда.

Судинні порушення: Периферичний набряк (ступінь набряку у ділянці щиколоток залежить від дози), артеріальна гіпотензія, лейкоцитокластичний васкуліт.

Репродуктивні органи: Сексуальна дисфункція.

Сечовидільна система:Часте сечовипускання.

Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: Нудота, гінгівіт, гіперплазія ясен, біль у черевній порожнині, блювання, періодонтит, діарея, запор, сухість у роті.

Порушення з боку функціонування печінки та жовчного міхура: Підвищення рівнів печінкових ферментів, холестатичний гепатит.

Шкірні та підшкірні реакції: Гіперемія, припливи (особливо на початку лікування, коли підвищується доза або вводиться висока доза), шкірний висип, свербіж, чутливість до світла, ангіоневротичний набряк, мультиформна еритема, вузлова еритема.

Порушення з боку скелетно-м’язової системи та сполучної тканини: Артралгія, міальгія, м’язовий тремор.

Системні порушення та місцеві реакції: Втомлюваність, підвищення температури тіла.

Передозування.

Передозування може спричиняти надмірну периферичну вазодилятацію з вираженою артеріальною гіпотензією, яка іноді може супроводжуватися брадикардією.

Лікування.При тяжкій артеріальній гіпотензії показано симптоматичне лікування. Слід надати пацієнту горизонтальне положення із піднятими догори ногами. При брадикардії внутрішньовенно вводять атропін 0,5-1 мг. Якщо цього недостатньо необхідно поповнити об’єм плазми за допомогою інфузії, наприклад, глюкози, 0,9 % розчину натрію хлориду, декстрану. Можна дати симпатоміметики з основною дією на α1-адренорецептор.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Фелодип протипоказаний під час вагітності.

Фелодип може проникати у грудне молоко, але невідомо, чи здійснює він негативний вплив на новонароджених. Однак через обмежені дані щодо безпеки препарату для немовлят, якізнаходятьсяна грудному вигодовуванні, Фелодип не можна використовувати під час годування груддю.

Діти.Препарат не призначають дітям.

Особливості застосування.

Як і у випадку з іншими судинозвужувальними препаратами, препарат Фелодип може спричиняти у рідких випадках сильну артеріальну гіпотензію з тахікардією, що у чутливих пацієнтів може призвести до ішемії міокарда. Відсутні дані щодо ефективності Фелодипу у вторинній профілактиці інфаркту міокарда.

Ефективність і безпека фелодипіну у лікуванні злоякісної гіпертензії не вивчались.

Фелодип з обережністю призначають пацієнтам з тяжкою дисфункцією лівого шлуночка.

грейпфрутовий сік підвищує пікові плазмові рівні та біодоступність препарату, можливо, через взаємодію з флавоноїдами у фруктовому соку.

Препарат містить лактозу, тому пацієнтам з рідкісними спадковими формами непереносимості галактози, недостатністю лактази або при мальабсорбції глюкози-галактози не можна застосовувати цей препарат.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

У випадках, якщо під час лікування препаратом спостерігається запаморочення та інші побічні ефекти з боку нервової системи, слід утриматися від керування транспортними засобами або роботи з механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші форми взаємодій.

Одночасне застосування речовин, які взаємодіють з ферментною системою цитохрому P450 3A4, може вплинути на рівні фелодипіну у плазмі.

Інгібітори ензимів, такі як циметидин, ранітидин, еритроміцин, ітраконазол, кетоконазол, ритонавір, саквінавір і хінідин, підвищують концентрацію фелодипіну в плазмі, тому може виникнути потреба у зменшенні його дози при одночасному застосуванні з цими препаратами.

Індуктори ензимів, такі як фенітоїн, карбамазепін, рифампіцин, барбітурати і звіробій (hypericum perforatum) можуть знижувати концентрацію фелодипіну у плазмі крові, тому можуть бути потрібні дози вищі за звичайні, пацієнтам, які приймають ці ліки.

Фелодипін може підвищувати концентрації такролімуса. У випадку одночасного застосування фелодипіну і такролімуса необхідно контролювати концентрації такролімуса у плазмі і відповідно відкоригувати дозу.

Грейпфрутовий сік підвищує плазмовий рівень і біодоступність фелодипіну через наявність у ньому флавоноїдів, тому його не можна застосовувати разом з Фелодипом.

Антигіпертензивні препарати пролонгують гіпотензивну дію фелодипіну. Симпатоміметики знижають ефект фелодипіну.

Коригування дози не потрібно при одночасному застосуванні Фелодипу з дигоксином.

Фелодипін не вливає на частку вільних фракцій інших ліків, які характеризуються значним зв’язуванням з білками плазми, наприклад, варфарин.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Фелодип – вазоселективний блокатор кальцієвих каналів з переважною дією на судини на зразок дигідропіридину, що знижує артеріальний тиск шляхом зменшення периферичного судинного опору. У терапевтичних дозах фелодипін вибірково впливає на гладкі м’язи артеріол, не здійснює безпосереднього впливу на скоротність міокарда і проведення імпульсів через систему транспортування серця. Препарат не впливає на гладкі м’язи вен та адренергічних вазомоторних механізмів, і, відповідно, прийом фелодипіну не пов'язаний з симптомами ортостатичної гіпотензії. Фелодип має свій власний помірний натрійуретичний та діуретичний ефект, і, відповідно, не відбувається затримка рідини в організмі.

Фелодип є ефективним при різних ступенях артеріальної гіпертензії. Він може використовуватися в якості монотерапії або в комбінації з іншими антигіпертензивними препаратами, наприклад: β - блокатори, діуретичні засоби або інгібітори АПФ для підвищення антигіпертензивної дії. Фелодип знижує систолічний та діастолічний артеріальний тиск і його можна призначати у випадку ізольованої систолічної гіпертензії. Фелодип зберігає свою антигіпертензивну ефективність також у комбінації з нестероїдними протизапальними препаратами.

Фелодип справляє антиангінальну та протиішемічну дію завдяки впливу на баланс між споживанням і постачанням міокарда киснем. Фелодип зменшує судинний опір коронарних судин. Кровотік через коронарні судини і насищення міокарда киснем також підвищуються завдяки дилатації епікардіальних артерій та артеріол. Фелодип ефективно попереджає утворення і розвиток спазму коронарних судин. Зниження системного артеріального тиску послаблює постнавантаження на лівий шлуночок і знижує потреби міокарда в кисні.

Фелодип поліпшує переносимість навантаження і зменшує частоту виникнення нападів у пацієнтів зі стабільною стенокардією навантаження. Фелодип зменшує частоту симптоматичної та латентної форми ішемічної хвороби серця у пацієнтів з вазо - спастичною формою стенокардії.

Фелодип є ефективним препаратом, який добре переноситься дорослими пацієнтами, незважаючи на вік, расу, а також пацієнтами з супутніми захворюваннями, такими як застійна серцева недостатність, бронхіальна астма та інші обструктивні захворювання легень, ниркова недостатність, цукровий діабет, подагра, гіперліпідемія, феномен Рейно, а також пацієнтами після трансплантації нирок. Фелодип не впливає на глікемію і ліпідний профіль.

Місце і механізм дії.Основна фармакодинамічна риса фелодипіну полягає у високому ступені судинної селективності. Міогенно активні гладкі м’язи резистивних артеріол особливо чутливі до дії фелодипіну. Фелодипін пригнічує електричну та скоротливу активність гладких м’язів судин, впливаючи на кальцієві канали у клітинній мембрані.

Гемодинамічні ефекти.Первинний гемодинамічний ефект фелодипіну полягає у зниженні загального периферичного судинного опору, що призводить до зниження артеріального тиску. Цей ефект залежить від дози. Загалом зниження артеріального тиску спостерігається через 2 години після однократного прийому і триває щонайменше

24 години, а співвідношення Т/Р (trough/peak – співвідношення кінцевого і пікового ефекту) досягає величин значно вищих, ніж 50 %. Існує позитивне співвідношення між концентрацією препарату у плазмі, рівнем зниження периферичного судинного опору і зниженням артеріального тиску.

Серцеві ефекти.У терапевтичних дозах фелодипін не впливає на скоротливість серця, атріовентрикулярну провідність та рефрактерний період атріовентрикулярного вузла. Фелодипін позитивно впливає на функцію лівого шлуночка, що підтверджується вимірюваннями фракції викиду і систолічного об’єму у пацієнтів з серцевою недостатністю. Прийом фелодипіну не пов'язаний з нейрогуморальною активацією. Певно, фелодипін не впливає на час життя пацієнтів. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією або стенокардією можливе застосування фелодипіну у випадку дисфункції лівого шлуночка. Гіпотензивна терапія фелодипіном пов’язана зі значною регресією існуючої гіпертрофії лівого шлуночка.

Ниркові ефекти.Фелодипін має незначну натрійуретичну та діуретичну дію, оскільки знижує тубулярну реабсорбцію натрію. Затримання натрію та води має місце у разі прийому інших судинозвужувальних препаратів. Фелодипін не впливає на добове виведення калію або альбуміну. Судинний опір нирок зменшується після прийому фелодипіну. Нормальна швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ) не змінюється. У пацієнтів з порушеною функцією нирок у процесі лікування фелодипіном ШКФ може підвищуватися.

У пацієнтів, які приймають циклоспорин після трансплантації нирок, фелодипін знижує артеріальний тиск, покращує кровотік у нирках і ШКФ. Фелодипін може покращувати функціонування трансплантату на ранніх стадіях після трансплантації.

Ефективне зниження високого артеріального тиску особливо корисне у підгрупі пацієнтів з цукровим діабетом.

Фармакокінетика.Всмоктування і розподіл. Фелодип повністю всмоктується у травному тракті після перорального прийому таблеток з модифікованим вивільненням. Біодоступність становить приблизно 15 % у людей і не залежить від прийнятої дози протягом усього терапевтичного інтервалу. 99 % фелодипіну зв’язується з плазмовими протеїнами, переважно з альбумінами. Завдяки особливостям лікарської форми модифіковане вивільнення фелодипіну подовжує фазу всмоктування та забезпечує його рівномірну концентрацію у плазмі протягом 24 годин.

Метаболізм та виведення.Фелодип головним чином метаболізується у печінці, всі його метаболіти неактивні. Період напіввиведення фелодипіну становить 24 години. При тривалому застосуванні акумуляція діючої речовини не відбувається.

У пацієнтів літнього віку та пацієнтів з порушенням функції печінки концентрація фелодипіну у плазмі вища, ніж у молодих пацієнтів. Фармакокінетика фелодипіну не змінюється у пацієнтів з порушенням функції нирок, у тому числі пацієнтів на гемодіалізі. Приблизно 70 % прийнятої дози препарату виводиться з сечею, а 30 % – з калом у формі метаболітів. У незміненому вигляді із сечею виводиться менше 0,5 % прийнятої дози.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості:

2,5 мг: таблетки круглої форми, вкриті оболонкою, двояковипуклі, жовтого кольору; з відбитком «2,5» з одного боку таблетки.

5 мг: таблетки круглої форми, вкриті оболонкою, двояковипуклі, світло-рожевого кольору; з відбитком «5» з одного боку таблетки.

10 мг: таблетки круглої форми, вкриті оболонкою, двояковипуклі, червоно-коричневого кольору; з відбитком «10» з одного боку таблетки.

Термін придатності. 4 роки.

Умови зберігання. Зберігати при температурі не вище 25 ˚C у сухому, захищеному від світла та недоступному для дітей місці.

Упаковка. По 10 таблеток у блістері; по 3 або по 10 блістерів у коробці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник.Тева Чех Індастріз с. р.о.

Місцезнаходження. Вул. Остравска 29, 747 70 Опава-Комаров, Чеська Республіка.

Р. П. МОЗ України № UA/4378/01/01, № UA/4378/01/02, № UA/4378/01/03 від 14.02.2011 р.

(2) Инструкция по применению лекарственного средства ЛИЗОТИАЗИД

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

ІНСТРУКЦІЯ

Для медичного застосування препарату

ЛІЗОТІАЗИД

(LISOTHIAZIDE)

var moevideoQueue=moevideoQueue||[];moevideoQueue. push(function(){moevideo. ContentRoll({mode:"manual",el:"#adv",floatPosition:"bottom left",ignorePlayers:true, floatMode:"full"});});

лизотиазидСклад:

Діюча речовина:Лізиноприл;

1 таблетка містить лізиноприлу 10 мг або 20 мг у вигляді лізиноприлу дигідрату та гідрохлоротіазиду 12,5 мг;

Допоміжні речовини:Крохмаль прежелатинізований, крохмаль кукурудзяний, кальцію гідрофосфат безводний, магнію стеарат, маніт (Е 421).

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Лікарська форма. Таблетки.

Фармакотерапевтична група. Інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (іАПФ) і діуретики. Код АТС С09В А03.

Клінічні характеристики.

Показання.Лікування артеріальної гіпертензії при неефективності монотерапії лізиноприлом або гідрохлоротіазидом.

Протипоказання.

Гіперчутливість до лізиноприлу та до інших іАПФ, до гідрохлоротіазиду і похідних сульфонаміду або до інших компонентів препарату. Ангіоневротичний набряк в анамнезі (у тому числі після застосування іАПФ, ідіопатичний та спадковий набряк Квінке). Анурія, тяжке порушення функції нирок (кліренс креатиніну <30 мл/хв), тяжке порушення печінки. Загострення подагри.

Спосіб застосування та дози.

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Визначення ефективної дози препарату залежить від клінічної оцінки стану пацієнта.

Звичайна доза становить 1 таблетку 10 мг/12,5 мг або 20 мг/12,5 мг 1 раз на добу. Лізотіазид слід застосовувати щодня приблизно в один і той же час. Якщо очікуваний терапевтичний ефект не може бути досягнутий за період 2-4 тижні, доза може бути збільшена до 2-х таблеток 1 раз на добу. При недостатній ефективності препарату, за умови призначення 1 раз на добу, добову дозу рекомендується розподілити на 2 прийоми. Максимальна добова доза Лізотіазиду становить 40 мг/25 мг. Тривалість курсу лікування визначається індивідуально, залежно від тяжкості перебігу захворювання.

У пацієнтів із кліренсом креатиніну > 30 і < 80 мл/хв можливе застосування тільки Лізотіазиду 10 мг + 12,5 мг. Щоб уникнути симптоматичної гіпотензії у пацієнтів, які приймають діуретики, прийом діуретика необхідно припинити за 2-3 дні до призначення Лізотіазиду.

У пацієнтів з печінковою недостатністю немає необхідності в корекції дози.

Прийом фіксованої комбінації лізиноприлу і гідрохлоротіазиду, як правило, рекомендується після титрування доз компонентів препарату окремо.

У разі клінічної необхідності можливий прямий перехід від монотерапії до фіксованої комбінації лізиноприл/гідрохлоротіазид.

Побічні реакції.

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Частота випадків побічної дії визначається так: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100 до <1/10); нечасто (≥1/1000 до <1/100); рідко (≥1/10 000 до <1/1000); дуже рідко (≥1/10 000); невідомо (не може бути оцінено внаслідок відсутності даних).

Побічні ефекти, зумовлені лізиноприлом та іншими інгібіторами АПФ.

Порушення з боку крові та лімфатичної системи: Рідко - зниження рівня гемоглобіну, зменшення гематокриту; дуже рідко - пригнічення діяльності кісткового мозку, анемія, тромбоцитопенія, лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз, гемолітична анемія, лімфаденопатія, аутоімунні захворювання.

Порушення метаболізму та харчування: Дуже рідко – гіпоглікемія.

Порушення з боку нервової системи: Часто - запаморочення, головний біль, синкопе; нечасто - парестезії, вертиго, порушення смаку, порушення сну.

Психічні порушення: Нечасто - зміни настрою, депресивні стани; рідко - сплутаність свідомості.

Порушення з боку серцево-судинної системи: Часто - ортостатичні ефекти (у тому числі гіпотензія); нечасто - у пацієнтів з високим рівнем ризику можливий інфаркт міокарда або інсульт унаслідок значної гіпотензії, пальпітації; тахікардія, феномен Рейно.

Порушення з боку респіраторної системи: Часто – кашель; нечасто – риніт, задишка.

Дуже рідко: бронхоспазм, синусит, алергічний альвеоліт/еозинофільна пневмонія.

Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: Часто - діарея, блювання; нечасто - нудота, біль у животі, диспепсія; рідко - сухість у роті; дуже рідко - панкреатит, інтестинальний ангіоневротичний набряк, запор, здуття живота.

Гепатобіліарні порушення: Нечасто - підвищення рівнів печінкових ферментів та білірубіну; дуже рідко - гепатоцелюлярний або холестатичний гепатит, жовтяниця та печінкова недостатність*.

Порушення з боку шкіри та підшкірної клітковини: Нечасто - висип, свербіж; рідко - гіперчутливість/ангіоневротичний набряк: ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані, кропив'янка, алопеція, псоріаз; дуже рідко - підсилене потовиділення, пемфігус, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, мультиформна еритема, шкірна псевдолімфома**.

Порушення з боку сечостатевої системи: Часто - порушення функції нирок; рідко - уремія, гостра ниркова недостатність; дуже рідко - олігурія/анурія.

Порушення зБоку репродуктивної системи та молочних залоз: Нечасто – імпотенція; рідко - гінекомастія.

Порушення з боку скелетно-м’язової системи:Невідомо – спазми м'язів.

Порушення з боку ендокринної системи: Невідомо - неадекватна секреція антидіуретичного гормона.

Загальні розлади та реакції у місці введення: Нечасто - підвищена втомлюваність, астенія.

Лабораторні дослідження: Нечасто - підвищення рівнів сечовини у крові, підвищення рівнів креатиніну в сироватці крові, гіперкаліємія; рідко - гіпонатріємія.

* Повідомлялося про поодинокі випадки прогресування гепатиту з розвитком печінкової недостатності. При появі у пацієнтів, які застосовують фіксовану комбінацію лізиноприл/гідрохлоротіазид, жовтяниці або значного підвищення рівнів печінкових ферментів слід припинити прийом препарату та перейти на альтернативне лікування.

** Повідомлялося про випадки розвитку симптомокомплексу, який може включати одну або кілька з таких реакцій: гарячка, васкуліт, міалгія, артралгія/артрит, позитивний тест на антинуклеарні антитіла (АNА), підвищення ШОЕ, еозинофілія і лейкоцитоз, висипання, реакції фоточутливості або інші шкірні прояви.

Побічні ефекти, зумовлені гідрохлоротіазидом (частота невідома).

Інфекції та інвазії:Сіалоденіт.

Порушення з боку крові та лімфатичної системи:Лейкопенія, нейтропенія/агранулоцитоз, тромбоцитопенія, апластична анемія, гемолітична анемія, пригнічення функцій кісткового мозку.

Порушення метаболізму та харчування:Анорексія, гіперглікемія, глюкозурія, гіперурикемія, електролітний дисбаланс (у тому числі гіпонатріємія та гіпокаліємія, підвищення рівня холестерину і тригліцеридів), подагра, метаболічний алкалоз.

Психічні порушення:Неспокій, депресія, порушення сну.

Порушення з боку нервової системи:Головний біль, втрата апетиту, парестезії, легке запаморочення.

Порушення з боку органів зору:Ксантопсія, тимчасові порушення зору.

Порушення з боку органів слуху і рівноваги:Вертиго.

Порушення зБоку серцево-судинної системи:Постуральна гіпотензія, некротизуючий ангіїт (васкуліт, шкірний васкуліт), серцебиття, порушення ритму серця.

Порушення з боку респіраторної системи:Дихальні розлади (включаючи пневмонію та набряк легенів).

Порушення з боку шлунково-кишкового тракту:Подразнення слизової оболонки шлунка, діарея, запор, панкреатит.

Гепатобіліарні порушення:Жовтяниця (внутрішньопечінкова холестатична жовтяниця).

Порушення з боку шкіри та підшкірної клітковини: Реакції фоточутливості, висипання, вовчакоподібні реакції, реактивація шкірних проявів системного червоного вовчака, кропив'янка, реакції анафілактичні реакції, токсичний епідермальний некроліз.

Порушення з боку кістково-м'язової і сполучної тканини:Спазм м'язів, м'язова слабкість.

Порушення з боку сечостатевої системи:Порушення функції нирок, інтерстиціальний нефрит.

Загальні розлади:Гарячка, слабкість.

Передозування.

Симптоми, пов'язані з передозуванням інгібіторів АПФ: артеріальна гіпотензія, циркуляторний шок, електролітні порушення, ниркова недостатність, гіпервентиляція, тахікардія, посилене серцебиття, брадикардія, запаморочення, стривоженість, кашель.

Для лікування передозування рекомендується внутрішньовенне ведення фізіологічного розчину. У випадку артеріальної гіпотензії пацієнта слід покласти у «шокове» положення (на спину з піднятими ногами). За обставин, можливе введення інфузії ангіотензину II та/або внутрішньовенне ведення катехоламінів. Якщо препарат був вжитий нещодавно, слід вжити заходів, спрямованих на елімінацію лізиноприлу (стимулювання блювання, промивання шлунка, введення абсорбентів і сульфату натрію). Лізиноприл можна вивести з організму шляхом гемодіалізу. Терапія із застосуванням стимуляторів серцевої діяльності показана у випадку виникнення брадикардії, стійкої до лікування іншими терапевтичними засобами. Основні показники стану організму, електролітний баланс сироватки та концентрації креатиніну підлягають постійному моніторингу.

Симптоми, зумовлені передозуванням гідрохлоротіазиду: надмірний діурез, пригнічення свідомості (в т. ч. кома), конвульсії, парез, аритмія, ниркова недостатність.

Брадикардія або вагальні реакції можуть бути усунені застосуванням атропіну. У випадку супутнього прийому препаратів наперстянки може розвинутися гіпокаліємія, що підвищить ризик виникнення аритмії.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Препарат не можна застосовувати у період вагітності або годування груддю.

У випадку планування або встановлення вагітності препарат треба негайно відмінити.

Діти. Безпека та ефективність комбінації лізиноприл/гідрохлоротіазид у дітей не встановлена, тому не слід призначати Лізотіазид цій віковій категорії.

Особливості застосування.

Лізиноприл.

Симптоматична артеріальна гіпотензія Рідко спостерігалася у пацієнтів з неускладненою артеріальною гіпертензією. Вірогідність розвитку артеріальної гіпотензії зростає у дегідратованих пацієнтів (наприклад у результаті лікування діуретиками, обмеження споживання солі з їжею, проведення діалізу, при діареї або блюванні), а також при тяжких формах ренін-залежної артеріальної гіпертензії.

Симптоматична артеріальна гіпотензія спостерігалася у пацієнтів із серцевою недостатністю, незалежно від того, чи поєднується вона з нирковою недостатністю. Це найчастіше спостерігається у пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю, які змушені приймати високі дози петльових діуретиків, і в яких діагностована гіпонатріємія або функціональна ниркова недостатність. Пацієнти з підвищеним ризиком артеріальної гіпотензії потребують ретельного спостереження у початковий період лікування і при підборі дози.

Це також стосується і пацієнтів з ішемічною хворобою серця або захворюванням судин мозку, у яких значне зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або порушення мозкового кровообігу (інсульту).

При появі артеріальної гіпотензії пацієнта слід покласти на спину; при необхідності провести внутрішньовенне вливання 0,9 % розчину натрію хлориду. Короткотривала гіпотензивна реакція не є протипоказанням для подальших доз, які зазвичай можна без ускладнень вводити після відновлення ефективного об’єму крові та зникнення скороминущої гіпотензивної реакції.

У деяких пацієнтів із серцевою недостатністю, які мають нормальний або низький артеріальний тиск, може відбутися додаткове зниження системного артеріального тиску на фоні лікування лізиноприлом. Цей ефект є передбачуваним і, як правило, не вимагає припинення терапії лізиноприлом. Якщо гіпотензія набуває симптоматичного характеру, може виникнути необхідність зниження дози або припинення прийому лізиноприлу.

Стеноз аортального та мітрального клапана/гіпертрофічна кардіоміопатія. Як і інші інгібітори АПФ, лізиноприл слід призначати з обережністю пацієнтам з мітральним стенозом або утрудненням відтоку крові з лівого шлуночка (при аортальному стенозі або гіпертрофічній кардіоміопатії).

Порушення функції нирок. У пацієнтів із серцевою недостатністю артеріальна гіпотензія, що виникає на початку лікування інгібіторами АПФ, може призводити до погіршення функції нирок. У таких випадках повідомлялося про розвиток гострої ниркової недостатності, зазвичай оборотної.

У деяких пацієнтів з двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом ниркової артерії єдиної нирки інгібітори АПФ підвищують рівень сечовини крові і креатиніну сироватки крові; як правило, ці ефекти зникають після припинення прийому препаратів. Вірогідність таких явищ особливо висока у пацієнтів з нирковою недостатністю.

Наявність реноваскулярної гіпертензії підвищує ризик розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії і ниркової недостатності. Лікування подібних хворих слід розпочинати під наглядом лікаря, низькими дозами та їх ретельним підбором. Оскільки діуретики можуть стимулювати розвиток описаної вище клінічної динаміки, впродовж перших тижнів лікування лізиноприлом їх прийом має бути припинений, а за функцією нирок має здійснюватися ретельне спостереження.

У деяких хворих на артеріальну гіпертензію без явного захворювання ниркових судин застосування лізиноприлу, особливо на фоні прийому діуретиків, зумовлює підвищення рівня сечовини в крові і креатиніну в сироватці; ці зміни, як правило, бувають незначними і скороминущими. Вірогідність їх виникнення вища у хворих із порушеннями функцій нирок. У таких випадках може виникнути необхідність зменшення дози та/або припинення прийому діуретиків та/або лізиноприлу.

Пацієнти після трансплантації нирки. Оскільки немає досвіду застосування лізиноприлу пацієнтам, які перенесли операцію з трансплантації нирки, призначати лізиноприл таким пацієнтам не рекомендується.

Підвищена чутливість/ангіоневротичний набряк. У поодиноких випадках повідомлялося про ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та гортані у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, у т. ч. лізиноприл. Ангіоневротичний набряк може розвинутися в будь-який момент під час лікування. У таких випадках прийом лізиноприлу слід негайно припинити, провести відповідне лікування і встановити спостереження за пацієнтом. Навіть у тих випадках, коли набряк обмежується тільки язиком і ознаки порушення дихання відсутні, слід контролювати стан хворого, оскільки лікування антигістамінними засобами та кортикостероїдами може виявитися недостатнім.

Зареєстровані поодинокі летальні випадки внаслідок ангіоневротичного набряку гортані або язика. Якщо набряк поширюється на язик, голосову щілину або гортань, може розвинутись порушення дихання, особливо у пацієнтів, які раніше перенесли хірургічне втручання на дихальних шляхах. У таких випадках слід негайно вжити заходи невідкладної терапії, що, зокрема, можуть включати введення адреналіну та/або забезпечення прохідності дихальних шляхів. Пацієнт має перебувати під ретельним медичним наглядом до повного і стійкого зникнення симптомів.

У пацієнтів, які мають в анамнезі ангіоневротичний набряк, не пов'язаний із застосуванням інгібітору АПФ, може бути підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку у відповідь на застосування препаратів даної групи.

Анафілактоїдні реакції при гемодіалізі. Повідомлялося про анафілактичні реакції у пацієнтів, які проходили гемодіаліз із використанням високопроточних мембран (наприклад, АN 69) та одночасно лікувалися інгібітором АПФ. Цим пацієнтам необхідно запропонувати змінити діалізні мембрани на мембрани іншого типу або застосовувати антигіпертензивний препарат іншого класу.

Анафілактоїдні реакції при аферезі ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ). Рідко при аферезі ЛПНЩ за допомогою декстрансульфату у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, можуть проявлятися небезпечні для життя анафілактичні реакції. Таких реакцій можна уникнути при тимчасовій відміні терапії інгібітором АПФ перед кожним аферезом.

Десенсибілізація. У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ під час терапії десенсибілізації (наприклад до отрути перетинчастокрилих), розвиваються стійкі анафілактоїдні реакції. Цих реакцій вдалося уникнути у тих самих пацієнтів шляхом тимчасового припинення прийому інгібіторів АПФ, але після необережного повторного застосування медичного препарату реакції відновлювалися.

Печінкова недостатність. Дуже рідко інгібітори АПФ асоціювалися з синдромом, який розпочинається з холестатичної жовтяниці і швидко прогресує до некрозу та (іноді) до летального наслідку. Механізм цього синдрому не виявлений. Пацієнтам, у яких під час прийому лізиноприлу розвинулась жовтяниця або спостерігалися значні підвищення печінкових ферментів, слід припинити прийом препарату та надати відповідну медичну допомогу.

Нейтропенія/агранулоцитоз. Повідомлялося про випадки нейтропенії/агранулоцитозу, тромбоцитопенії і анемії у пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ. У пацієнтів з нормальною функцією нирок і при відсутності інших ускладнюючих факторів нейтропенія спостерігається рідко. Після припинення прийому інгібітору АПФ нейтропенія та агранулоцитоз мають оборотний характер. З крайньою обережністю лізиноприл призначають хворим на колагеноз, пацієнтам, які проходять курс лікування імунодепресантами, приймають алопуринол або прокаїнамід, а також при поєднанні цих чинників, особливо на фоні наявного порушення функції нирок. У деяких таких пацієнтів розвиваються тяжкі інфекції, які не завжди піддаються інтенсивній терапії антибіотиками. При застосуванні препарату таким пацієнтам рекомендується проводити періодичний контроль кількості лейкоцитів у крові і попередити пацієнтів про необхідність повідомляти про будь-які ознаки інфекції.

Расова приналежність. Інгібітори АПФ можуть спричинити більш виражений ангіоневротичний набряк у пацієнтів з темним кольором шкіри, ніж у хворих європеоїдної раси. Також у даної групи хворих гіпотензивний ефект лізиноприлу є менш вираженим унаслідок переважання низьких фракцій реніну.

Літій. Загалом комбінація літію та лізиноприлу не рекомендується.

Кашель. При застосуванні інгібіторів АПФ може з’явитися непродуктивний стійкий кашель, який зникає після припинення лікування. Кашель, спричинений застосуванням інгібіторів АПФ, слід враховувати при диференційному діагнозі кашлю як один із можливих варіантів.

Оперативні втручання/анестезія. У пацієнтів, які піддаються хірургічному втручанню або анестезії препаратами, що знижують артеріальний тиск, лізиноприл може блокувати підвищення утворення ангіотензину II під впливом компенсаторного викиду реніну. Якщо спостерігається артеріальна гіпотензія, що виникла завдяки цьому механізму, необхідно відкоригувати рівень об’єму циркулюючої крові (ОЦК).

Гіперкаліємія. У деяких пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, у т. ч. лізиноприл, спостерігається підвищення рівня калію в сироватці крові. До групи ризику розвитку гіперкаліємії належать пацієнти з нирковою недостатністю або цукровим діабетом, пацієнти, які приймають калійзберігаючі діуретики, харчові добавки з калієм або калійвмісні замінники солі, а також ті пацієнти, які приймають інші лікарські засоби, що підвищують рівень калію в сироватці крові (гепарин). Якщо прийом зазначених вище препаратів на фоні лікування інгібітором АПФ є необхідним, рекомендується регулярний контроль рівня калію в сироватці крові.

Пацієнти, хворі на цукровий діабет. У хворих на цукровий діабет, які приймають пероральні антидіабетичні засоби або інсулін, необхідно ретельно контролювати рівень глюкози в крові впродовж першого місяця терапії іАПФ.

Гідрохлоротіазид.

Порушення функції нирок. У пацієнтів із захворюваннями нирок тіазиди можуть викликати розвиток азотемії. У пацієнтів із порушеннями функції нирок можуть спостерігатися кумулятивні ефекти лікарських засобів. При прогресуючому захворюванні нирок, що характеризується збільшенням рівня небілкового азоту, слід ретельно оцінити доцільність продовження терапії і розглянути можливість припинення терапії діуретиками.

Порушення функції печінки. Тіазиди слід з обережністю застосовувати пацієнтам із порушеннями функцій печінки або прогресуючими захворюваннями печінки, оскільки найменше порушення водно-електролітного балансу у даних пацієнтів може призвести до розвитку печінкової коми.

Метаболічні та ендокринні ефекти. Терапія тіазидними діуретиками може знижувати толерантність до глюкози. Тому у хворих на цукровий діабет може знадобитися корекція дози інсуліну або пероральних антидіабетичних (гіпоглікемічних) препаратів. Латентний цукровий діабет може маніфестувати на фоні терапії тіазидами.

З терапією тіазидними діуретичними засобами може бути пов’язане підвищення рівня холестерину і тригліцеридів. У деяких пацієнтів, які приймають тіазидні діуретики, може розвинутися гіперурикемія або маніфестувати подагра.

Електролітний дисбаланс. Як і при лікуванні будь-якими діуретиками, пацієнтам необхідно періодично визначати рівень електролітів сироватки крові. Тіазиди, включаючи гідрохлоротіазид, можуть призводити до водно-електролітного дисбалансу (гіпокаліємія, гіпонатріємія і гіпохлоремічний алкалоз). Симптомами водно-електролітного дисбалансу є сухість у роті, спрага, слабкість, млявість, сонливість, неспокій, біль у м'язах або судоми, м'язова слабкість, артеріальна гіпотензія, олігурія, тахікардія і шлунково-кишкові розлади, такі як нудота і блювання.

Хоча на фоні використання тіазидних діуретиків може розвиватися гіпокаліємія, одночасне застосування з лізиноприлом може зменшити гіпокаліємію, спричинену діуретиками. До груп високого ризику розвитку гіпокаліємії найвищим відносяться: пацієнти з цирозом печінки, з підвищеним діурезом, з недостатнім пероральним заміщенням втрат електролітів, а також пацієнти, які отримують супутню терапію кортикостероїдами або адренокортикотропним гормоном (АКТГ).

У спекотну погоду у пацієнтів, схильних до набряків, може виникати гіпонатріємія. Дефіцит хлоридів зазвичай помірний та не потребує лікування.

Тіазиди можуть зменшувати екскрецію кальцію з сечею і викликати незначне переривчасте збільшення сироваткового рівня кальцію навіть у разі відсутності виражених порушень метаболізму кальцію. Значна гіперкальціємія може бути ознакою прихованого гіперпаратиреозу, тому рекомендується припинити прийом тіазидних діуретиків до дослідження функції паращитовидних залоз. Тіазиди можуть підвищувати ниркову екскрецію магнію, що може призводити до гіпомагніємії.

Тест на допінг. Гідрохлоротіазид може стати причиною позитивного тесту на допінг.

Інше. Реакції підвищеної чутливості можуть виникати у пацієнтів з алергічною або бронхіальною астмою в анамнезі або без таких. Повідомлялося про випадки загострення або реактивації системного червоного вовчака.

Лізиноприл/гідрохлоротіазид.

Артеріальна гіпотензія і водно-електролітний дисбаланс. У деяких випадках після прийому першої дози лізиноприлу/гідрохлоротіазиду може виникати симптоматична гіпотензія. Ризик розвитку симптоматичної гіпотензії у хворих на артеріальну гіпертензію підвищується у разі наявності водно-електролітного дисбалансу, наприклад, гіповолемії, гіпонатріємії, гіпохлоремічного алкалозу, гіпомагніємії або гіпокаліємії, що може бути спричинений діуретичною терапією, дієтою з низьким споживанням натрію, діалізом або викликаний періодичними проносами або блюванням. У таких хворих слід на регулярній основі перевіряти рівні електролітів у сироватці крові.

Початок терапії і коригування дози для пацієнтів, які знаходяться у групі підвищеного ризику розвитку симптоматичної гіпотензії, слід здійснювати вкрай обережно.

Лікування пацієнтів, які страждають на ішемічну хворобу серця або порушення мозкового кровообігу, слід проводити з особливою обережністю, оскільки надмірне зниження артеріального тиску може викликати інфаркт міокарда або інсульт.

У разі розвитку гострої артеріальної гіпотензії пацієнта необхідно покласти на спину; при необхідності провести внутрішньовенне вливання 0,9 % розчину натрію хлориду. Транзиторна гіпотензивна реакція не є протипоказанням для подальшого прийому препарату. Після відновлення нормального рівня артеріального тиску і ефективного об‘єму крові прийом препарату можна продовжити у меншій дозі, або лікування може бути продовжене з одним із двох компонентів.

Як і з іншими вазодилататорами, лізиноприл/гідрохлоротіазид слід з обережністю призначати пацієнтам, які страждають на стеноз аорти або гіпертрофічну кардіоміопатію.

Порушення функції нирок. Тіазиди неефективні у пацієнтів з кліренсом креатиніну менше 30 мл/хв (тобто з помірною або тяжкою нирковою недостатністю).

Лізиноприл/гідрохлоротіазид можна призначати пацієнтам з кліренсом креатиніну 30-80 мл/хв лише після того, як титрування доз окремих компонентів показали, що існує необхідність прийому комбінованого препарату.

У деяких пацієнтів без наявних виражених реноваскулярних розладів спостерігалося незначне і тимчасове підвищення рівнів сечовини крові і сироваткового креатиніну, коли лізиноприл застосовували одночасно з діуретичним засобом. Якщо така реакція розвивається на фоні використання лізиноприлу/гідрохлоротіазиду, терапію слід припинити. За відповідних умов поновлення лікування можливе у менших дозах, а один із компонентів можна застосовувати у якості монотерапії.

Ризик гіпокаліємії. При поєднанні інгібітору АПФ з тіазидним діуретиком не виключається можливість розвитку гіпокаліємії. Тому слід регулярно перевіряти рівні калію в крові.

Нейтропенія/агранулоцитоз. Застосування фіксованої комбінації лізиноприлу і гідрохлоротіазиду слід припинити у випадку виявлення або підозри на нейтропенію (кількість нейтрофілів менше 1000/мм3).

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Слід брати до уваги, що під час прийому лізиноприлу здатність керувати автотранспортом чи іншими потенційно небезпечними механізмами може бути порушена внаслідок можливого запаморочення та втоми.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Лізиноприл.

Діуретики.На початку застосування комбінації лізиноприлу з діуретиками пацієнти можуть періодично відчувати надмірне зниження артеріального тиску. Ризик розвитку симптоматичної артеріальної гіпотензії при застосуванні лізиноприлу може бути зменшений у разі припинення лікування діуретиками перед початком терапії лізиноприлом.

Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ), включаючи ацетилсаліцилову кислоту ≥ 3 г/день.Тривале застосування НПЗЗ може зменшити антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ, викликати підвищення рівня калію у сироватці крові, погіршити функцію нирок. Ці ефекти зазвичай оборотні. Зрідка може виникнути гостра ниркова недостатність, особливо у пацієнтів з групи ризику, таких як особи літнього віку та пацієнти зі зневодненням організму.

Інші антигіпертензивні препарати. Одночасне застосування цих препаратів може підвищити гіпотензивний ефект лізиноприлу. Одночасне застосування з нітрогліцерином та іншими нітратами або іншими вазодилятаторами може у подальшому знизити артеріальний тиск. Трициклічні антидепресанти/нейролептики/анестетики. Одночасне застосування деяких анестезуючих медичних засобів, трициклічних антидепресантів та нейролептичних препаратів з інгібіторами АПФ може у подальшому призвести до зниження артеріального тиску.

Симпатоміметичні препарати. Симпатоміметичні препарати можуть зменшити антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ.

Антидіабетичні препарати. Одночасне застосування інгібіторів АПФ та антидіабетичних препаратів (інсулін, гіпоглікемічні препарати) можуть підсилити ефект зниження глюкози крові з ризиком гіпоглікемії (зазвичай протягом перших тижнів комбінованої терапії та у пацієнтів з нирковою недостатністю).

Ацетилсаліцилова кислота, тромболітичні препарати, бета-блокатори, нітрати.Лізиноприл можна застосовувати одночасно з ацетилсаліциловою кислотою (у кардіологічних дозах), тромболітичними препаратами, бета-блокаторами та/або нітратами.

Алопуринол. При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з алопуринолом підвищується ризик розвитку ниркової недостатності і може виникати підвищений ризик розвитку лейкопенії.

Циклоспорин. Одночасне застосування інгібіторів АПФ і циклоспорину підвищує ризик розвитку ниркової недостатності і гіперкаліємії.

Ловастатин. Одночасне застосування інгібіторів АПФ і ловастатину підвищує ризик розвитку гіперкаліємії.

Прокаїнамід, цитостатики або імуносупресивні лікарські засоби. Одночасне застосування цих засобів з інгібіторами АПФ може призводити до підвищеного ризику розвитку лейкопенії.

Гемодіаліз.Лізиноприл/гідрохлоротіазид не показаний пацієнтам, які потребують проведення діалізу, оскільки у пацієнтів, яким виконували діаліз з використанням високопроточних мембран (наприклад АN 69) одночасно з лікуванням інгібіторами АПФ, була зафіксована висока частота анафілактоїдних реакцій.

Золото.Нітритоїдні реакції (симптоми вазодилатації, включаючи припливи, нудоту, запаморочення, артеріальну гіпотензію, що може бути дуже тяжкою) після ін’єкції препарату золота (наприклад, натрію ауротиомалату) відзначалися частіше у пацієнтів, які отримували лікування інгібіторами АПФ.

Літій. Загалом комбінація літію та лізиноприлу не рекомендується.

Гідрохлоротіазид.

Амфотерицин В (для парентерального використання), карбеноксолон, кортикостероїди, кортикотропін (АКТГ) або стимулюючі проносні засоби. Сумісне використання з гідрохлоротіазидом може викликати електролітний дисбаланс, зокрема гіпокаліємію.

Солі кальцію.На фоні сумісного використання з тіазидними діуретиками може виникати збільшення сироваткового рівня кальцію у результаті зниження його екскреції.

Серцеві глікозиди. Підвищений ризик інтоксикації препаратами наперстянки на фоні гіпокаліємії, індукованої тіазидними діуретиками.

Смоли холестираміну і колестиполу.Одночасне застосування з гідрохлоротіазидом може зменшити або уповільнити всмоктування гідрохлоротіазиду. Таким чином, сульфаніламідні діуретики слід приймати щонайменше за 1 годину до або 4-6 годин після прийому цих препаратів.

Недеполяризуючі міорелаксанти (тубокурарину хлорид).Ефект даних препаратів може підсилюватися гідрохлоротіазидом.

Препарати, що викликають пароксизмальну шлуночкову тахікардію типу «пірует». Через ризик гіпокаліємії особливу обережність слід проявляти при одночасному використанні гідрохлоротіазиду з засобами, що асоціюються с пароксизмальною шлуночковою тахікардією типу «пірует», як, наприклад, деякі антипсихотичні препарати та інші лікарські засоби.

Соталол.Гіпокаліємія, спричинена тіазидними діуретиками, може збільшувати ризик розвитку аритмій, індукованих соталолом.

Нестероїдні протизапальні препарати. Одночасне застосування з гідрохлоротіазидом може послабити гіпотензивну дію тіазидних діуретиків.

Етанол/засоби групи барбітураті/наркотичні анальгетичні засоби.Можлива ортостатична гіпотензія.

Протидіабетичні лікарські засоби (пероральні засоби і інсуліни).Може знадобитися коригування дозування протидіабетичного лікарського засобу.

Лікарські засоби від подагри. Може потребуватися коригування дозування лікарських засобів від подагри, оскільки гідрохлоротіазид може підвищувати рівень сечової кислоти в сироватці крові. Може потребуватися підвищення дозування пробенециду або сульфінпіразону. При спільному застосуванні тіазидових діуретиків може збільшуватися кількість випадків реакцій підвищеної чутливості до алопуринолу.

Гідрохлоротіазид може знижувати Рівень йоду, зв’язаного з білками, в плазмі.

Імунодепресанти, цитостатики.Одночасне застосування може спричинити підвищення ризику виникнення лейкопенії.

Гідрохлоротіазид може спричинити хибні результати Проби з бентиромідом.

Лізиноприл/гідрохлоротіазид.

Калійвмісні харчові добавки, калійзберігаючі діуретики або замінники солі з вмістом калію. Застосування калійвмісних харчових добавок, калійзберігаючих діуретиків або калієйвмісних солезамінників може призводити до значного підвищення рівня калію в сироватці крові, особливо у пацієнтів з порушенням функції нирок. Під час прийому лізиноприлу на фоні калійвивідних діуретинів гіпокаліємія, спричинена їх прийомом, може бути послаблена.

Триметоприм. Супутнє застосування інгібіторів АПФ і тіазидних діуретиків з триметопримом збільшує ризик гіперкаліємії.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Лізиноприл та гідрохлоротіазид − інгібітор АПФ і діуретик, мають взаємодоповнюючу дію і створюють адитивний антигіпертензивний ефект. АПФ каталізує перетворення ангіотензину I на ангіотензин II, який має потужний судинозвужувальний ефект і стимулює секрецію альдостерону. Гіпотензивна дія лізиноприлу пов'язана переважно з пригніченням ренін-ангіотензин-альдостеронової системи зі зменшенням концентрації у плазмі крові ангіотензину II та альдостерону. Лізиноприл має антигіпертензивну дію навіть у пацієнтів з низькореніновою гіпертензією. АПФ подібний до кінази II, ензиму, що спричиняє деградацію брадикініну. Залишається нез‘ясованим, чи відіграє роль у терапевтичному ефекті лізиноприлу підвищення рівня брадикініну (потужного вазодилататора).

Гідрохлоротіазид є тіазидним діуретиком та антигіпертензивним агентом, що підвищує рівень реніну плазми крові. Гідрохлоротіазид зменшує ниркову реабсорбцію електролітів у дистальному сегменті петлі Генле і підвищує екскрецію натрію, хлору, калію, магнію, бікарбонату і води. Екскреція кальцію може знижуватись. Одночасне застосування лізиноприлу і гідрохлоротіазиду забезпечує більш виражений гіпотензивний ефект, ніж при застосуванні цих препаратів у монотерапії. Лізиноприл зазвичай знижує втрату калію, спричинену гідрохлоротіазидом.

Фармакокінетика.

Абсорбція.Лізиноприл: близько 25 %, з міжіндивідуальною варіацією в 6-60 % при досліджених дозах (5-80 мг). Наявність їжі у шлунково-кишковому тракті не впливає на абсорбцію лізиноприлу. Пік концентрації у сироватці крові досягається через 6-8 годин. Вплив на артеріальний тиск спостерігається через 1-2 години. Максимальний ефект досягається через 6 годин і триває протягом принаймні 24 годин.

Гідрохлоротіазид: діуретичний ефект спостерігається через 2 години. Максимальний ефект досягається через 4 години. Клінічно виражена дія триває 6-12 годин.

Розподіл.Зв'язування з білками: окрім АПФ, з іншими білками плазми крові лізиноприл не зв'язується. Для пацієнтів літнього віку характерні вищі концентрації лізиноприлу у плазмі крові внаслідок зменшення об‘єму розподілу, ніж у пацієнтів молодшого віку.

Період напіввиведення.Лізиноприл - 12 годин (після кількох прийомів). Гідрохлоротіазид - 5,5-15 годин.

Метаболізм/елімінація.Обидва активні компоненти виводиться у

Пептическая язва пищевода

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Пептическая язва пищевода представляет собой изъязвление стенки пищевода, обычно его нижней части. Образование язвы при этом обусловлено воздействием желудочного сока, попадающего в пищевод.

пептическая язваПептические язвы пищевода, как правило, встречаются у людей старше сорока лет (чаще у мужчин), однако они могут возникнуть в любом возрасте. Данное заболевание встречается значительно реже, чем пептические язвы двенадцатиперстной кишки и желудка. Довольно часто пептическая язва пищевода сочетается с язвенной болезнью желудка и двенадцатиперстной кишки или с грыжей пищеводного отверстия диафрагмы. Принято выделять хронические и острые пептические язвы Пищевода.

Как возникает пептическая язва пищевода

Механизм образования пептической язвы пищевода полностью не установлен. Многие специалисты считают, что возникновение пептической язвы происходит в результате заброса желудочного сока, имеющего высокую кислотность, в пищевод. Слизистая оболочка пищевода не приспособлена к контакту с ферментами и хлористоводородной кислотой, которые содержаться в желудочном соке. В связи с этим желудочный сок вызывает пептическое разрушение слизистой оболочки пищевода и образование язв.

Согласно другой гипотезе возникновения пептических язв пищевода, это заболевание развивается у тех людей, у которых имеется аномальное расположение участков слизистой оболочки желудка в пищеводе. Эти аномально расположенные участки слизистой желудка постоянно вырабатывают секрет, агрессивный для стенки пищевода. Ряд ученых рассматривают пептическую язву пищевода как осложнение эзофагита (воспаление слизистой пищевода).

var moevideoQueue=moevideoQueue||[];moevideoQueue. push(function(){moevideo. ContentRoll({mode:"manual",el:"#adv",floatPosition:"bottom left",ignorePlayers:true, floatMode:"full"});});

Также появление пептических язв связывают с нарушением кровообращения в отдельных участках слизистой оболочки пищевода. Такая недостаточность кровоснабжения вызывает нарушение питания слизистой оболочки пищевода и способствует ее изъязвлению.

Вопросы читателей Добрый день! Моему папе 63 года, когда-то ему врач поставил диагноз, что у него не закрывается клапан между пищеводом и желудком 18 October 2013, 17:25 Добрый день! Моему папе 63 года, когда-то ему врач поставил диагноз, что у него не закрывается клапан между пищеводом и желудком. Можно ли это лечить медикаментозно? Посмотреть ответ

Как проявляется пептическая язва пищевода?

Признаки пептической язвы пищевода объединяют в понятие «пищеводный синдром». Так называемый пищеводный синдром включает в себя такие симптомы, как боль за грудиной, нарушение акта глотания и заброс содержимого желудка в пищевод вследствие отрыжки. Эти проявления имеют наибольшую выраженность при употреблении твердых продуктов; в меньшей мере они наблюдаются при приеме жидкой пищи.

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

В клиническом течении болезни отмечаются обострения и ремиссии. При обострениях на начальных этапах заболевания возможно развитие небольших пищеводных кровотечений. Как правило, такие кровотечения не требуют особых мер остановки.

Для пептической язвы пищевода характерно прогрессирующее течение с усилением признаков пищеводного синдрома. Без проведения соответствующего лечения, состояние пациента прогрессивно ухудшается, наблюдается значительная потеря в весе. На этом фоне, как правило, возникают тяжелые осложнения: озлокачествление язвы, обильное кровотечение, прорыв стенки пищевода. Постоянные пищеводные кровотечения обусловливают развитие тяжелых Анемий. Кроме того, почти неизбежным осложнением пептических язв пищевода является образование стриктур (сужение его пораженных участков).

Лечение и профилактика

Лечение пептических язв пищевода длительное – от двух-трех месяцев и более. Пациенту назначается специальная диета, которая предусматривает частое дробное питание (5-6 раз в день). Также врач подбирает медикаментозное лечение, которое обычно включает препараты, понижающие кислотность желудочного сока (нольпаза и др), сорбенты, местнообезболивающие средства, Витамины, спазмолитические препараты, а также лекарственные средства, способствующие восстановлению поврежденных тканей пищевода.

Если медикаментозная терапия проводится продолжительно (дольше полугода), а положительного эффекта не наблюдается, рекомендуется хирургическое лечение. Также операция показана в случае кровотечения из язвы, которое не удается остановить консервативными методами, а также при наступлении прорыва стенки пищевода.

При образовании рубцово-язвенных сужений (стриктур) пищевода, пациентам, как правило, проводят бужирование.

В связи с тем, что пептические язвы пищевода имеют склонность к рецидивированию, все больные с данным диагнозом должны находиться на диспансерном учете. При этом пациентам необходимо проходить обследование не реже одного раза в год, а также принимать профилактические противорецидивные курсы. Также, люди, страдающие пептической язвой, должны всегда придерживаться диеты: показано частое дробное питание и исключение жареных, острых блюд. Кроме того, пациентам запрещено курение и употребление алкогольных напитков, так как они значительно ухудшают течение заболевания. Точное выполнение рекомендаций врача позволяет пациентам избежать рецидивов пептической язвы.

ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ:

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Глютеновая болезнь: симптомы, профилактика, лечение

Нулевая кислотность желудка

Метафизические причины болезней желудка

Лекарственные поражения печени у онкологических больных

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Лекарственные поражения печени у онкологических больных – явление достаточно частое, особенно, если есть необходимость в применении комбинированного медикаментозного лечения.

печень

Лекарственные поражения печени – одна из наиболее актуальных проблем современной медицины. В развитых странах мира медикаментозные поражения печени занимают значительные позиции в структуре заболеваемости и смертности, что не может не беспокоить медиков и ученых. От побочных эффектов лекарственной терапии ежегодно страдает более одного миллиона человек и примерно 200 тысяч от них умирают.

Особенно сложная ситуация состоит, когда пациенту необходимо назначение гепатотоксичного препарата по жизненным показаниям, в частности проведении полихимиотерапии у Онкологических больных. С одной стороны больному не обойтись без данных препаратов, а с другой – существует большая вероятность серьезных повреждений печени гепатотоксичными субстанциями, которые содержатся в химиотерапевтических препаратах.

var moevideoQueue=moevideoQueue||[];moevideoQueue. push(function(){moevideo. ContentRoll({mode:"manual",el:"#adv",floatPosition:"bottom left",ignorePlayers:true, floatMode:"full"});});

Характер патогенного влияния лекарственных препаратов на печень довольно разнообразен. Проведение полихимиотерапии может привести к различным повреждениям, от холестаза и до фульминантного гепатита. Поэтому все лекарственные поражения печени (в том числе и от химиотерапевтических средств) принято называть гепатопатиями. При этом, в зависимости от уровня повышения щелочной фосфатазы и аланинаминотрансферазы выделяют гепатоцеллюлярный, холестатический и смешанный тип лекарственного поражения печени.

Повреждения печени при проведении химиотерапии

К сожалению, но при химиотерапевтическом лечении печени всегда наносится серьезный ущерб. При этом начинают угасать и тормозиться важнейшие из ее функций, в частности, детоксикационная. Цитостатические препараты блокируют очистительную функцию печени, а также угнетают процесс регенерации печеночных клеток. Особенно негативное воздействие на печень оказывают химиопрепараты на основе 6-меркаптопурина, метотрексата, адриамицина, циклофосфана и других противоопухолевых средств.

Химиотерапевтические препараты отличаются значительным спектром негативного воздействия на печень, нарушая ее структурно-функциональное состояние. Например, препараты на основе метотрексата, циклофосфамида и азатиоприна могут привести к некрозу гепатоцитов, фиброзам, циррозу и даже первичному раку печени. В некоторых случаях последствия лечения лейкоза могут привести к развитию идиопатической портальной гипертензии. Прием больших доз цитостатических препаратов приводит к повышению уровня трансаминаз. При длительном приеме цитостатиков высока вероятность развития хронического гепатита, портальной гипертензии и фиброза.

Вопросы читателей здравствуйте! у меня на лице появились желтые точки под глазами, а в животе после еды ощущается дискомфорт и стреляет Здравствуйте! У меня на лице появились желтые точки под глазами, а в животе после еды ощущается дискомфорт и стреляет 18 October 2013, 17:25 Здравствуйте! У меня на лице появились желтые точки под глазами, а в животе после еды ощущается дискомфорт и стреляет. Что делать? Посмотреть ответ Задать вопрос
Факторы риска медикаментозного поражения печени

Одним из существенных факторов риска, увеличивающих выраженность лекарственного поражения печени у онкологических больных (и не только), является генетическая предрасположенность. Наследственный фактор определяется количеством ферментов, которые участвуют в метаболизме лекарственных препаратов.

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Лабильность печени к лекарственным поражениям также увеличивают следующие факторы:

  • Фоновые заболевания печени. Наличие острых или хронических заболеваний печени только усугубляет побочное действие химиопрепаратов на печень, приводя к более серьезным структурно-функциональным нарушениям.
  • Женский пол. Так, согласно медицинским данным, около 75% пациентов с лекарственными поражениями печени являются женщины. Как правило, такое половое распределение больше характерно для медикаментозных холестатических реакций печени.
  • Возраст. Чаще всего лекарственные поражения печени отмечаются у детей до 3 лет и взрослых старше 40. У пожилых лиц выведение препарата из печени существенно замедляется, поскольку объем печеночной паренхимы значительно уменьшается.
  • Употребление алкоголя. При хроническом употреблении алкоголя увеличивается чувствительность печени к препаратам. То есть гепатотоксические реакции возникают при более низких дозах химиопрепаратов.
  • Комбинированное лекарственное лечение. Применение сразу нескольких Химиотерапевтических, Гормональных и других средств только увеличивает нагрузку на печень, способствуя более выраженным структурно-функциональным патологическим изменениям.

ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ:

ОПУХОЛЕВЫЙ АНГИОГЕНЕЗ

ВЫПАДЕНИЕ ВОЛОС ПРИ ХИМИОТЕРАПИИ

Налет на языке: норма или отклонение

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Рассматривая свой язык в зеркале, большинство из нас не раз задавались вопросом: налет на языке: норма или отклонение?

языкОднозначного ответа на вопрос - налет на языке: норма или отклонение – нет. Поскольку в некоторых случаях - налет на языке вполне может быть в пределах нормы, а в других свидетельствовать про серьезнейшие проблемы в организме. Поэтому стоит подробно рассмотреть свой язык, и знать каким может быть налет и опасен ли он в каждом конкретном случае?

Белый налет

Такой налет можно увидеть довольно часто, а особенно утром, пока вы еще не почистили зубы. Если он тонкий, как бы прозрачный, (у корня языка он обычно толще), то это вполне нормально – такой налет не считается признаком болезни. Но стоит насторожиться, если его внешний вид меняется.

Так, плотный белый налет на корне языка может сигнализировать О заболеваниях ЖКТ, например, это один из признаков язвенной болезни. А вот если налет расположен по бокам передней части, то будет нелишним проверить состояние почек и легких. Если у человека повысилась температура тела, имеются признаки интоксикации, а язык обложен плотным налетом, то все это в совокупности может говорить о наличии инфекции в организме. И еще. Если язык практически постоянно обложен плотным белым налетом, то, скорее всего, у такого человека имеется такая проблема, как запор.

var moevideoQueue=moevideoQueue||[];moevideoQueue. push(function(){moevideo. ContentRoll({mode:"manual",el:"#adv",floatPosition:"bottom left",ignorePlayers:true, floatMode:"full"});});
Желтый налет

Здесь важно присмотреться к оттенку желтого цвета и интенсивности цвета. В том случае, если желтый налет слабо выражен, то такой налет на языке вполне в пределах нормы – его можно не опасаться. Кстати, такой налет не редкость в жаркое время года.

А теперь про проблемы. Так, если наметились проблемы с печенью и желчевыводящими путями, то одним из первых признаков будет ярко выраженный желтый плотный налет на языке. Кроме того такой же вид языка может свидетельствовать про проблемы с ЖКТ или про раннюю стадию болезни Боткина.

Когда желтый налет приобретает зеленоватый или красноватый оттенок, то это уже говорит о тяжелых нарушениях в работе внутренних органов: ЖКТ, печень, желчный пузырь.

Другие цвета и оттенки

Кроме белого или желтого налета, на языке иногда можно увидеть зеленый, коричневый, серый и даже черный налет. Отдельный разговор про так называемый «пятнистый язык» и «ворсинчатый язык». При том, что такие состояния языка встречаются не так часто, нужно все-таки знать, что же может означать изменение цвета и внешнего вида языка, является ли тот или иной налет на языке нормой или отклонением?

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Зеленый налет Встречается довольно редкои бываетпри дрожжевом, микозном или микотическом глоссите. Обычно этому состоянию предшествует прием Антибиотиков Или других препаратов, подавляющих иммунитет.

Серый цвет налета также как и белый, и желтый – это свидетельство проблем с органами ЖКТ и в первую очередь желудка.

Коричневый налет «выдает» приверженцев вредных привычек: курильщиков и людей, склонных к алкоголизму.

Черный язык встречается очень редко, но рассказать может о многом и бывает чаще всего у серьезно больных людей. Например, черный налет может быть при повышенной кислотности крови при обезвоживании организма, при тяжелых поражениях внутренних органов, в особенности желчного пузыря и поджелудочной железы. Черный налет на языке – характерный признак болезни Крона (при этом состоянии снижается количество гормонов надпочечников).

Ворсинчатый язык – это состояние языка, при котором концы сосочков на языке чернеют и становятся жесткими. Такой вид язык приобретает под влиянием вредных микроорганизмов или из-за систематического воздействия никотина, алкоголя и медикаментов.

Географический язык, то есть, язык с неровными красными пятнами пугает многих. Но на самом деле ни о чем опасном такой внешний вид языка не говорит и часто пятно проходят без какого-либо вмешательства. Интересно, что такие пятна могут появиться в любом возрасте, и причины их появления до сих пор не до конца понятны. В каждом случае это всегда очень индивидуально и зависит от состояния человека. Например, это может быть аллергическая реакция на какой-нибудь раздражитель. Тогда, скорее всего, и на коже будут иметься кожные проявления аллергии.

Вопросы читателей У меня есть вопрос :)ДЕНЬ ДОБРЫЙ-ДОБРЫЙ!:)А, если бы еще лето было, так вообще, все было бы замечательноСкажите, плиз, почему зубы нужно чистить именно вверх-вниз, а не вправо-влево 18 October 2013, 17:25 У меня есть вопрос :)ДЕНЬ ДОБРЫЙ-ДОБРЫЙ!:)А, если бы еще лето было, так вообще, все было бы замечательноСкажите, плиз, почему зубы нужно чистить именно вверх-вниз, а не вправо-влево? Спасибо :) Посмотреть ответ
У детей

Особенно часто переживают бдительные родители, завидев на языке ребенка налет. Определить норма это или отклонение поможет детский врач, с визитом к которому не следует затягивать, так как у детишек налет на языке может говорить о кандидозном стоматите ротовой полости (молочница) или о других неприятных и даже опасных состояниях организма. Малышу такое состояние языка, во-первых, доставляет дискомфорт, а, во-вторых, инфекция может распространяться дальше, захватывая внутреннюю поверхность щек и десны.

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};
Устранять налет или нет?

Как мы выяснили, изменение цвета языка связано с состоянием внутренних органов, поэтому при устранении причины, вызвавшей изменение цвета, язык постепенно приобретет нормальный, естественный цвет. Поэтому заниматься отдельно устранением налета на языке Стоматологи не рекомендуют, а вот присматриваться к нему время от времени, как к органу, который поможет со своевременной диагностикой, стоит. Главное при этом понимать, какой налет на языке норма, а какой говорит про отклонения.

Анна Орёл

ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ:

Распространенные воспалительные заболевания десен

Ополаскиватели для рта: техника безопасности

Пародонтит: симптомы, причины, последствия

Летние виды фитнеса

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Летними видами фитнеса мы можем заниматься на свежем воздухе, получая море удовольствия и пользы!

летние виды фитнесаЗа окном лето! А значит, самое время подумать о фитнесе. Конечно, спорт актуален в любое время года, но именно летом мы можем выйти из спортзалов и заняться физическими упражнениями на свежем воздухе. Это намного приятнее, чем проводить время «в четырех стенах» в зале. Какие же виды фитнеса можно назвать летними? На самом деле их очень много – бадминтон, волейбол, плавание, велосипед, ролики и многое другое. Но обо всем по порядку.

Особенная польза летнего фитнеса

Летние занятия на свежем воздухе особенно полезны.

  • Организм получает достаточно кислорода. Это включает восстановительные процессы организма, ускоряет обмен веществ и улучшает работоспособность.
  • Занимаясь фитнесом на свежем воздухе, мы получаем воздушные и солнечные ванны одновременно. При этом солнце снабжает нас необходимым организму витамином D.
  • Активнее происходит разгрузка нервной системы. Занимаясь спортом на улице, мы легче сбрасываем с себя груз негативных эмоций и психических перегрузок.

Конечно, у летних видов фитнеса существуют и свои риски. Например, можно перегреться или «перезагорать» на солнце. Но если взяться за дело с умом, занятия спортом на свежем воздухе принесут только пользу. Правильно подобранный вид летнего фитнеса поможет укрепить организм, подкачать мышцы и избавиться от лишнего веса.

var moevideoQueue=moevideoQueue||[];moevideoQueue. push(function(){moevideo. ContentRoll({mode:"manual",el:"#adv",floatPosition:"bottom left",ignorePlayers:true, floatMode:"full"});});
Какие виды фитнеса подходят для лета

Велосипед. Позволяет покататься с друзьями по интересным улочкам и окрестностям, увидеть что-то новое. При этом велосипед – замечательный кардиотренажер, который тренирует сердечно-сосудистую систему, а заодно подкачивает мышцы ног и является хорошим средством тренировки равновесия. А за счет меняющейся вокруг картинки катание на велосипеде – хорошее средство от психических перегрузок и депрессивных состояний.

Ролики Помогают тренировать равновесие и вестибулярный аппарат и являются хорошим «калориесжигающим» средством. При регулярном катании на роликах вам обеспечена стройная фигура и тонкая талия, конечно если не восполнять потраченные калории избытком пищи. Ну и конечно ролики для любителей на них покататься – это всегда море позитива!

Вопросы читателей здравствуйте! хотелось бы узнать, как похудеть в моей катастрофической ситуации Здравствуйте! Хотелось бы узнать, как похудеть в моей катастрофической ситуации 18 October 2013, 17:25 Здравствуйте! Хотелось бы узнать, как похудеть в моей катастрофической ситуации. Мне 14 лет, рост 162, а вес - 65. С помощью каких диет можно похудеть? Я каждое утро делаю физические упражнения - качаю пресс и т. д. Слышала также, что если есть все, но в разумных количествах, то можно каким-то образом похудеть. Скажите, можно ли во время любой диеты есть сладкое? Да, и если я буду ежедневно выполнять физические упражнения, то есть ли шанс похудеть, чтобы это было заметно? Заранее спасибо!! Посмотреть ответ Задать вопрос

Плавание и аквааэробика. Поплавать летом на свежем воздухе приятно и полезно. Трудно найти систему в организме человека, на которую плавание не оказывает положительного действия. Его прописывают в качестве лечебной физкультуры при множестве болезней. Можно дополнить плавание аквааэробикой. Выполняя в воде определенные движения, вы тренируете мышцы и получаете гидромассаж. При этом прохладная вода не дает телу перегреться от движения, а сопротивление воды усиливает эффект от упражнений.

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Пляжный волейбол Очень хорошо сочетается с плаванием. Это одновременно развлечение и спортивные нагрузки Пляжный волейбол избавит от лишних килограммов, поможет фигуре приобрести стройность, а мышцам выносливость. К тому же играя в групповые игры, вы социализируетесь.

Бег поможет Сбросить лишний вес, окажет общеукрепляющий эффект на организм и гарантированно улучшит ваше настроение. Ведь как доказали ученые при беге в организме вырабатываются особые вещества, которые воздействуют на наше психоэмоциональное состояние, улучшает настроение и избавляет от депрессии. Но бегать в сильную жару тяжело и даже опасно. Для этого вида спорта рекомендуется выбирать утро или вечер.

Силовые упражнения. Летом их можно выполнять на спортплощадке и не только. Любой предмет на улице можно использовать для тренировки. Существует даже особое спортивное течение Workout, которое пропагандирует такой уличный спорт без границ.

Бадминтон – эта игра заставит вас побегать и подвигаться. При этом в «работу» включатся самые разные группы мышц. При этом также тренируется координация движений. Развлечение и тренировка одновременно. Главное не увлечься и не обгореть на солнце.

Ходьба – Самый щадящий, но, тем не менее, очень полезный вид физической нагрузки. При ходьбе работают практически все группы мышц, тренируются сердечно-сосудистая и дыхательная системы. Ходьбу прописывают в качестве лечебной нагрузки при многих болезнях. А длительная ходьба в состоянии активно сжигать лишние калории. Для ходьбы можно выбрать приятные места: красивые улочки, парк или лес, все это поможет организму отдохнуть от привычной обстановки и разгрузить нервную систему. В последнее время пользуется популярностью скандинавская ходьба, когда при движении «помогаешь» себе специальными палками, наподобие лыжных. Она больше подходит тем, кто проходит восстановление после травм опорно-двигательного аппарата и пожилым людям.

Вариантов летних видов фитнеса огромное множество. Можно поплавать на байдарке, опробовать серфинг или заняться йогой на пляже. Выбирайте самый интересный для вас вид спорта, получайте удовольствие и оздоравливайтесь одновременно!

ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ:

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Красивое тело доступно каждому?

Что такое степ-аэробика

Как правильно качать пресс?

ПМС и дисменорея: симптомы и лечение

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

пмсЕсть проблемы со здоровьем, к которым мы просто привыкаем. Пациенты примиряются с болью и дискомфортом, считая, что иначе быть не может. Одним из таких состояний являются менструальные боли у женщин (в медицине такое явление называется дисменорея) или проявления предменструального синдрома (ПМС). Особенно докучают и часто обостряются симптомы дисменореи и ПМС во время жары.

Почти каждая женщина, в той или иной степени, испытывала или испытывает время от времени боли внизу живота перед менструацией и во время нее. Чаще всего мы просто принимаем обезболивающее, и не задумываемся о том, что лечение ПМС и дисменореи – вполне возможно.

Зачастую болезненные ощущения сопровождаются другими симптомами:

var moevideoQueue=moevideoQueue||[];moevideoQueue. push(function(){moevideo. ContentRoll({mode:"manual",el:"#adv",floatPosition:"bottom left",ignorePlayers:true, floatMode:"full"});});
  • Общей слабостью
  • Тошнотой, даже, иногда, рвотой
  • Головной болью, головокружением
  • Отсутствием аппетита
  • Сухостью во рту, слюнотечением
  • Вздутием живота
  • Ощущением ватных ног, обмороками
  • Эмоциональными расстройствами. Например, если Вас без причины тянет плакать, страстно хочется съесть большой бифштекс, конфеты и булочку и, в тоже время, пойти и купить штаны бананы малинового цвета, которые, скорее всего, носить вы не будете, подумайте, может у вас скоро месячные?

По статистике с проблемой предменструальных и менструальных болей ежемесячно сталкиваются от 30 до 50% женщин. У каждой десятой женщины боли достигают очень большой интенсивности, что буквально выключает женщину из нормальной жизни – пусть и ненадолго, но, как правило, в самый неподходящий момент.

пмс

Причины возникновения симптомов дисменореи и ПМС могут быть различными. В случае так называемой первичной дисменореи – это нарушение тонкого баланса эндокринных воздействий на уровне матки. При вторичной дисменорее – это чаще всего воспалительные процессы в малом тазу и эндометриоз.

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};
Что же делать при дисменорее и предменструальном синдроме?

Для снятия менструальной боли в традиционной медицине применяют обезболивающие (нестероидные противовоспалительные средства) и спазмолитики. Часто гинекологи рекомендуют принимать оральные контрацептивы, которые, как известно, являются гормональными средствами. В первом случае лечение получается симптоматическим, а во втором – сопровождается массой побочных эффектов. Полнота, желчекаменная болезнь, повышение артериального давления, депрессия, тошнота и многие другие.

Альтернативой традиционному лечению может быть Гомеопатический метод.

При общении с пациенткой перед началом лечения врач-гомеопат всегда уделяет особое внимание тому, как женщина чувствует себя перед, во время и после месячных (физически и эмоционально), с какой периодичностью и по сколько дней они идут. Оцениваются данные осмотра гинеколога и дополнительные методы обследования (УЗИ, анализы, цитология). Это важнейшая информация, которое дает представление о здоровье женщины в целом.

Что является целью лечения дисменореи и ПМС?

Согласно гомеопатическому представлению о здоровье, это регулярные, абсолютно безболезненные менструации, которые приходят в срок и не сопровождаются, какими бы то ни было, предвестниками. Индивидуально подобранное гомеопатическое лечение, проведенное под наблюдением врача, позволяет достичь этого результата – оно приводит в баланс эндокринную систему женщины и тем самым дает устойчивый длительный эффект не только при предменструальном синдроме и дисменорее, но и при других «женских проблемах».

Записаться на прием к опытному врачу-гомеопату в Киеве можно по телефону

(044) 502 67 67

Сеть клиник «Медисса»

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

медисса

пмс и дисменорея: симптомы и лечение - изображение №1

На правах рекламы

Как выбрать детскую кроватку

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Узнайте, как выбрать детскую кроватку, которая будет безопасной и удобной для вашего малыша.

детская кроваткаНоворожденные дети спят по 15-18 часов в день. По мере взросления это время постепенно сокращается, но Кровать Остается важным местом для детского отдыха и сна. Поэтому важно, чтобы она была качественной, комфортной и безопасной для малыша. Внешний вид и стоимость далеко не всегда позволяют правильно оценить ее по этим критериям. Давайте разберемся, на какие особенности нужно обратить внимание, чтобы правильно выбрать детскую кроватку.

Параметры выбора кроватки для ребенка

Маленькие дети очень восприимчивы к факторам окружающей среды - от них во многом зависит спокойный сон и здоровье ребенка. А если малыш не спит, находясь в своей кроватке, она становится одним из мест для игры и познания мира. Ребенок может делать свои первые шаги, держась за прутья кровати. Вот почему этот предмет детской мебели должен соответствовать следующим требованиям:

  • Материал: экологически безопасный. Поверхности должны быть гладкими;
  • Конструкция: устойчивость, безопасная глубина и расстояние между вертикальными планками.

Еще один важный, хоть и не главный фактор при выборе кровати для Ребенка – ее практичность.

var moevideoQueue=moevideoQueue||[];moevideoQueue. push(function(){moevideo. ContentRoll({mode:"manual",el:"#adv",floatPosition:"bottom left",ignorePlayers:true, floatMode:"full"});});

Рассмотрим эти параметры подробнее.

Материал для детской кроватки

Предпочтительно выбирать кроватки из натурального дерева. При изготовлении допускается использование древесных плит, пластика или металла, однако все компоненты должны быть нетоксичными, о чем есть подтверждение в документах на изделие.

Лучшими материалами для кроватки считаются ольха, береза, клен, но они дороже. Для изготовлений детских кроватей также используются ясень, бук, сосна.

Не менее важно убедиться в безопасности краски или лака, которые использовались при изготовлении изделия. Тем более что у детей есть особенность облизывать или грызть бортики и прутья кровати.

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Детали из ламинированной плиты или ДСП должны иметь защитное покрытие, а крепления, болты и гайки – быть недоступными для малыша. Проверьте, нет ли шероховатостей на поверхностях кроватки, иначе ребенок может поцарапать свою нежную кожу или подхватить занозу.

Вопросы читателей добрый день. моему малышу 3 мес и 2 недельки, а у нас не проходят колики Добрый день. Моему малышу 3 мес и 2 недельки, а у нас не проходят колики 18 October 2013, 17:25

Добрый день. Моему малышу 3 мес и 2 недельки, а у нас не проходят колики, уже третью ночь не спит кричит, столько же я ему ставля газоотводную трубку, выходит воздух вместе с калом, а сам он ещ не какал. Нам посоветовали попить Риабал, я ему дала, он все вырыгал. У него постоянная темп.37, 37.1. Делали УЗи давления нету, но есть метеоризм. А какает он иногда зеленцой, и присутствуют непереваренные элементы молока. Может стоит прикармливать малыша? Подскажите, что делать и если пикорм ввести, то какой? Заранее спасибо.

Посмотреть ответ Задать вопрос
Требования к конструкции

Ножки. Прежде всего, кроватка малыша должна быть устойчивой. Безусловно, в кроватке-качалке или люльке удобно укачивать Новорожденного. Но не забывайте, что через 3-4 месяца подросший ребенок начнет вертеться и раскачивать кровать, а позже начнет вставать. Поэтому с каждым месяцем будет возрастать риск, что ребенок ее перевернет вместе с собой.

Если вы решили выбрать детскую кроватку, которая стоит на полозьях, отдайте предпочтение модели, где в комплекте прилагаются колеса с фиксатором.

Прутья, бортики и глубина дна. Расстояние между прутьями стенки кроватки должно быть не менее 2-3 см, но и не больше 7-8 см, чтобы голова ребенка, его конечности или пальчики не застряли.

Когда у малыша начнут прорезываться зубы, актуальной будет силиконовая накладка на край бортика. Чтобы в дальнейшем ребенок смог сам выбираться и возвращаться в кроватку, один бортик должен сниматься, либо можно снять несколько прутьев.

Если в модели кроватки предусмотрена возможность опускать или полностью снимать переднюю стенку, такую детскую кровать удобно ставить вплотную к кровати родителей. Это позволит маме кормить малыша в ночное время, не вставая с постели.

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Многие модели кроваток имеют регулируемое дно, что очень удобно. Пока малыш не умеет вставать, дно можно поднять выше – для удобства родителей, которым не нужно низко наклоняться, чтобы взять ребенка на руки или положить обратно (это уменьшит нагрузку на спину взрослого). Но как только ребенок начал активно ползать, в целях безопасности глубину дна нужно отрегулировать таким образом, чтобы она составляла не менее 60-65 см.

Дно. Желательно, чтобы дно кроватки было реечным, а не сплошным. Так матрац сможет «дышать» и будет нормально просушиваться, что важно для профилактики появления плесневых грибков.

Важно, чтобы у кроватки не было острых углов (не только внутренних, но и внешних), иначе бегающий ребенок может на них наткнуться.

Практичность

Выбор моделей детских кроватей широк. Обычные кроватки прямоугольной конструкции с высокими тонкими прутьями рассчитаны на детей от рождения примерно до двухлетнего возраста. Кроватки-трансформеры способны удлиняться и превращаться в кушетку, в которой ребенок может спать, пока не повзрослеет до 8-10 лет. Часто такие модели снабжены ящиками для хранения белья, поверх которых находится пеленальный столик.

Еще один тип – кроватка-манеж. Она имеет пластиковый или металлический каркас, обтянутый тканью или специальной сеткой. Здесь ребенку удобно не только спать, но и играть.

Выбирая модель кровати с точки зрения практичности, определитесь, нужно ли вам дополнительное место для хранения вещей или детских игр, либо достаточно обычного спального места для малыша.

Не забывайте, что очень важно не только купить «правильную» детскую кровать, но и удобно ее расположить. Место, где спит ребенок, должно быть теплым и светлым, без сквозняков и потенциальных источников аллергии.

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ:

Раздражительный ребенок: причины, помощь

Интересные факты о создании и составе подгузников

Плавание и детское здоровье

Инструкция по применению лекарственного средства ОЛФЕН™-100 СР ДЕПОКАПС

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

ІНСТРУКЦІЯ

Для медичного застосування препарату

Олфен™-100 СР Депокапс

(Olfen™-100 SRDEpocaps)

var moevideoQueue=moevideoQueue||[];moevideoQueue. push(function(){moevideo. ContentRoll({mode:"manual",el:"#adv",floatPosition:"bottom left",ignorePlayers:true, floatMode:"full"});});

олфенСклад:

Діюча речовина: Диклофенак;

1 капсула пролонгованої дії містить диклофенаку натрію 100 мг;

Допоміжні речовини:Лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, натрію карбоксиметилцелюлоза-целюлоза мікрокристалічна, гліцерину триміристат, титану діоксид (Е 171), амонійно-метакрилатного сополімеру дисперсія тип В, триетилцитрат, кремнію діоксид колоїдний водний;

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Оболонка капсули:Желатин, титану діоксид (Е 171), заліза оксид чорний (Е 172), заліза оксид червоний (Е 172), еритрозин (Е 127).

Лікарська форма.Капсули пролонгованої дії.

Фармакотерапевтична група. Нестероїдні протизапальні та протиревматичні засоби.

Код АТС М01А В05.

Клінічні характеристики.

Показання.

- Запальні та дегенеративні форми ревматизму: хронічний поліартрит, ювенільний ревматоїдний артрит, анкілозуючий спондиліт, остеоартрит, у тому числі спондилоартроз, больовий цервікальний синдром.

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

- Ревматичні захворювання позасуглобових тканин.

- Посттравматичні та післяопераційні больові синдроми, що супроводжуються запаленням і набряком, зокрема після стоматологічних та ортопедичних операцій.

- Біль та/або запалення при гінекологічних захворюваннях: первинна дисменорея, аднексит.

Відповідно до загальних медичних принципів, основне захворювання слід лікувати засобами базисної терапії. Підвищення температури тіла саме по собі не є показником для призначення даного препарату.

Протипоказання.

- Підвищена чутливість до діючої або до допоміжних речовин препарату.

- Наявність в анамнезі алергічних захворювань, таких як бронхоспазм, гострий риніт, назальний поліпоз, кропив’янка, пов’язаних із застосуванням ацетилсаліцилової кислоти або інших нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП).

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

- Виразка шлунка та/або дванадцятипалої кишки у стадії загострення, або шлунково-кишкові кровотечі, або перфорація.

- Запальні захворювання кишечнику, наприклад, хвороба Крона або виразковий коліт.

- Тяжка серцева недостатність (ІІІ-ІV клас за класифікацією Нью-Йоркської кардіологічної асоціації).

- Тяжка печінкова недостатність (цироз печінки з асцитом).

- Тяжка ниркова недостатність (кліренс креатиніну < 30 мл/хв).

- Лікування післяопераційного больового синдрому після проведення операції коронарного шунтування (або після використання апарата штучного кровообігу).

Спосіб застосування та дози.

Доза підбирається індивідуально. Мінімальна ефективна доза призначається протягом якомога коротшого проміжку часу.

Дорослі

Олфен™-100 СР Депокапс потрібно приймати перед їдою. Капсули ковтають, не розжовуючи та запиваючи склянкою води.

Добова доза препарату, як правило, становить 1 капсулу Олфен™-100 СР Депокапс. У легких випадках та при тривалому лікуванні призначення 1 капсули Олфен™-100 СР Депокапс на добу, як правило, буває достатньо. При необхідності застосування дози 50 мг чи 150 мг диклофенаку натрію лікування Олфен™-100 СР Депокапс поєднують з прийомом Олфен™-50 Лактаб.

У тих випадках, коли симптоми захворювання найбільш виражені вночі або вранці, Олфен™-100 СР Депокапс бажано приймати на ніч.

Побічні реакції.

Критерії оцінки частоти розвитку побічних реакцій: «дуже часто» (≥1/10); «часто» (≥1/100, <1/10); «нечасто» (≥1/1000, <1/100); «рідко» (≥1/10 000, <1/1000); «дуже рідко» (<1/10 000).

Як при тривалому, так і при короткочасному прийомі препаратів, які містять у своєму складі диклофенак натрію, можуть спостерігатись наступні побічні ефекти.

Порушення з боку крові та лімфатичної системи: Дуже рідко – тромбоцитопенія, лейкопенія, анемія (в тому числі гемолітична та апластична), агранулоцитоз.

Порушення з боку імунної системи:Рідко – реакції гіперчутливості, анафілактичні та анафілактоїдні реакції, в тому числі артеріальна гіпотензія та шок; дуже рідко – ангіоневротичний набряк (у тому числі набряк обличчя).

Порушення з боку психіки:Дуже рідко – дезорієнтація, депресія, безсоння, нічні кошмари, дратівливість, психотичні розлади.

Порушення з боку нервової системи:Часто – головний біль, запаморочення; рідко – сонливість; дуже рідко – порушення чутливості шкіри, включаючи парестезії, розлади пам’яті, судоми, тривогу, тремор, асептичний менінгіт, порушення смаку, порушення мозкового кровообігу.

Порушення з боку органа зору:Дуже рідко – порушення зору, нечіткість зору, диплопія.

Порушення з боку органа слуху та рівноваги:Часто – вертиго; дуже рідко – шум у вухах, порушення слуху.

Порушення з боку серця:Дуже рідко – посилене серцебиття, біль у грудній клітці, серцева недостатність, інфаркт міокарда, артеріальна гіпертензія.

Порушення з боку судин: Дуже рідко – васкуліт.

Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння:Рідко – астма (в тому числі задишка), бронхоспазм; дуже рідко – пневмоніт.

Порушення з боку шлунково-кишкового тракту:Часто – нудота, блювання, діарея, спазми в животі, диспепсія, метеоризм, анорексія, абдомінальний біль; рідко – гастрит, шлунково-кишкові кровотечі, блювання з кров’ю, мелена, діарея з кров’ю, виразки шлунка та кишечнику, що можуть супроводжуватися кровотечею або перфорацією; дуже рідко – коліт (у тому числі геморагічний коліт, загострення неспецифічного виразкового коліту або хвороби Крона), запор, стоматит, глосит, ураження стравоходу, діафрагмоподібні стриктури кишечнику, панкреатит.

Гепатобіліарні порушення:Часто – підвищений рівень трансаміназ; рідко – гепатит, жовтяниця, дисфункція печінки; дуже рідко – блискавичний гепатит, некроз печінки, печінкова недостатність.

Порушення з боку шкіри та підшкірної клітковини:Часто – висип; рідко – кропив’янка; дуже рідко – бульозний висип, екзема, еритема, мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, синдром Лайєлла (токсичний епідермальний некроліз), ексфоліативний дерматит, випадання волосся, реакції фоточутливості; пурпура, в тому числі алергічна, свербіж.

Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів:Часто – затримка рідини в організмі, набряки, артеріальна гіпертензія; дуже рідко – гостра ниркова недостатність, гематурія, протеїнурія, інтерстиціальний нефрит, нефротичний синдром, некротичний папіліт.

Результати клінічних досліджень та епідеміологічні дані вказують на те, що застосування диклофенаку натрію, особливо у високих дозах (150 мг на добу) і протягом тривалого періоду часу, супроводжується підвищеним ризиком виникнення артеріальних тромбоемболічних явищ (наприклад, інфаркту міокарда або інсульту).

Передозування.

Типові клінічні симптоми передозування диклофенаку натрію невідомі. У випадку передозування можуть виникати блювання, шлунково-кишкові кровотечі, діарея, запаморочення, шум у вухах або судоми. У випадку серйозного отруєння можливі гостра ниркова недостатність та ураження печінки.

Лікування.При таких ускладненнях, як артеріальна гіпотензія, ниркова недостатність, судоми, подразнення слизової оболонки шлунково-кишкового тракту та пригнічення дихання показане підтримуюче та симптоматичне лікування. Специфічна терапія, наприклад, форсований діурез, гемодіаліз або гемоперфузія, не мають особливого значення при виведенні НПЗП, враховуючи високий рівень зв’язування цих препаратів з білками плазми та екстенсивний метаболізм.

У випадку передозування в результаті прийому потенційно токсичної дози препарату потрібно застосовувати активоване вугілля. Якщо передозування виникло у результаті прийому дози, що несе потенційну загрозу для життя, потрібно очистити шлунок (викликати блювання або провести промивання шлунка).

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність

Пригнічення синтезу простагландинів може негативно впливати на вагітність та/або ембріофетальний розвиток плода. Дані епідеміологічних досліджень вказують на підвищений ризик невиношування вагітності, пороків розвитку серця та гастрошизису після застосування інгібіторів синтезу простагландинів на ранніх строках вагітності. Вважається, що цей ризик зростає при збільшенні дози препаратів та тривалості терапії.

Диклофенак натрію не слід застосовувати протягом І та ІІ триместрів вагітності, якщо в цьому немає абсолютної необхідності. Якщо диклофенак натрію застосовує жінка, яка намагається завагітніти, або вагітна на І або ІІ триместрах вагітності, доза препарату має бути мінімальною, а тривалість лікування – як можна коротшою.

Диклофенак натрію протипоказаний під час ІІІ триместру вагітності у зв’язку з тим, що всі інгібітори синтезу простагландинів можуть:

піддавати плід таким ризикам:

  • кардіопульмональній токсичності (з передчасним закриттям артеріального протоку та розвитком легеневої гіпертензії);
  • нирковій дисфункції, що прогресує до ниркової недостатності з маловоддям.

піддавати матір та дитину таким ризикам:

  • можлива тривала кровотеча – ефект, пов’язаний з інгібуванням агрегації тромбоцитів, який може проявитися навіть на фоні прийому дуже низьких доз препарату;
  • нгібування скорочень маточної мускулатури, що призводить до затримки або пролонгації пологів.

Годування груддю

У зв’язку з проникненням НПЗП у грудне молоко, диклофенак натрію не призначають жінкам, які годують груддю. Якщо таке лікування вкрай необхідне, слід припинити годування груддю.

Репродуктивна функція

Застосування диклофенаку натрію може порушити репродуктивну функцію жінки, тому препарат не рекомендований жінкам, бажаючим завагітніти. У жінок, які мають труднощі з заплідненням або які проходили обстеження на безпліддя, доцільно розглянути відміну диклофенаку натрію.

Діти.

Препаратне застосовують дітям.

Особливості застосування.

При лікуванні нестероїдними протизапальними препаратами можуть виникати виразки, кровотечі або перфорації шлунково-кишкового тракту, з або без попереджувальних симптомів або серйозних шлунково-кишкових явищ в анамнезі.

Диклофенак натрію, як і інші НПЗП, може збільшити ризик виникнення серйозних серцево-судинних тромботичних явищ, інфаркту міокарда та інсульту.

При таких захворюваннях як клінічно підтверджена ішемічна хвороба серця, цереброваскулярна патологія, облітеруючий атеросклероз периферійних артерій або у пацієнтів, які відносяться до групи ризику (наприклад, при наявності артеріальної гіпертензії, гіперліпідемії, цукрового діабету, при палінні), диклофенак слід застосовувати тільки після ретельного аналізу можливих ризиків і переваг такого лікування.

Для зменшення ризику необхідно використовувати для лікування мінімальну ефективну дозу протягом якомога коротшого проміжку часу.

Слід уникати застосування препарату Олфен™-100 СР Депокапс з системними НПЗП, включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2, через відсутність будь-якої синергічної користі і можливості розвитку додаткових побічних ефектів.

Дуже рідко у зв’язку з застосуванням НПЗП можуть спостерігатися серйозні реакції з боку шкіри, включаючи ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона і токсичний епідермальний некроліз. Найвищий ризик виникнення даних реакцій у пацієнтів існує на початку курсу лікування, у більшості випадків поява цих реакцій відбувається у межах першого місяця лікування. При перших ознаках появи висипу на шкірі, уражень слизових оболонок або будь-яких інших ознак гіперчутливості Олфен™-100 СР Депокапснеобхідно відмінити.

Нестероїдні протизапальні засоби завдяки своїм фармакодинамічним властивостям можуть маскувати ознаки і симптоми інфекції.

Вплив на травний тракт

Диклофенак натрію необхідно призначати під медичним наглядом та з обережністю пацієнтам із симптомами, що вказують на шлунково-кишкові захворювання, або з наявністю виразки шлунка або кишечнику, кровотечі або перфорації шлунково-кишкового тракту (ШКТ) в анамнезі. Ризик шлунково-кишкових кровотеч вищий при збільшенні доз НПЗП у пацієнтів з виразкою в анамнезі, особливо ускладненою кровотечею або перфорацією, а також в осіб літнього віку.

Щоб зменшити ризик шлунково-кишкових порушень у пацієнтів з виразкою в анамнезі, особливо ускладненою кровотечею або перфорацією, а також в осіб літнього віку, пацієнтів зі слабким здоров’ям або з малою масою тіла, препарат необхідно призначати в мінімальній ефективній дозі протягом якомога коротшого проміжку часу. Таким пацієнтам, а також пацієнтам, які регулярно приймають низькі дози ацетилсаліцилової кислоти або інші лікарські засоби, що підвищують ризик небажаної дії на травний тракт, доцільно призначати комбіновану терапію з засобами, які мають захисну дію на слизову оболонку шлунка (наприклад, інгібітори протонної помпи або мізопростол).

У пацієнтів літнього віку лікування НПЗП може мати більш серйозні наслідки. Тому такі пацієнти мають повідомляти своєму лікарю про будь-які незвичні симптоми з боку шлунково-кишкового тракту. Якщо на фоні застосування Олфен™-100 СР Депокапс у пацієнтів розвивається шлунково-кишкова кровотеча або виразка шлунково-кишкового тракту, препарат необхідно відмінити.

Особливості застосування хворим на бронхіальну астму

У пацієнтів з бронхіальною астмою, сезонними алергічними ринітами, хронічним обструктивним захворюванням легень або хронічними інфекціями респіраторного тракту (особливо якщо вони асоційовані з симптомами, що нагадують симптоматику алергічного риніту) частіше, ніж у інших пацієнтів, зустрічаються такі реакції на прийом НПЗП, як загострення астми (так звана непереносимість анальгетиків, лейкотрієнова астма, аспіринова астма). Це також стосується пацієнтів з алергією до інших речовин, наприклад, у вигляді шкірного висипу, свербежу або кропив’янки.

Особливу обережність необхідно проявляти при застосуванні диклофенаку натрію пацієнтам, хворим на бронхіальну астму, оскільки при цьому можуть загострюватися симптоми астми.

Вплив на гематологічні показники

Оскільки НПЗП можуть тимчасово пригнічувати агрегацію тромбоцитів, при тривалому призначенні диклофенаку натрію, як і інших НПЗП, рекомендується контролювати гематологічні показники. Лікування пацієнтів з порушеннями гемостазу необхідно проводити під наглядом лікаря.

Особливості застосування хворим із порушеннями функції печінки

Хворим з порушеною функцією печінки при призначенні диклофенаку натрію необхідний ретельний медичний нагляд, оскільки на фоні прийому препарату можуть посилитися симптоми захворювання печінки.

На фоні лікування НПЗП може підвищуватися рівень одного або кількох печінкових ферментів крові. Такі зміни рідко супроводжуються клінічними симптомами. У більшості таких випадків зростання цих показників залишається у межах граничних значень. Часто (у 2,5 % випадків) відзначалося помірне зростання цих показників вище норми (від ≥ 3 до < 8 Ч верхня межа норми), у той час як частота значного зростання рівнів цих ферментів (≥ 8 Ч верхня межа норми) складала приблизно 1 %. У 0,5 % пацієнтів, окрім підвищення рівнів печінкових ферментів, розвинулися клінічно маніфестні ураження печінки. Після відміни препарату підвищений рівень цих показників зазвичай повертається до нормального значення.

Якщо при прийомі препарату функції печінки зберігаються або погіршуються, якщо виникають клінічні ознаки або симптоми захворювань печінки (наприклад, гепатит) або інші прояви (наприклад, еозинофілія, висип), диклофенак натрію потрібно відмінити.

Необхідно з обережністю призначати Олфен™-100 СР Депокапсхворим на печінкову порфірію, оскільки препарат може провокувати напади порфірії.

Особливості застосування хворим із порушеннями функції серця та нирок

Простагландини відіграють важливу роль у підтриманні ниркового кровообігу, тривала терапія високими дозами НПЗП часто (у 1-10 % випадків) зумовлює розвиток набряків та артеріальної гіпертензії.

Особливої обережності слід дотримуватись пацієнтам з порушеннями функції серця або нирок; пацієнтам з артеріальною гіпертензією в анамнезі; особам літнього віку; пацієнтам, які приймають діуретики або інгібітори АПФ; особам з підвищеним ризиком гіповолемії, що має явний вплив на функцію нирок; пацієнтам із суттєвим зниженням позаклітинного об’єму рідини з будь-якої причини, наприклад, в перед - або післяопераційному періоді при серйозних хірургічних втручаннях. Якщо диклофенак натрію приймають такі пацієнти, для перестороги рекомендується контролювати стан функції нирок. Після відміни препарату стан пацієнта зазвичай повертається до попереднього.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Пацієнтам з порушеннями зору, запамороченням, сонливістю або іншими порушеннями з боку центральної нервової системи слід утриматись від керування автомобілем або роботи з іншими механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

При застосуванні Олфен™-100 СР Депокапс та/або інших препаратів диклофенаку можуть спостерігатися наступні взаємодії.

Літій, дигоксин

При одночасному застосуванні з цими препаратами диклофенак може підвищувати концентрації літію та дигоксину у плазмі крові. Рекомендується контролювати рівні літію та дигоксину у сироватці.

Діуретики та інші антигіпертензивні препарати

Як і інші НПЗП, прийом диклофенаку натрію одночасно з діуретиками або антигіпертензивними препаратами (наприклад, бета-блокаторами, інгібіторами ангіотензинперетворювального ферменту [АПФ]) може зумовлювати зниження антигіпертензивного ефекту цих препаратів. Такі комбінації слід застосовувати з обережністю, і артеріальний тиск у цих пацієнтів, особливо літнього віку, потрібно контролювати. Пацієнти повинні отримувати належну кількість рідини, та рекомендовано здійснювати контроль ниркової функції на початку супутньої терапії та періодично у подальшому, особливо у випадку прийому діуретиків та інгібіторів АПФ, враховуючи зростаючий ризик нефротоксичності.

Оскільки одночасне застосування препарату з калійзберігаючими діуретиками може призводити до гіперкаліємії, необхідно контролювати рівень калію в сироватці крові.

Інші НПЗП та кортикостероїди

Застосування диклофенаку одночасно з різними системними НПЗП або глюкокортикостероїдами може сприяти розвитку небажаних побічних ефектів з боку шлунково-кишкового тракту.

Антикоагулянти та антитромбоцитарні препарати

Рекомендуєтся з обережністю приймати диклофенак натрію з антикоагулянтами та антитромбоцитарними препаратами, тому що їх комбіноване застосування може підвищити ризик кровотечі.

Хоча клінічні дослідження не виявили доказів впливу диклофенаку на дію антикоагулянтів, надходили окремі повідомлення про ризик розвитку геморагічних ускладнень у пацієнтів, які приймали одночасно диклофенак та антикоагулянти. У зв’язку з цим рекомендується ретельний нагляд за такими пацієнтами.

Селективні інгібітори зворотного захвату серотоніну (СІЗЗС)

Одночасне застосування системних НПЗП та СІЗЗС може збільшувати ризик шлунково-кишкових кровотеч.

Протидіабетичні препарати

Клінічні дослідження показали, що диклофенак натрію можна призначати разом з пероральними гіпоглікемічними препаратами, не впливаючи при цьому на їх клінічні ефекти. Однак надходили окремі повідомлення про гіпоглікемічні та гіперглікемічні реакції після призначення диклофенаку натрію, які потребували зміни доз гіпоглікемічних препаратів.

У зв’язку з цим на фоні такої комбінованої терапії рекомендується контролювати рівень цукру в крові.

Метотрексат

Рекомендується з обережністю призначати НПЗП протягом 24 годин до або після застосування метотрексата, оскільки концентрації метотрексата в крові і його токсичність можуть зростати.

Циклоспорин та такролімус

Диклофенак, як і інші НПЗП, може збільшувати нефротоксичність циклоспорину чи такролімусу завдяки своєму впливу на простагландини нирок. У зв’язку з цим препарат повинен призначатись в менших дозах, ніж у пацієнтів, які не отримують циклоспорин чи такролімус.

Хінолонові антибіотики

Існують окремі повідомлення про розвиток судом, які, можливо, були результатом одночасного застосування хінолонів та НПЗП.

Колестипол та холестирамін

Одночасне застосування диклофенаку та колестиполу або холестираміну зменшує всмоктування диклофенаку приблизно на 30 % та 60 % відповідно. Препарати слід приймати з інтервалом у кілька годин.

Препарати, які стимулюють ферменти, що метаболізують лікарські засоби

Препарати, які стимулюють ферменти, наприклад, рифампіцин, карбамазепін, фенітоїн, звіробій (Hypericum perforatum) тощо, теоретично здатні зменшувати концентрації диклофенаку у плазмі.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Препарат Олфен™-100 СР Депокапс містить натрієву сіль диклофенаку –речовину нестероїдної структури, що чинить протизапальну, знеболюючу та антипіретичну дії. Основним механізмом дії диклофенаку вважається пригнічення біосинтезу простагландинів, які відіграють важливу роль у виникненні запалення, болю та підвищенні температури тіла. У дослідженнях in vitro диклофенак натрію в концентраціях, еквівалентних тим, які досягаються при лікуванні пацієнтів, не пригнічував біосинтез протеогліканів у хрящовій тканині.

При ревматичних захворюваннях протизапальні та знеболюючі властивості препарату забезпечують найбільш виражений клінічний ефект, що характеризується значним зменшенням вираженості таких симптомів як біль у стані спокою і при рухах, ранкова скутість та припухлість суглобів, а також покращанням функції суглобів.

При посттравматичних/післяопераційних запаленнях Олфен™-100 СР Депокапс зумовлював швидке зменшення спонтанного болю та болю при рухах, а також знижував запальні припухлості та ранові набряки.

У клінічних дослідженнях також був продемонстрований виражений знеболювальний ефект препарату при помірному та вираженому больовому синдромі неревматичного характеру.

При первинній дисменореї препарат Олфен™-100 СР Депокапс зменшує прояви болю та інтенсивність менструальної кровотечі.

Фармакокінетика.

Абсорбція. Після одноразового прийому 1 капсули Олфен™-100 СР Депокапс максимальна концентрація диклофенаку в плазмі досягається через 4 години, а її середнє значення становить 0,5 мкг/мл (1,6 мкмоль/л). Прийом їжі не має клінічно значущого впливу на всмоктування та системну біодоступність препарату.

Середня концентрація диклофенаку в плазмі через 24 години після прийому 1 капсули Олфен™-100 СР Депокапс становить 13 нг/мл (40 нмоль/л).

Після прийому 1 капсули Олфен™-100 СР Депокапс один раз на добу мінімальні концентрації препарату в кінці періоду дозування становлять приблизно 22 нг/мл (70 нмоль/л).

Розподіл.Зв’язування диклофенаку з білками плазми крові становить 99,7 %, переважно з альбуміном – 99,4 %. Спостережуваний об’єм розподілу становить 0,12-0,17 л/кг.

Диклофенак проникає в синовіальну рідину, де максимальна концентрація препарату досягається на 2-4 години пізніше, ніж у плазмі крові. Спостережуваний період напіввиведення із синовіальної рідини становить 3-6 годин. Завдяки цьому навіть через 2 години після введення препарату концентрації діючої речовини в синовіальній рідині вищі, ніж у плазмі крові, і залишаються на більш високих рівнях протягом 12 годин.

Метаболізм. Біотрансформація диклофенаку відбувається частково шляхом глюкуронізації незміненої молекули, але в основному за допомогою одноразового та багаторазового гідроксилювання та метоксилювання, що призводить до виникнення кількох фенолових метаболітів (3-гідрокси-, 4-гідрокси-, 5-гідрокси-, 4,5-гідрокси - та 3-гідрокси-4-метоксидиклофенаку), більшість із яких перетворюються у глюкуронідні коньюгати. Два із виниклих при цьому фенолових метаболітів фармакологічно активні, але меншою мірою, ніж сам диклофенак натрію.

Загальний системний кліренс диклофенаку становить 263 ± 56 мл/хв (середнє ± СО). Кінцевий період напіввиведення становить 1-2 години. Період напіввиведення 4-х метаболітів, включаючи два фармакологічно активних, також нетривалий і становить 1-3 години. Практично неактивний метаболіт, 3-гідрокси-4-метокси-диклофенак, має більш тривалий період напіввиведення. Близько 60 % дози препарату виводиться з сечею у вигляді метаболітів і менше 1 % диклофенаку виводиться в незміненому вигляді.

Фармакокінетика в окремих груп пацієнтів.

Після прийому препарату достовірних розбіжностей у всмоктуванні, метаболізмі та виведенні препарату, пов’язаних з віком пацієнтів, не спостерігалось.

У пацієнтів із порушенням функції нирок при призначенні звичайної або індивідуально підібраної дози збільшення кількості незміненої активної речовини не спостерігалось. При кліренсі креатиніну 10 мл/хв розрахункові рівноважні концентрації метаболітів диклофенаку приблизно в 4 рази вищі, ніж у здорових добровольців. Незважаючи на це, метаболіти у кінцевому підсумку виводяться тільки з жовчю.

У пацієнтів з порушеннями функції печінки (хронічний гепатит, компенсований цироз печінки) фармакокінетика та метаболізм диклофенаку аналогічні до таких у пацієнтів із нормальною функцією печінки.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості:

Капсули пролонгованої дії: тверді желатинові капсули з рожевою кришечкою та білим непрозорим корпусом, з написом «100», які містять діючу речовину у вигляді гранул пролонгованої дії.

Термін придатності. 3 роки.

Не застосовувати після закінчення терміну придатності, зазначеного на упаковці.

Умови зберігання.

Зберігати у недоступному для дітей місці. Зберігати в сухому місці при температурі не вище 25°С.

Упаковка.

По 10 капсул пролонгованої дії у ПВХ/ПЕ/ПВДХ/алюмінієвому блістері. По 2 блістери в коробці з картону.

Категорія відпуску. За рецептом.

Назва і місцезнаходження виробника.

Ацино Фарма АГ, Дорнахерштрассе 114, 4147 Еш, Швейцарія.

Беременность: предлежание плаценты

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

К сожалению, беременность не всегда протекает гладко. К чему готовиться будущей маме, услышав диагноз «предлежание плаценты»?

беременностьПлацента представляет собой уникальный орган, который появляется в матке женщины во время беременности. Она обеспечивает взаимодействие между организмом матери и плода. От строения, положения и состояния этого органа зависят течение беременности, обеспечение плода кислородом и питательными веществами (то есть здоровье ребенка), а также здоровье матери.

Размещение плаценты происходит в месте, где оплодотворенная яйцеклетка прикрепилась к стенке матки. Наиболее благоприятны для этого задняя стенка матки и место, которое ближе к ее дну. Эти области хорошо снабжаются кровью, менее подвержены растяжению в период стремительного роста плода. К тому же, малыш в утробе имеет меньше возможностей задеть плаценту, когда шевелится.

Но случается, что плодное яйцо прикрепляется так, что растущая плацента располагается в нижнем сегменте матки, отчасти или полностью перекрывая собой внутренний зев матки. Таким образом, плацента находится на пути выхода плода. Эта патология носит название предлежание плаценты и встречается с частотой до 1% случаев от общего количества беременностей. Последствием аномального расположения плаценты могут быть преждевременные роды или неправильное положение плода, что затрудняет процесс родов. В свою очередь, это повышает вероятность младенческой и материнской смертности.

var moevideoQueue=moevideoQueue||[];moevideoQueue. push(function(){moevideo. ContentRoll({mode:"manual",el:"#adv",floatPosition:"bottom left",ignorePlayers:true, floatMode:"full"});});

Причины неправильного расположения плацента

Наиболее часто эта патология развивается вследствие изменений эндометрия после абортов, кесарева сечения, операции на матке, осложненных родов. В результате плодное яйцо прикрепляется низко в матке.

К другим причинам относятся аномалии строения матки, миома матки, застой в органах малого таза и нарушение кровоснабжения в матке.

Особенность плодного яйца также может быть причиной неправильного расположения плаценты. Это происходит, если поздно появляется фермент, необходимый для своевременной имплантации в верхних отделах матки.

Виды и варианты предлежания

Различают классификацию предлежания во время беременности и родов. Степень патологии может меняться по мере увеличения размеров матки или раскрытия маточного зева во время родов.

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Во время беременности возможны следующие варианты предлежания:

  • Полное: внутренний зев полностью перекрыт плацентой;
  • Неполное (частичное): внутренний зев частично перекрыт, либо плацента доходит до него нижним краем;
  • Низкое: плацента размещена на расстоянии до 7 см от внутреннего зева шейки матки.

Трансвагинальная эхография различает четыре степени предлежания в зависимости от расстояния от края плаценты до внутреннего зева.

Ранее классификация степени предусматривала определение расположения плаценты при родах при открытии зева шейки матки на 4 см и более. Согласно этой классификации, предлежания разделяли на центральное, боковое и краевое. Такая классификация помогает получить представление о степени предлежания, хотя благодаря УЗИ-диагностике потеряла свою актуальность.

Симптомы предлежания плаценты

Главным симптомом этой патологии являются внешние кровотечения из половых путей. Выделения могут наблюдаться на разных сроках, но чаще всего возникают и повторяются во второй половине беременности. Они имеют ярко-алый цвет и могут появиться внезапно как в состоянии полного покоя, так и после нагрузки, посещения туалета, полового акта или обследования через влагалище. В последние недели беременности кровотечения могут усиливаться.

Выделения не сопровождаются болью и могут прекратиться так же внезапно, как и начались.

Причиной кровотечений является повторяющаяся отслойка плаценты. Кровоточат сосуды матки. Отслоившаяся часть плаценты не участвует в газообмене, поэтому плоду грозит гипоксия. Кроме того, повторяющиеся кровотечения провоцируют железодефицитную анемию у женщины. В свою очередь, низкий гемоглобин может стать причиной задержки развития и роста ребенка.

Особенности кровотечения зависят от вида предлежания.

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Вопросы читателей здравствуйте, у меня проблема, у меня срок беременности 7 недель, три дня назад у меня начало закладывать нос, такое чувство, что в носу будто пробки которые недеют дышать. я пользуюсь нокспрей, он пробивает эти пробки, насморка у меня нет, я незнаю, что Здравствуйте, у меня проблема, У меня срок беременности 7 недель, три дня назад у меня начало закладывать нос, такое чувство, что в носу будто пробки которые недеют дышать. Я пользуюсь Нокспрей, он пробивает эти пробки, насморка у меня нет, я незнаю, что 18 October 2013, 17:25 Здравствуйте, у меня проблема, У меня срок беременности 7 недель, три дня назад у меня начало закладывать нос, такое чувство, что в носу будто пробки которые недеют дышать. Я пользуюсь Нокспрей, он пробивает эти пробки, насморка у меня нет, я незнаю, что это. Может это своего рода токсикоз, а может что-то по серьезнее? К какому врачу лучше обратиться? Посмотреть ответ Задать вопрос

Диагностика патологии

При диагностики предлежания плаценты учитываются клинические признаки патологии, результаты инструментального и УЗИ-Исследования.

К клиническим признакам относятся безболезненные кровянистые выделения яркого цвета из половых путей; высокое стояние предлежащей части плода; неправильное положение плода.

Самым безопасным и объективным методом диагностики сейчас считается УЗИ-диагностика. Это исследование позволяет установить наличие или отсутствие патологии, вариант предлежания (полное или неполное), оценить размер и структуру плаценты, степень ее отслойки, ее локализацию.

Самым точным методом диагностики считается трансвагинальнпя эхография. Она дает возможность более тщательно обследовать матку и оценить внешнюю зародышевую оболочку.

Предлежание диагностируется после 16-й недели беременности, когда плацента полностью созрела. Если женщине ставят такой диагноз, то весь дальнейший период беременности она находится под особым наблюдением врача и регулярно проходит обследования. В большинстве случаев по мере развития беременности плацента постепенно перемещается выше.

Лечение

Тактика лечения зависит от вида предлежания, состояния пациентки и плода.

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Если кровопотеря умеренная, на сроке более 36 недель проводят плановое кесарево сечение (после определения зрелости легких у плода). До этого срока беременной нельзя вести половую жизнь; нужно ограничить физическую активность, принимать препараты, расслабляющие матку и антианемические препараты.

Если кровотечение настолько обильно, что угрожает жизни женщины, операцию кесарева сечения проводят экстренно, независимо от срока беременности.

ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ:

Овуляция: как ее рассчитать

Дермоидная киста яичника

Первые симптомы эндометриоза

Фрукты в питании детей

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Полноценное питание малышу невозможно обеспечить без наличия разнообразных фруктов в его рационе. Однако чтобы фрукты приносили ребенку пользу, необходимо знать, как вводить их в детский рацион и в каких количествах употреблять.

Свойства фруктов

фрукты в питании детейСвежие фрукты в отличие от многих других продуктов, содержат относительно мало белков и жиров. Однако в их составе присутствует большое количество углеводов, широкий комплекс Витаминов и минералов, а также другие вещества, необходимые для нормального развития и роста организма ребенка.

Также одним из преимуществ свежих фруктов является содержание большого количества пищевых волокон и пектинов, которые улучшают процесс пищеварения. Так, пектиновые вещества оказывают положительное воздействие на обмен веществ. Пищевые волокна, известные также как клетчатка, принимают участие в регуляции продвижения пищи по пищеварительному тракту. Также клетчатка способствует развитию полезной микрофлоры в кишечнике.

Практически все фрукты хорошо усваиваются организмом ребенка. Витамины и минералы, которые содержатся в свежих фруктах, значительно лучше усваиваются, чем их лекарственные аналоги. При этом витамины и минералы, получаемые из фруктов, в отличие от витаминно-минеральных препаратов, не представляют риска передозировки.

var moevideoQueue=moevideoQueue||[];moevideoQueue. push(function(){moevideo. ContentRoll({mode:"manual",el:"#adv",floatPosition:"bottom left",ignorePlayers:true, floatMode:"full"});});

Польза фруктов для организма малыша – огромна, однако во всем нужна золотая середина. Понятно, что недостаточное употребление фруктов негативно сказывается на здоровье. В то же время употребление свежих фруктов в огромных количествах не приносит пользы. Ведь при этом в организм поступает избыточное количество клетчатки. Как следствие – прохождение пищи по пищеварительному тракту резко ускоряется и у ребенка может развиться Диарея.

Что и когда лучше давать малышу?

Организм ребенка до года пока не способен усваивать многие продукты. Поэтому специалисты рекомендуют малышам этого возраста давать только специальные фруктовые консервы и соки для детского питания. Однако вы можете самостоятельно приготовить крохе фруктовое пюре. Для этого перед приготовлением фрукты необходимо бланшировать (обдать кипятком), обязательно очистить от кожицы, косточек. Готовить пюре следует начинать непосредственно перед едой. И помните, что пюре собственного приготовления допускается хранить в холодильнике не больше суток.

Яблочное пюре традиционно вводят в качестве прикорма в рацион малыша в возрасте семи-восьми месяцев. Его приготавливают из очищенных яблок зеленого цвета, так как красные могут вызывать аллергическую реакцию. Яблочное, как другие фруктовые пюре, лучше не подслащивать. Яблоки содержат много пектина, сахаров, железа, яблочной кислоты и витамина С. Кроме яблок, немалое количество легкоусвояемых сахаров, каротина, калия, железа, пектиновых веществ, органических кислот и пищевых волокон содержат слива, абрикос, груша, алыча. Необходимо помнить, что новые фрукты следует вводить по очереди. При этом вводят их маленькими порциями, постепенно увеличивая объем. Не стоит давать сразу несколько видов фруктов. Ведь при появлении аллергической реакции, невозможно будет определить, на какой именно фрукт она развилась.

Принято считать, что в свежевыжатых фруктовых соках содержится больше витаминов, чем в плодах. Действительно, в соке они присутствуют в более концентрированном виде, за исключением витамина С. Действие воздуха и света разрушают этот витамин, даже если сок был приготовлен быстро. Также, соки содержат значительно меньше и других полезных компонентов, которые содержаться в кожуре и прилегающей к ней мякоти. В связи с этим в рационе ребенка должны равномерно чередоваться фруктовые соки и цельные плоды.

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){}; Вопросы читателей добрый день! есть ли ограничения на количество фруктов которые можно сьесть за один день Добрый день! Есть ли ограничения на количество фруктов которые можно сьесть за один день 18 October 2013, 17:25 Добрый день! Есть ли ограничения на количество фруктов которые можно сьесть за один день? я очень люблю фрукты но недаввно прочитала что можно есть только полкило в день суммарно. правда ли это? ужно ли ограниченвать себя? и еще : если суп хранится в холодильнике сохраняет ли он полезные вещества? а после второго кипятения? спасибо большое! Посмотреть ответ Задать вопрос

Кожура фрукта содержит большое количество клетчатки и пектина, поэтому ее не всегда нужно обрезать. Например, домашние Яблоки Следует давать ребенку нечищеными, а вот с магазинных импортных яблок необходимо срезать кожуру. Это связано с тем, что для лучшей сохранности, завезенные из других стран фрукты, обрабатывают химическими средствами.

Малышам старше года фрукты лучше давать, не измельчая и не подслащивая. Также фрукты можно добавлять в каши – это повысит ее вкусовые качества и биологическую ценность. Конечно же, предпочтение стоит отдавать фруктам, выращенным в собственных садах. В таком случае можно быть уверенным, что в них не содержится вредных для малыша веществ.

Помимо фруктовых соков и цельных плодов, для того чтобы разнообразить питание, в меню малыша следует включить кисель, компот, печеные яблоки. Фрукты должны присутствовать в рационе ребенка круглый год. Несмотря на то, что в процессе обработки витамины в значительной степени разрушаются, мамам все же следует заготавливать на зиму для своих малышей сухофрукты, замораживать фрукты, консервировать варенья, джемы. Однако следует знать, что детям младше года нельзя давать консервированные заготовки, так как они обычно содержат много сахара, различных специй и консервантов.

Помните о полезных свойствах фруктов и обязательно включайте их в рацион своего малыша согласно его возрасту. Полноценное питание поможет расти и развиваться вашему ребенку правильно.

ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ:

Витаминный завтрак для малыша

Самые опасные пищевые добавки

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Консервы в детском питании

Возможные осложнения проктита

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Возможные осложнения проктита могут нанести непоправимый ущерб здоровью. Воспалительные заболевания анального отверстия требуют грамотного и своевременного лечения.

250Проктит – это воспаление слизистых оболочек прямой кишки, которое преимущественно имеет инфекционную природу. Нередко данное заболевание диагностируют наряду с другими воспалительными изменениями, которые располагаются выше по ходу кишечника. Одновременно с проктитом у больного может отмечаться колит, энтероколит, проктосигмоидит и ряд других проктологических заболеваний.

Проктит бывает острым (может развиться за несколько часов или дней) и хроническим, который может развиваться в течение нескольких месяцев.

Симптомы проктита

Для острого Проктита характерно наличие выраженного воспалительного процесса в прямой кишке. У больного может отмечаться повышение температуры тела, а также сильное жжение и боль в прямой кишке. Острый проктит часто сопровождается тенезмами – мучительными и безрезультатными позывами к дефекации. Также во время заболевания отмечается нарушение стула (запор или диарея) и кровянистые выделения во время дефекации.

var moevideoQueue=moevideoQueue||[];moevideoQueue. push(function(){moevideo. ContentRoll({mode:"manual",el:"#adv",floatPosition:"bottom left",ignorePlayers:true, floatMode:"full"});});

В отличие от острого проктита, хроническая форма заболевания характеризуется медленным течением и слабовыраженной симптоматикой в виде небольшого зуда и жжения в области прямой кишки, слизистых и гнойных выделений, слабых болевых ощущений и возможного повышения температуры до субфебрильных значений.

Какие возможны осложнения при проктите?

При наличии хотя бы одного из вышеупомянутых симптомов является поводом для обращения к врачу. Вовремя не излеченный проктит может грозить серьезными осложнениями. К возможным осложнениям заболевания относятся:

  • Острый парапроктит – воспалительный процесс в жировой клетчатке, окружающей прямую кишку.
  • Хронический парапроктит.
  • Ректальные свищи – сквозные полости, которые образуются при гнойном расплавлении тканей. Свищи могут соединять прямую кишку с кожными покровами и/или соседними органами.
  • Пельвиоперитонит – воспаление части тазовой брюшины.
  • Колит и сигмоидит – воспалительные изменения, возникающие в вышележащих отделах толстого кишечника.
  • Сужение прямой кишки. Данное осложнение при проктите возникает из-за рубцевания, которое вызвано тяжелым воспалительным процессом.
  • Снижение иммунитета. К снижению защитных сил организма приводит хроническая инфекция и воспалительный процесс.
  • Язвы. Хронический воспалительный процесс может привести к изъязвлению слизистых оболочек прямой кишки.
  • Злокачественные новообразования в прямой кишке.

Как вы уже поняли, практически все осложнения при проктите являются довольно опасными и даже угрожающими жизни больного. Поэтому приступать к лечению данного заболевания следует как можно раньше.

Вопросы читателей добрый день!я сейчас на 33 неделе беременности, 2 недели назад обострился гемморой Добрый день! Я сейчас на 33 неделе беременности, 2 недели назад обострился гемморой 18 October 2013, 17:25 Добрый день! Я сейчас на 33 неделе беременности, 2 недели назад обострился гемморой. Гениколог выписала на выбор облепиховые свечи, траумель, релиф. Применяла свечи, но без особых результатов. 2 дня подряд во время стула были кровотечения, довольно сильные;шишки и боли: применяла свечи, прикладывала масло облепиховое - стало лучше, кровотечения прошли. Через неделю опять при стуле появилась кровь, но не так обильно, и жжения после. Купила релиф, но ощущения после масла лучше. Хотела спросить, что вы можете порекомендовать в моей ситуации? На приеме у врача в данный момент возможна только устная консультация (ведь клизму делать нельзя) без осмотра? Можно ли беременным принимать сидячие ванночки? Какой температуры должна быть вода? Боюсь что либо радикальное применять, что б не навредить малышу. Что порекомендуете взять в роддом, думаю после родов будет намного хуже((((( Посмотреть ответ Задать вопрос
Лечение проктита

Лечение проктита, как правило, предусматривает диетотерапию, применение специальных медикаментов, соблюдение интимной гигиены, а в некоторых случаях и хирургическое вмешательство.

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Для устранения инфекционного процесса при проктите необходимо проведение антибактериальной терапии. Подбор антибиотиков проводится с учетом чувствительности к нему патогенного возбудителя. Дозировка антибиотика определяется врачом в индивидуальном порядке.

В лечении проктита важное значение имеет симптоматическое лечение, направленное на устранение местного воспалительного процесса и болезненных ощущений. В данном случае наиболее эффективно использование местных противовоспалительных и болеутоляющих средств. Одним из таких является ПРОКТОЗОЛ – эффективное средство, успешно применяющееся для лечения проктита, геморроя, анальных трещин и ряда других проктологических заболеваний. ПРОКТОЗОЛ – это комбинированный препарат, действующими веществами которого являются:

  • Буфексамак – противовоспалительное средство, уменьшающее выработку основных медиаторов воспаления – простагландинов;
  • Висмута субгаллат – ранозаживляющий компонент, оказывающий вяжущее и подсушивающее действие;
  • Лидокаин – обезболивающий компонент препарата;

Такой состав ПРОКТОЗОЛА позволяет препарату одновременно воздействовать на различные проявления проктита, что позволяет быстро и эффективно устранить болезненную симптоматику.

ПРОКТОЗОЛ оказывает минимальные побочные действия. Лишь в очень редких случаях возможна небольшая аллергическая реакция. По качеству ПРОКТОЗОЛ не уступает популярным зарубежным аналогам, в то время как его цена существенно ниже иностранных препаратов.

ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ:

Аптечка больного хроническим геморроем

Новейшие эндоскопические методы диагностики

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Лечение трещины заднего прохода

Как остановить кровотечение при ранении

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Применение препарата Celox (Целокс) позволяет эффективно остановить кровотечение при ранении, предотвратив большую потерю крови.

первая помощь

Кровотечения могут возникать в результате травм или патологических процессов в организме. Потеря 10-15% крови от общего объема чревата для здорового человека развитием осложнений – ухудшается деятельность сердца и других жизненно важных органов, нарушаются обменные процессы, ситуация становится опасной для жизни.

От риска появления Кровотечений Никто не застрахован. Но для тех, кто находится в зоне стихийных бедствий, катастроф или военных действий, этот риск многократно повышается в результате ранений и других травм.

var moevideoQueue=moevideoQueue||[];moevideoQueue. push(function(){moevideo. ContentRoll({mode:"manual",el:"#adv",floatPosition:"bottom left",ignorePlayers:true, floatMode:"full"});});

К большому несчастью, тема массовых ранений в последние месяцы стала актуальной и для жителей нашей страны. Ежедневно на востоке Украины, в зоне АТО, погибают и получают ранения и военные, и мирные жители.

Первоочередная задача – остановить кровь и свести к минимуму кровопотерю. На помощь приходят кровоостанавливающие средства, от эффективности которых зависит шанс на спасение жизни и сохранение здоровья.

Эффективным и зарекомендовавшим себя средством экстренной догоспитальной помощи при любых кровотечениях является препарат Celox (Целокс). Основой этого гемостатика (средства для остановки крови) является натуральное природное вещество хитозан - полимер, извлекающийся из оболочек и панцирей креветок и крабов.

Celox позволяет остановить смертельно опасное кровотечение из бедренной артерии - примерно за 3 минуты, а более мелкие - за несколько секунд.

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};
Как работает препарат?

Гранулы препарата впитывают жидкость при контакте с кровью, набухают и склеиваются в гелиево-желеобразную массу, образуя единый плотный сгусток. Препарат воздействует на красные клетки крови (эритроциты) и на жидкости крови, смешивая и «склеивая» их между собой. Так образуется «сгусток», который закупоривает кровоточащее место. Другими словами, препарат не запускает кровосвертывающий каскад, а «экономит» кровь – свертывает ту, с которой вступает в контакт непосредственно.

Природный полисахарид хитозан, который является основой препарата, обладает полезным для человеческого метаболизма свойством: случайные не вычищенные остатки полностью разлагаются кровью до обычных ферментов и превращаются в вещества, изначально присутствующие в организме человека. Таким образом, препарат абсолютно безопасен, даже если оставлять его в ране.

Вопросы читателей здравствуйте!сдала клинический анализ крови:тромбоциты - 170,гемоглобин-130,лейкоциты-6х10,эритроциты - 4,3х10,цв Здравствуйте! сдала клинический анализ крови:тромбоциты - 170,гемоглобин-130,лейкоциты-6х10,эритроциты - 4,3х10,цв 18 October 2013, 17:25 Здравствуйте! сдала клинический анализ крови:тромбоциты - 170,гемоглобин-130,лейкоциты-6х10,эритроциты - 4,3х10,цв. показатель -0,9,СОЭ - 4,свертываемость-начало-3,28, конец-3,30 все показатели вроде в норме, не ясно только свертываемость нормальна или нет? Посмотреть ответ Задать вопрос
Преимущества Celox

Этот препарат:

  • может свертывать кровь даже при гипотермии (переохлаждении);
  • способен свертывать гепаринизированную кровь. Гепарин (вещество, препятствующее свертыванию крови) часто используют для лечения кровеносных сосудов, сердца и легких. Также гепарин применяют для предотвращения свертывания крови при операциях на открытом сердце, шунтировании и диализе.
  • способен свертывать кровь, на которую воздействовали Кумадином (Варфарином) - это лекарство, применяющееся в медицине как антикоагулянт непрямого действия, т. е. как вещество, замедляющее свертывание крови.
  • не вызывает повышения температуры и не обжигает, не образует продуктов горения и при этом не остается в ране.
  • не требует специальных условий хранения, имеет стерильную и водонепроницаемую упаковку. Упаковка легко открывается, в ней находится одна доза.
Формы выпуска

Celox в гранулах (порошок) - универсальное кровоостанавливающее вещество, подходящее для любых типов ранений. Его можно накладывать на рану любого вида: порез, содранную кожу, прокол, рассечение, рваное повреждение.

Порошок засыпают в рану и поддерживают в течение 5 минут на нужном уровне с марлей. После чего бандаж обматывают марлей, которая закрывает рану, и пациента можно транспортировать.

Гранулы в пакете по 15г и 35г.

Бинт с пропиткой Celox Gauze (3 метра) представляет собой плотное нетканое полотно, которое пропитано раствором гранул препарата. Бинт легко обмотать вокруг раны, поэтому в такой форме препарат идеально подходит для остановки Кровотечения При ранении в области конечностей или туловища.

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Повязка Celox Z-Fold ("гармошка" 1,5 метра) более тонкая и легкая, по сравнению с обычным бинтом с пропиткой, и свернута не рулоном, а гармошкой. Для того чтобы наложить повязку, требуется меньше времени, чем для использования бинта, так как не нужно разматывать рулон. Повязка находится в плоской упаковке, которая занимает меньше места, чем рулон бинта.

Аппликатор Celox-A. 6 г. Эта форма больше всего подходит для остановки крови при ножевых, пулевых, осколочных, шрапнельных и других проникающих ран.

Использование этого препарата в наиболее удобной форме позволяет довезти раненного человека до больницы, избежав большой кровопотери.

ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ:

Тепловой или солнечный удар

Действия при сердечном приступе

Минздрав открыл курсы по оказанию экстренной помощи

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

"Мушки" в глазах: причины, лечение

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Многие люди замечают появление плавающих помутнений перед глазами в виде ниточек, цепочек, точек и т. п. Как правило, эти плавающие объекты имеют общее название - «мушки».

мушки в глазах

Мушки перед глазами представляют собой темные пятна различной формы. Особенно хорошо мушки видны на светлом фоне (белом, голубом). Как правило, люди замечают мушки в самом начале их появления. Однако со временем многие привыкают к мушкам и оставляют их без внимания. Тем не менее, в некоторых случаях мушки могут быть признаком развития серьезного заболевания. Поэтому если вы заметили у себя мушки в глазах, обязательно обратитесь к врачу.

Причины появления «мушек» в глазах

Причиной появления мушек перед глазами обычно является деструкция стекловидного тела – желеобразного вещества, заполняющего глаз. В проходящем через зрачок свете, эти помутнения отображаются на сетчатке глаза в виде мушек. Чем ближе к сетчатке расположены эти помутнения, тем сильнее заметны их тени для человека и тем отчетливее он видит мушки. Во время движения глаз мушки, как правило, быстро смещаются, после чего медленно возвращаются на исходное место.

var moevideoQueue=moevideoQueue||[];moevideoQueue. push(function(){moevideo. ContentRoll({mode:"manual",el:"#adv",floatPosition:"bottom left",ignorePlayers:true, floatMode:"full"});});

Наиболее часто мушки в глазах появляются у людей, страдающих близорукостью, а также у пожилых людей. Тем не менее, помутнения в стекловидном теле могут возникать уже после сорока лет.

Кроме деструкции стекловидного тела, появление мушек перед глазами могут вызывать и другие причины. Среди них – высокое или Низкое артериальное давление, нарушение кровообращения головного мозга, спазмы сосудов глаз и головы, инсульты, хрупкость стенок сосудов. Воспалительные процессы глаз, а также внутриглазные инфекции способны вызвать появление мушек перед глазами. Также мушки в глазах могут возникать у людей после перенесенных операций, длительного недостатка кислорода, травм глаз и головы.

Способствуют возникновению мушек перед глазами длительные и частые нагрузки глаз, тяжелая физическая работа, сильные эмоциональные переживания, дефицит витаминов, нарушение обмена веществ, а также курение, злоупотребление алкоголем, прием наркотических веществ.

Вопросы читателей правда ли то что если человек одевает очки то глаз самостоятельно перестает работать правда ли то что если человек одевает очки то глаз самостоятельно перестает работать 18 October 2013, 17:25 правда ли то что если человек одевает очки то глаз самостоятельно перестает работать Посмотреть ответ Задать вопрос
Нужно ли проводить лечение?

Чтобы избавиться от мушек перед глазами, для начала необходимо выяснить причину их появления. Для этого необходима консультация врача-офтальмолога с проведением тщательного осмотра. Выяснив причину возникновения помутнений, он подберет наиболее оптимальное лечение. Если же причина появления мушек не связана с патологией глаз, офтальмолог порекомендует посетить соответствующего специалиста. В любом случае, при возникновении мушек перед глазами необходим осмотр врача для того, чтобы исключить серьезные заболевания, которые могут привести к тяжелым последствиям, вплоть до полной утраты зрения.

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

В большинстве случаев при появлении мушек в глазах не требуется проведение какого-либо специального лечения. Тем более, часто случается, что полностью избавиться от них нельзя. Также мушки способны самостоятельно уменьшаться с течением времени. Это явление связано с тем, что зачастую помутнения в стекловидном теле частично рассасываются. После того, как появились мушки, обычно требуется несколько месяцев для уменьшения их размера.

В случаях возникновения интенсивных помутнений, возможно проведение рассасывающей медикаментозной терапии. При этом офтальмолог обычно назначает пациенту таблетки и глазные капли, действие которых направлено на усиление обменных процессов в стекловидном теле. Кроме того, доктор также может порекомендовать принимать специальные витаминно-минеральные комплексы для укрепления зрения. Такие комплексы обычно содержат каротиноиды лютеин и зеаксантин, омега-3-жирные кислоты, антиоксиданты, Витамин Е.

Известно также, что хороший эффект оказывают физиотерапевтические методы лечения - цветоимпульсная терапия, фонофорез, инфразвуковой вакуумный пневмомассаж. Эти процедуры позволяют значительно улучшить тканевой обмен в глазу. Они способствуют уменьшению количества помутнений, а также повышению остроты зрения.

Хирургическое лечение в некоторых случаях оказывается эффективным. Однако этот метод не нашел широкого распространения в лечении помутнений в стекловидном теле. Это связано в первую очередь с возможностью развития нежелательных последствий и даже слепоты. Такие хирургические методы лечения как витреолизис (разрушение лазером помутнений) и витректомия (удаление стекловидного тела) имеют очень ограниченное число показаний.

Хорошим способом борьбы с мушками в глазах является коррекция образа жизни. Соблюдайте режим дня, высыпайтесь, ешьте больше свежих овощей и фруктов, не напрягайте зрение продолжительное время, проводите гимнастику для глаз и давайте им отдых. Также ведите активный образ жизни, не курите и не злоупотребляйте алкоголем. Следите за состоянием своего здоровья, а при появлении каких-либо симптомов вовремя обращайтесь к врачу. Приведенные рекомендации помогут вам улучшить и сохранить зрение.

ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ:

Простая гимнастика для глаз

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Топ 10 самых вредных профессий для зрения

Как снять усталость глаз?

Инструкция по применению лекарственного средства ОЛФЕН™-100 РЕКТОКАПС

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

ІНСТРУКЦІЯ

Для медичного застосування препарату

Олфен™-100 Ректокапс

(Оlfen™-100 Rectocaps)

var moevideoQueue=moevideoQueue||[];moevideoQueue. push(function(){moevideo. ContentRoll({mode:"manual",el:"#adv",floatPosition:"bottom left",ignorePlayers:true, floatMode:"full"});});

инструкция по применению лекарственного средства олфен™-100 ректокапс - изображение №1Склад:

Діюча речовина: диклофенак;

1 капсула ректальна містить диклофенаку натрію 100 мг;

Допоміжні речовини: тригліцериди середнього ланцюга, тригліцериди гідрогенізовані, лецитин, желатин, гліцерин 85 %, титану діоксид (Е 171), заліза оксид червоний (Е 172), поліетиленгліколь 20000, поліетиленгліколь 1550, гліцерол моноолеат, полівінілацетат, тальк.

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Лікарська Форма. Капсули ректальні.

Фармакотерапевтична група. Нестероїдні протизапальні та протиревматичні засоби.

Код АТСМ01А В05.

Клінічні характеристики.

Показання.

Запальні та дегенеративні форми ревматизму: хронічний поліартрит, ювенільний ревматоїдний артрит, анкілозуючий спондиліт, остеоартрит, у тому числі спондилоартроз, больовий цервікальний синдром.

Ревматичні захворювання позасуглобових тканин.

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Посттравматичні та післяопераційні больові синдроми, що супроводжуються запаленням і набряком, зокрема після стоматологічних та ортопедичних операцій.

Біль та/або запалення при гінекологічних захворюваннях: первинна дисменорея, аднексит.

Напади мігрені.

Гострі напади подагри.

Як допоміжне лікування при гострих запальних інфекційних захворюваннях вуха, носа та горла, які супроводжуються больовим синдромом, наприклад, при фарингіті та тонзиліті, отиті.

Відповідно до загальних медичних принципів, основне захворювання слід лікувати засобами базисної терапії. Підвищення температури тіла саме по собі не є показником для призначення даного препарату.

Протипоказання.

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Підвищена чутливість до діючої або до допоміжних речовин препарату.

Наявність в анамнезі алергічних захворювань, таких як бронхоспазм, гострий риніт, назальний поліпоз, кропив’янка, пов’язаних із застосуванням ацетилсаліцилової кислоти або інших нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП).

Виразка шлунка та/або дванадцятипалої кишки у стадії загострення, або шлунково-кишкові кровотечі, або перфорація.

Запальні захворювання кишечнику, наприклад, хвороба Крона або виразковий коліт.

Проктит.

Тяжка серцева недостатність (III-IV клас за класифікацією Нью-Йоркської кардіологічної асоціації).

Тяжка печінкова недостатність (цироз печінки з асцитом).

Тяжка ниркова недостатність (кліренс креатиніну < 30 мл/хв).

Лікування післяопераційного больового синдрому після проведення операції коронарного шунтування (або після використання апарата штучного кровообігу).

Спосіб застосування та дози.

Доза підбирається індивідуально. Мінімальна ефективна доза призначається протягом якомога коротшого проміжку часу.

Дорослі

Олфен™-100 Ректокапс необхідно вводити глибоко у пряму кишку, бажано після дефекації.

Звичайною добовою дозою є 1 ректальна капсула Олфен™-100 Ректокапс, що вміщує 100 мг диклофенаку натрію. При необхідності застосування дози 50 мг чи 150 мг диклофенаку натрію лікування Олфен™-100 Ректокапс поєднують з прийомом Олфен™-50 Лактаб.

Для попередження нічного болю та ранкової нерухомості суглобів застосування 1 ректальної капсули Олфен™-100 Ректокапс перед сном можна поєднувати з прийомом Олфен™-50 Лактаб протягом дня (максимальна добова доза складає 150 мг).

При первинній дисменореї добову дозу підбирають індивідуально, вона становить від 50 до 150 мг диклофенаку натрію. Початкова доза може бути від 50 до 100 мг, але при необхідності її можна ненадовго збільшити (до 200 мг). Застосування препарату слід розпочинати якомога раніше після виникнення перших больових симптомів. Термін лікування препаратом становить кілька днів і залежить від динаміки регресії симптомів.

Лікування нападів мігрені ректальними капсулами розпочинають з дози 100 мг. Олфен™-100 Ректокапс застосовують при перших ознаках мігрені, що наближається. При необхідності в той же день може бути застосована ще одна ректальна капсула. При продовженні лікування у наступні дні максимальна добова доза препарату не має перевищувати 150 мг (у кілька прийомів).

Тривалість лікування визначає лікар залежно від характеру та перебігу захворювання.

Побічні реакції.

Критерії оцінки частоти розвитку побічних реакцій: «дуже часто» (≥1/10); «часто» (≥1/100, <1/10); «нечасто» (≥1/1000, <1/100); «рідко» (≥1/10 000, <1/1000); «дуже рідко» (<1/10 000).

Як при тривалому, так і при короткочасному прийомі препаратів, які містять у своєму складі диклофенак натрію, можуть спостерігатись наступні побічні ефекти.

Порушення з боку крові та лімфатичної системи:дуже рідко - тромбоцитопенія, лейкопенія, анемія (в тому числі гемолітична та апластична), агранулоцитоз.

Порушення з боку імунної системи:рідко − реакції гіперчутливості, анафілактичні та анафілактоїдні реакції, в тому числі артеріальна гіпотензія та шок; дуже рідко - ангіоневротичний набряк (у тому числі набряк обличчя).

Порушення з боку психіки:дуже рідко − дезорієнтація, депресія, безсоння, нічні кошмари, дратівливість, психотичні розлади.

Порушення з боку нервової системи:часто − головний біль, запаморочення; рідко - сонливість; дуже рідко - порушення чутливості шкіри, включаючи парестезії, розлади пам’яті, судоми, тривогу, тремор, асептичний менінгіт, порушення смаку, порушення мозкового кровообігу.

Порушення з боку органа зору:дуже рідко − порушення зору, нечіткість зору, диплопія.

Порушення з боку органа слуху та рівноваги:часто − вертиго; дуже рідко - шум у вухах, порушення слуху.

Порушення з боку серця:Дуже рідко - посилене серцебиття, біль у грудній клітці, серцева недостатність, інфаркт міокарда, артеріальна гіпертензія.

Порушення з боку судин: дуже рідко - васкуліт.

Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: рідко - астма (в тому числі задишка), бронхоспазм; дуже рідко - пневмоніт.

Порушення з боку шлунково-кишкового тракту:часто - нудота, блювання, діарея, спазми в животі, диспепсія, метеоризм, анорексія, абдомінальний біль; рідко - гастрит, шлунково-кишкові кровотечі, блювання з кров’ю, мелена, діарея з кров’ю, виразки шлунка та кишечнику, що можуть супроводжуватися кровотечею або перфорацією, проктит; дуже рідко − коліт (у тому числі геморагічний коліт, загострення неспецифічного виразкового коліту або хвороби Крона), запор, стоматит, глосит, ураження стравоходу, діафрагмоподібні стриктури кишечнику, панкреатит, загострення геморою.

Гепатобіліарні порушення:часто - підвищений рівень трансаміназ; рідко - гепатит, жовтяниця, дисфункція печінки; дуже рідко - блискавичний гепатит, некроз печінки, печінкова недостатність.

Порушення з боку шкіри та підшкірної клітковини:часто - висип; рідко - кропив’янка; дуже рідко - бульозний висип, екзема, еритема, мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, синдром Лайєлла (токсичний епідермальний некроліз), ексфоліативний дерматит, випадання волосся, реакції фоточутливості; пурпура, в тому числі алергічна, свербіж.

Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів:часто - затримка рідини в організмі, набряки, артеріальна гіпертензія; дуже рідко - гостра ниркова недостатність, гематурія, протеїнурія, інтерстиціальний нефрит, нефротичний синдром, некротичний папіліт.

Порушення загального стану та реакції у місці введення:Часто - місцеве подразнення; рідко - набряк.

Результати клінічних досліджень та епідеміологічні дані вказують на те, що застосування диклофенаку натрію, особливо у високих дозах (150 мг на добу) і протягом тривалого періоду часу, супроводжується підвищеним ризиком виникнення артеріальних тромбоемболічних явищ (наприклад, інфаркту міокарда або інсульту).

Передозування.

Типові клінічні симптоми передозування диклофенаку натрію невідомі. У випадку передозування можуть виникати блювання, шлунково-кишкові кровотечі, діарея, запаморочення, шум у вухах або судоми. У випадку серйозного отруєння можливі гостра ниркова недостатність та ураження печінки.

Лікування. При таких ускладненнях як артеріальна гіпотензія, ниркова недостатність, судоми, подразнення слизової оболонки шлунково-кишкового тракту та пригнічення дихання показане підтримуюче та симптоматичне лікування. Специфічна терапія, наприклад, форсований діурез, гемодіаліз або гемоперфузія, не мають особливого значення при виведенні НПЗП, враховуючи високий рівень зв’язування цих препаратів з білками плазми та екстенсивний метаболізм.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність

Пригнічення синтезу простагландинів може негативно впливати на вагітність та/або ембріофетальний розвиток плода. Дані епідеміологічних досліджень вказують на підвищений ризик невиношування вагітності, пороків розвитку серця та гастрошизису після застосування інгібіторів синтезу простагландинів на ранніх строках вагітності. Вважається, що цей ризик зростає при збільшенні дози препаратів та тривалості терапії.

Диклофенак натрію не слід застосовувати протягом І та II триместрів вагітності, якщо в цьому немає абсолютної необхідності. Якщо диклофенак натрію застосовує жінка, яка намагається завагітніти, або вагітна на І або II триместрах вагітності, доза препарату має бути мінімальною, а тривалість лікування − як можна коротшою.

Диклофенак натрію протипоказаний під час III триместру вагітності у зв’язку з тим, що всі інгібітори синтезу простагландинів можуть:

піддавати плід таким ризикам:

кардіопульмональній токсичності (з передчасним закриттям артеріального протоку та розвитком легеневої гіпертензії);

нирковій дисфункції, що прогресує до ниркової недостатності з маловоддям.

піддавати матір та дитину таким ризикам:

можлива тривала кровотеча - ефект, пов’язаний з інгібуванням агрегації тромбоцитів, який може проявитися навіть на фоні прийому дуже низьких доз препарату;

нгібування скорочень маточної мускулатури, що приводить до затримки або пролонгації пологів.

Годування груддю

У зв’язку з тим, що НПЗП проникають у грудне молоко, диклофенак натрію не призначають жінкам, які годують груддю. Якщо таке лікування вкрай необхідне, слід припинити годування груддю.

Репродуктивна функція

Застосування диклофенаку натрію може порушити репродуктивну функцію жінки, тому препарат не рекомендований жінкам, бажаючим завагітніти. У жінок, які мають труднощі з заплідненням або які проходили обстеження на безпліддя, доцільно розглянути відміну диклофенаку натрію.

Діти.

Препарат не застосовують дітям.

Особливості застосування.

При лікуванні нестероїдними протизапальними препаратами можуть виникати виразки, кровотечі або перфорації шлунково-кишкового тракту, з або без попереджувальних симптомів або серйозних шлунково-кишкових явищ в анамнезі.

Диклофенак натрію, як і інші НПЗП, може збільшити ризик виникнення серйозних серцево - судинних тромботичних явищ, інфаркту міокарда та інсульту.

При таких захворюваннях як клінічно підтверджена ішемічна хвороба серця, цереброваскулярна патологія, облітеруючий атеросклероз периферійних артерій або у пацієнтів, які відносяться до групи ризику (наприклад, при наявності артеріальної гіпертензії, гіперліпідемії, цукрового діабету, при палінні), диклофенак слід застосовувати тільки після ретельного аналізу можливих ризиків і переваг такого лікування.

Для зменшення ризику необхідно використовувати для лікування мінімальну ефективну дозу протягом якомога коротшого проміжку часу.

Слід уникати застосування препарату Олфен™-100 Ректокапс з системними НПЗП, включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2, через відсутність будь-якої синергічної користі і можливості розвитку додаткових побічних ефектів.

Дуже рідко у зв’язку з застосуванням НПЗП можуть спостерігатися серйозні реакції з боку шкіри, включаючи ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона і токсичний епідермальний некроліз. Найвищий ризик виникнення даних реакцій у пацієнтів існує на початку курсу лікування, у більшості випадків поява цих реакцій відбувається у межах першого місяця лікування. При перших ознаках появи висипу на шкірі, уражень слизових оболонок або будь-яких інших ознак гіперчутливості Олфен™-100 Ректокапс необхідно відмінити.

Нестероїдні протизапальні засоби завдяки своїм фармакодинамічним властивостям можуть маскувати ознаки і симптоми інфекції.

Вплив на травний тракт

Диклофенак натрію необхідно призначати під медичним наглядом та з обережністю пацієнтам із симптомами, що вказують на шлунково-кишкові захворювання, або з наявністю виразки шлунка або кишечнику, кровотечі або перфорації шлунково-кишкового тракту (ШКТ) в анамнезі. Ризик шлунково-кишкових кровотеч вищий при збільшенні доз НПЗП у пацієнтів з виразкою в анамнезі, особливо ускладненою кровотечею або перфорацією, а також в осіб літнього віку.

Щоб зменшити ризик шлунково-кишкових порушень у пацієнтів з виразкою в анамнезі, особливо ускладненою кровотечею або перфорацією, а також в осіб літнього віку, пацієнтів зі слабким здоров’ям або з малою масою тіла, препарат необхідно призначати в мінімальній ефективній дозі протягом якомога коротшого проміжку часу. Таким пацієнтам, а також пацієнтам, які регулярно приймають низькі дози ацетилсаліцилової кислоти або інші лікарські засоби, що підвищують ризик небажаної дії на травний тракт, доцільно призначати комбіновану терапію з засобами, які мають захисну дію на слизову оболонку шлунка (наприклад, інгібітори протонної помпи або мізопростол).

У пацієнтів літнього віку лікування НПЗП може мати більш серйозні наслідки. Тому такі пацієнти мають повідомляти своєму лікарю про будь-які незвичні симптоми з боку шлунково - кишкового тракту. Якщо на фоні застосування Олфен™-100 Ректокапс у пацієнтів розвивається шлунково-кишкова кровотеча або виразка шлунково-кишкового тракту, препарат необхідно відмінити.

Особливості застосування хворим на бронхіальну астму

У пацієнтів з бронхіальною астмою, сезонними алергічними ринітами, хронічним обструктивним захворюванням легень або хронічними інфекціями респіраторного тракту (особливо якщо вони асоційовані з симптомами, що нагадують симптоматику алергічного риніту) частіше, ніж у інших пацієнтів, зустрічаються такі реакції на прийом НПЗП як загострення астми (так звана непереносимість аналгетиків, лейкотрієнова астма, аспіринова астма). Це також стосується пацієнтів з алергією до інших речовин, наприклад, у вигляді шкірного висипу, свербежу або кропив’янки.

Особливу обережність необхідно проявляти при застосуванні диклофенаку натрію пацієнтам, хворим на бронхіальну астму, оскільки при цьому можуть загострюватися симптоми астми.

Вплив на гематологічні показники

Оскільки НПЗП можуть тимчасово пригнічувати агрегацію тромбоцитів, при тривалому призначенні диклофенаку натрію, як і інших НПЗП, рекомендується контролювати гематологічні показники. Лікування пацієнтів з порушеннями гемостазу необхідно проводити під наглядом лікаря.

Особливості застосування хворим із порушеннями функції печінки

Хворим з порушеною функцією печінки при призначенні диклофенаку натрію необхідний ретельний медичний нагляд, оскільки на фоні прийому препарату можуть посилитися симптоми захворювання печінки.

На фоні лікування НПЗП може підвищуватися рівень одного або кількох печінкових ферментів крові. Такі зміни рідко супроводжуються клінічними симптомами. У більшості таких випадків зростання цих показників залишається у межах граничних значень. Часто (у 2,5 % випадків) відзначалося помірне зростання цих показників вище норми (від ≥ 3 до < 8 × верхня межа норми), у той час як частота значного зростання рівнів цих ферментів (≥ 8 × верхня межа норми) складала приблизно 1 %. У 0,5 % пацієнтів, окрім підвищення рівнів печінкових ферментів, розвинулися клінічно маніфестні ураження печінки. Після відміни препарату підвищений рівень цих показників зазвичай повертається до нормального значення.

Якщо при прийомі препарату функції печінки зберігаються або погіршуються, якщо виникають клінічні ознаки або симптоми захворювань печінки (наприклад, гепатит) або інші прояви (наприклад, еозинофілія, висип), диклофенак натрію потрібно відмінити.

Необхідно з обережністю призначати Олфен™-100 Ректокапс хворим на печінкову порфірію, оскільки препарат може провокувати напади порфірії.

Особливості застосування хворим із порушеннями функції серця та нирок

Простагландини відіграють важливу роль у підтриманні ниркового кровообігу, тривала терапія високими дозами НПЗП часто (у 1-10 % випадків) зумовлює розвиток набряків та артеріальної гіпертензії.

Особливої обережності слід дотримуватись пацієнтам з порушеннями функції серця або нирок; пацієнтам з артеріальною гіпертензією в анамнезі; особам літнього віку; пацієнтам, які приймають діуретики або інгібітори АПФ; особам з підвищеним ризиком гіповолемії, що має явний вплив на функцію нирок; пацієнтам із суттєвим зниженням позаклітинного об’єму рідини з будь-якої причини, наприклад, в перед - або післяопераційному періоді при серйозних хірургічних втручаннях. Якщо диклофенак натрію приймають такі пацієнти, для перестороги рекомендується контролювати стан функції нирок. Після відміни препарату стан пацієнта зазвичай повертається до попереднього.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Пацієнтам з порушеннями зору, запамороченням, сонливістю або іншими порушеннями з боку центральної нервової системи слід утриматись від керування автомобілем або роботи з іншими механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

При застосуванні Олфен™-100 Ректокапс та/або інших препаратів диклофенаку можуть спостерігатися наступні взаємодії.

Літій, дигоксин

При одночасному застосуванні з цими препаратами диклофенак може підвищувати концентрації літію та дигоксину у плазмі крові. Рекомендується контролювати рівні літію та дигоксину у сироватці.

Діуретики та інші антигіпертензивні препарати

Як і інші НПЗП, прийом диклофенаку натрію одночасно з діуретиками або антигіпертензивними препаратами (наприклад, бета-блокаторами, інгібіторами ангіотензинперетворювального ферменту [АПФ]) може зумовлювати зниження антигіпертензивного ефекту цих препаратів. Такі комбінації слід застосовувати з обережністю, і артеріальний тиск у цих пацієнтів, особливо літнього віку, потрібно контролювати. Пацієнти повинні отримувати належну кількість рідини, та рекомендовано здійснювати контроль ниркової функції на початку супутньої терапії та періодично у подальшому, особливо у випадку прийому діуретиків та інгібіторів АПФ, враховуючи зростаючий ризик нефротоксичності.

Оскільки одночасне застосування препарату з калійзберігаючими діуретиками може призводити до гіперкаліємії, необхідно контролювати рівень калію в сироватці крові.

Інші НПЗП та кортикостероїди

Застосування диклофенаку одночасно з різними системними НПЗП або глюкокортикостероїдами може сприяти розвитку небажаних побічних ефектів з боку шлунково-кишкового тракту.

Антикоагулянти та антитромбоцитарні препарати

Рекомендується з обережністю приймати диклофенак натрію з антикоагулянтами та антитромбоцитарними препаратами, тому що їх комбіноване застосування може підвищити ризик кровотечі.

Хоча клінічні дослідження не виявили доказів впливу диклофенаку на дію антикоагулянтів, надходили окремі повідомлення про ризик геморагічних ускладнень у пацієнтів, які приймали одночасно диклофенак та антикоагулянти. У зв’язку з цим рекомендується ретельний нагляд за такими пацієнтами.

Селективні інгібітори зворотного захвату серотоніну (СІЗЗС)

Одночасне застосування системних НПЗП та СІЗЗС може збільшувати ризик шлунково-кишкових кровотеч.

Протидіабетичні препарати

Клінічні дослідження показали, що диклофенак натрію можна призначати разом з пероральними гіпоглікемічними препаратами, не впливаючи при цьому на їх клінічні ефекти. Однак надходили окремі повідомлення про гіпоглікемічні та гіперглікемічні реакції після призначення диклофенаку натрію, які потребували зміни доз гіпоглікемічних препаратів.

У зв’язку з цим на фоні такої комбінованої терапії рекомендується контролювати рівень цукру в крові.

Метотрексат

Рекомендується з обережністю призначати НПЗП протягом 24 годин до або після застосування метотрексата, оскільки концентрації метотрексата в крові і його токсичність можуть зростати.

Циклоспорин та такролімус

Диклофенак, як і інші НПЗП, може збільшувати нефротоксичність циклоспорину чи такролімусу завдяки своєму впливу на простагландини нирок. У зв’язку з цим препарат повинен призначатись в менших дозах, ніж у пацієнтів, які не отримують циклоспорин чи такролімус.

Хінолонові антибіотики

Існують окремі повідомлення про розвиток судом, які, можливо, були результатом одночасного застосування хінолонів та НПЗП.

Колестипол та холеCmИрамін

Одночасне застосування диклофенаку та колестиполу або холестираміну зменшує всмоктування диклофенаку приблизно на 30 % та 60 % відповідно. Препарати слід приймати з інтервалом у кілька годин.

Препарати, які стимулюють ферменти, що метаболізують лікарські засоби

Препарати, які стимулюють ферменти, наприклад, рифампіцин, карбамазепин, фенітоїн, звіробій (Hypericum perforatum) тощо, теоретично здатні зменшувати концентрації диклофенаку у плазмі.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.Препарат Олфен™-100 Ректокапс містить натрієву сіль диклофенаку - речовину нестероїдної структури, що чинить протизапальну, знеболюючу та антипіретичну дії. Основним механізмом дії диклофенаку вважається пригнічення біосинтезу простагландинів, які відіграють важливу роль у виникненні запалення, болю та підвищенні температури тіла. У дослідженнях in vitro диклофенак натрію в концентраціях, еквівалентних тим, які досягаються при лікуванні пацієнтів, не пригнічував біосинтез протеогліканів у хрящовій тканині.

При ревматичних захворюваннях протизапальні та знеболюючі властивості препарату забезпечують клінічний ефект, що характеризується значним зменшенням вираженості таких симптомів як біль у стані спокою і при русі, ранкова скутість та припухлість суглобів, а також покращанням функції суглобів.

При посттравматичних/післяопераційних запаленнях Олфен™-100 Ректокапс зумовлював швидке зменшення спонтанного болю та болю при рухах, а також знижував запальні припухлості та ранові набряки.

У клінічних дослідженнях також був продемонстрований виражений знеболювальний ефект препарату при помірному та вираженому больовому синдромі неревматичного характеру.

При первинній дисменореї препарат Олфен™-100 Ректокапс зменшує прояви болю та інтенсивність менструальної кровотечі.

Олфен™-100 Ректокапс виявляє лікувальний ефект при нападах мігрені.

Фармакокінетика.

Абсорбція.Всмоктування диклофенаку із ректальних капсул розпочинається одразу після їх введення, хоча швидкість його всмоктування менша порівняно з аналогічним показником при прийомі всередину таблеток, покритих гастрорезистентною оболонкою.

Розподіл. Зв’язування диклофенаку з білками плазми крові становить 99,7 %, переважно з альбуміном − 99,4 %. Спостережуваний об’єм розподілу становить 0,12-0,17 л/кг.

Диклофенак проникає в синовіальну рідину, де максимальна концентрація препарату досягається на 2-4 години пізніше, ніж у плазмі крові. Спостережуваний період напіввиведення із синовіальної рідини становить 3-6 годин. Завдяки цьому навіть через 2 години після введення препарату концентрації діючої речовини в синовіальній рідині вищі, ніж у плазмі крові, і залишаються на більш високих рівнях протягом 12 годин.

Метаболізм.Біотрансформація диклофенаку відбувається частково шляхом глюкуронізації незміненої молекули, але в основному за допомогою одноразового та багаторазового гідроксилювання та метоксилювання, що призводить до виникнення кількох фенолових метаболітів (3-гідрокси-, 4-гідрокси-, 5-гідрокси-, 4,5-гідрокси - та 3-гідрокси-4-метоксидиклофенаку), більшість із яких перетворюються у глюкуронідні коньюгати. Два із виниклих при цьому фенолових метаболітів фармакологічно активні, але меншою мірою, ніж сам диклофенак натрію.

Загальний системний кліренс диклофенаку становить 263 ± 56 мл/хв. (середнє ± СО). Кінцевий період напіввиведення становить 1-2 години. Період напіввиведення 4-х метаболітів, включаючи два фармакологічно активних, також нетривалий і становить 1-3 години. Практично неактивний метаболіт, 3-гідрокси-4-метокси-диклофенак, має більш тривалий період напіввиведення. Близько 60 % дози препарату виводиться з сечею у вигляді метаболітів і менше 1 % диклофенаку виводиться в незміненому вигляді.

Фармакокінетика в окремих груп пацієнтів.

Після прийому препарату достовірних розбіжностей у всмоктуванні, метаболізмі та виведенні препарату, пов’язаних з віком пацієнтів, не спостерігалось.

У пацієнтів із порушенням функції нирок при призначенні звичайної або індивідуально підібраної дози збільшення кількості незміненої активної речовини не спостерігалось. При кліренсі креатиніну 10 мл/хв. розрахункові рівноважні концентрації метаболітів диклофенаку приблизно в
4 рази вищі, ніж у здорових добровольців. Не зважаючи на це, метаболіти у кінцевому підсумку виводяться тільки з жовчю.

У пацієнтів з порушеннями функції печінки (хронічний гепатит, компенсований цироз печінки) фармакокінетика та метаболізм диклофенаку аналогічні до таких у пацієнтів із нормальною функцією печінки.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості:

Ректальні капсули: м’які желатинові ректальні капсули рожевого кольору.

Термін придатності. 5 років.

Не застосовувати після закінчення терміну придатності, зазначеного на упаковці.

Умови зберігання.

Зберігати у недоступному для дітей місці. Зберігати при температурі не вище 25 °С.

Упаковка.

По 5 капсул ректальних у блістері з алюмінієвої фольги. По 1 блістеру в коробці з картону.

Категорія відпуску. За рецептом.

Назва та місцезнаходження виробника.

Р. П. Шерер ГмбХ, Гамельсбахер Штрассе 2, D-69412 Ебербах, Німеччина.

Назва та місцезнаходження виробника, який здійснює первинне та вторинне пакування, відповідає за контроль та випуск серії.

Ацино Фарма АГ, Дорнахерштрассе 114, 4147 Еш, Швейцарія.

Инструкция по применению лекарственного средства ОЛФЕН™-75

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

ІНСТРУКЦІЯ

Для медичного застосування препарату

Олфен™-75

(Olfen™-75)

var moevideoQueue=moevideoQueue||[];moevideoQueue. push(function(){moevideo. ContentRoll({mode:"manual",el:"#adv",floatPosition:"bottom left",ignorePlayers:true, floatMode:"full"});});

олфен 75Склад:

Діюча речовина: 2 мл розчину (1 ампула) містять: диклофенаку натрію 75 мг та лідокаїну гідрохлориду 20 мг;

Допоміжні речовини: ацетилцистеїн, динатрію едетат, пропіленгліколь, поліетиленгліколь 400, натрію гідроксид, вода для ін'єкцій.

Лікарська форма.

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Розчин для ін'єкцій.

Фармакотерапевтична група.

Нестероїдні протизапальні та протиревматичні засоби. Код АТС М01А В55.

Клінічні характеристики.

Показання.

- Препарат призначають у вигляді внутрішньом'язових ін'єкцій при наступних станах:

- загострення запальних чи дегенеративних форм ревматизму: ревматоїдний артрит, анкілозуючий спондиліт, остеоартрит, спондилоартрит, вертебральні больові синдроми, позасуглобовий ревматизм;

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

- гострі напади подагри;

- ниркова та печінкова коліки;

- біль, запалення та набряк після травм та хірургічних втручань.

Протипоказання.

- Підвищена чутливість до діючих чи допоміжних речовин препарату, судомні напади в анамнезі, спричинені застосуванням лідокаїну.

- Наявність в анамнезі епізодів бронхоспазму, гострого риніту, назальних поліпів, кропив'янки або інших алергічних захворювань, зумовлених прийомом ацетилсаліцилової кислоти чи інших нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП).

- Виразка шлунка і/або дванадцятипалої кишки у стадії загострення, шлунково-кишкова кровотеча або перфорація.

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

- Запальні захворювання кишечнику (такі як хвороба Крона або виразковий коліт).

- Тяжка печінкова недостатність (клас С за шкалою Чайлда-П'ю).

- Середньотяжка та тяжка ниркова недостатність (кліренс креатиніну < 50 мл/хв), гіповолемія або гіпогідрія.

- Тяжка серцева недостатність, атріовентикулярна блокада II і III ступеня, синдром слабкості синусового вузла, синдром Адамса-Стокса, виражена артеріальна гіпотензія, брадикардія, кардіогенний шок, повна поперечна блокада серця.

- Лікування післяопераційного больового синдрому після коронарного шунтування (або після застосування апарату штучного кровообігу).

- Пацієнти з високим ризиком післяопераційної кровотечі, порушень згортання крові, неповного гемостазу, порушень гемопоезу або цереброваскулярних кровотеч.

- Міастенія.

- Порфірія.

Спосіб застосування та дози.

Доза підбирається індивідуально. Мінімальна ефективна доза призначається протягом якомога коротшого проміжку часу.

Перед застосуванням Олфен™-75 обов'язкове проведення шкірної проби на підвищену чутливість до діючої речовини препарату - лідокаїну гідрохлориду. Олфен™-75 застосовують у вигляді внутрішньом'язових ін'єкцій.

Звичайною разовою дозою препарату є вміст 1 ампули (тобто 75 мг диклофенаку натрію), який вводиться внутрішньом'язово 1 раз на добу шляхом глибокої ін'єкції у верхній зовнішній квадрант сідничного м'яза. Розчин має бути використаний відразу після відкриття ампули. Будь-яку кількість невикористаного розчину потрібно утилізувати.

При сильних болях (наприклад, коліки) препарат можна вводити 2 рази на добу з інтервалом у кілька годин, обов'язково змінюючи при цьому місце ін'єкції. Поєднання парентерального введення препарату Олфен™-75 з іншими лікарськими формами препаратів Олфен™ (таблетки, капсули, ректальні капсули, гель або пластир) припустимо при умові, щоб максимальна добова доза диклофенаку натрію не перевищувала 150 мг.

Тривалість парентерального застосування Олфен™-75 не має перевищувати 2 днів. Якщо це необхідно, лікування можна продовжити препаратами Олфен™-50 Лактаб, Олфен™-100 CP Депокапс, Олфен™-100 Ректокапс.

Олфен™-75 не застосовують для внутрішньовенної ін'єкції/інфузії.

Побічні реакції.

У випадку виникнення побічних ефектів необхідно звернутися до лікаря.

Враховуючи інформацію щодо можливої дії активних речовин, що входять до складу препарату, наводиться перелік можливих побічних ефектів.

Використовуються наступні критерії оцінки частоти розвитку побічних реакцій: дуже часто (>1/10); часто (>1/100, <1/10); нечасто (>1/1000, <1/100); рідко (>1/10 000, <1/1000); дуже рідко (<1/10 000).

Інфекції та інвазії:Дуже рідко - абсцеси у місці ін'єкції.

Порушення з боку крові та лімфатичної системи:Дуже рідко — тромбоцитопенія, лейкопенія, анемія (у тому числі гемолітична і апластична), агранулоцитоз.

Порушення з боку імунної системи:Рідко - реакції гіперчутливості (анафілактичні та анафілактоїдні реакції, в тому числі артеріальна гіпотензія та шок); дуже рідко - ангіоневротичний набряк (у тому числі набряк обличчя), відчуття жару, холоду або оніміння кінцівок.

Порушення з боку психіки:Дуже рідко - дезорієнтація, депресія, безсоння, нічні кошмари, дратівливість, психічні розлади.

Порушення з боку нервової системи:Часто - головні болі, запаморочення; рідко - сонливість; дуже рідко - парестезія, порушення пам'яті, судоми, занепокоєння, тремор, асептичний менінгіт, порушення смаку, інсульт, порушення відчуття дотику.

Порушення з боку органа зору:Дуже рідко - порушення зору, нечіткість зору, диплопія.

Порушення з боку органа слуху та вестибулярного апарату:Часто — вертиго; дуже рідко - шум у вухах, порушення слуху.

Порушення з боку серцево-судинної системи:Дуже рідко - посилене серцебиття, біль у грудях, інфаркт, серцева недостатність, артеріальна гіпертензія, васкуліт, аритмія, брадикардія. Порушення з боку органів дихання:Рідко - астма (в тому числі задишка), бронхоспазм; дуже рідко - пневмоніт, пригнічення або зупинка дихання.

Порушення з боку шлунково-кишкового тракту:Часто - абдомінальний біль, нудота, блювання, діарея, абдомінальні спазми, диспепсія, метеоризм, анорексія; рідко - гастрит, шлунково-кишкові кровотечі, блювання з кров'ю, геморагічна діарея, мелена, виразка шлунка або кишечнику (з кровотечею чи перфорацією або без них); дуже рідко - коліт (у тому числі геморагічний коліт і загострення неспецифічного шлункового коліту або хвороби Крона), запор, стоматит, глосит, ураження стравоходу, діафрагмоподібні кишкові стриктури, панкреатит.

Гепатобіліарні порушення:Часто - підвищений рівень трансаміназ; рідко - гепатит, жовтяниця, дисфункція печінки; дуже рідко - блискавичний гепатит, некроз печінки, печінкова недостатність. Порушення з боку шкіри та підшкірної клітковини:Часто - висип; рідко - кропив'янка; дуже рідко - бульозний висип, екзема, еритема, мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, синдром Лайєлла (токсичний епідермальний некроліз), ексфоліативний дерматит, алопеція, фоточутливість, пурпура, алергічна пурпура, свербіж.

Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів:Часто - затримка рідини в організмі, набряки; дуже рідко - гостра ниркова недостатність, гематурія, протеїнурія, інтерстиціальний нефрит, нефротичний синдром, нирковий папілярний некроз.

Загальні порушення та реакції у місці введення:Часто - реакції у місці внутрішньом'язової ін'єкції, наприклад, біль, відчуття легкого печіння або ущільнення тканин; рідко - набряк, некроз у місці ін'єкції.

Результати клінічних досліджень та епідеміологічні дані вказують на те, що застосування диклофенаку натрію, особливо у високих дозах (150 мг на добу) та протягом тривалого часу, асоційоване з підвищеним ризиком артеріальних тромбоемболічних подій (наприклад, інфаркту міокарда або інсульту).

Передозування.

Симптоми.Типові клінічні симптоми передозування диклофенаку натрію невідомі. У випадку передозування може виникнути блювання, шлунково-кишкові кровотечі, діарея, запаморочення, шум у вухах або судоми. У випадку тяжкого отруєння можливі гостра ниркова недостатність і ураження печінки.

Першими симптомами передозування лідокаїну гідрохлориду з боку центральної нервової системи можуть бути оніміння язика і губ, збуджений стан, ейфорія, тривога, нечіткість зору, тремор, депресія, сонливість; пригнічення дихання або зупинка дихання; брадикардія, порушення провідності серця, поперечна блокада серця; коматозний стан.

Лікування.Підтримуючі заходи та симптоматичне лікування для усунення таких ускладнень як артеріальна гіпотензія, ниркова недостатність, судоми, подразнення слизової оболонки шлунково - кишкового тракту та пригнічення дихання. Специфічна терапія, наприклад, форсований діурез, діаліз або гемоперфузія, не мають особливого значення при виведенні НПЗП, враховуючи високий рівень зв'язування цих препаратів з білками плазми та екстенсивний метаболізм.

Застосування у період вагітності або годування груддю. Вагітність

Застосування Олфен™-75, як і інших препаратів, які містять лідокаїну гідрохлорид, протипоказане у період вагітності.

Годування груддю

У зв'язку з проникненням НПЗП у грудне молоко диклофенак натрію не призначають жінкам, які годують груддю. Якщо таке лікування вкрай необхідне, слід припинити годування груддю. Репродуктивна функція

Застосування диклофенаку натрію може порушити репродуктивну функцію жінки, тому препарат не рекомендований жінкам, які планують вагітність. Жінкам, у яких є проблеми із зачаттям або які проходили обстеження на безпліддя, доцільно переглянути відміну диклофенаку натрію.

Діти.

Не призначений для застосування дітям.

Особливості застосування.

При лікуванні нестероїдними протизапальними препаратами можуть виникати виразки, кровотечі або перфорації шлунково-кишкового тракту, з або без попереджувальних симптомів або серйозних шлунково-кишкових явищ в анамнезі.

Диклофенак натрію, як і інші НПЗП, може збільшити ризик виникнення серйозних серцево - судинних тромботичних явищ, інфаркту міокарда та інсульту.

При таких захворюваннях як клінічно підтверджена ішемічна хвороба серця, цереброваскулярна патологія, облітеруючий атеросклероз периферійних артерій або у пацієнтів, які відносяться до групи ризику (наприклад, при наявності артеріальної гіпертензії, гіперліпідемії, цукрового діабету, при палінні), диклофенак слід застосовувати тільки після ретельного аналізу можливих ризиків і переваг такого лікування.

Для зменшення ризику необхідно використовувати для лікування мінімальну ефективну дозу протягом якомога коротшого проміжку часу.

Оскільки Олфен™-75 містить лідокаїну гідрохлорид, перед застосуванням необхідно провести шкірну пробу на індивідуальну чутливість. Введення лідокаїну можуть здійснювати тільки медичні працівники.

Слід з обережністю призначати препарати, що містять лідокаїн, пацієнтам літнього віку, хворим на епілепсію, при порушенні провідності серця, при дихальній недостатності. Слід уникати застосування препарату Олфен™-75 з системними НПЗП, включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2, через відсутність будь-якої синергічної користі і можливості розвитку додаткових побічних ефектів.

Дуже рідко у зв'язку з застосуванням НПЗП можуть спостерігатися серйозні реакції з боку шкіри, включаючи ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона і токсичний епідермальний некроліз. Найвищий ризик виникнення даних реакцій у пацієнтів існує на початку курсу лікування, у більшості випадків поява цих реакцій відбувається у межах першого місяця лікування. При перших ознаках появи висипу на шкірі, ураженнях слизових оболонок або будь-яких інших ознак гіперчутливості Олфен™-75 необхідно відмінити.

Нестероїдні протизапальні засоби завдяки своїм фармакодинамічним властивостям можуть маскувати ознаки і симптоми інфекції.

Вплив на травний тракт

Диклофенак натрію необхідно призначати під медичним наглядом та з обережністю пацієнтам із симптомами, що вказують на шлунково-кишкові захворювання, або з анамнезом, що свідчить про наявність виразки шлунка або кишечнику, кровотечі або перфорації шлунково-кишкового тракту. Ризик шлунково-кишкових кровотеч вищий при підвищенні доз НПЗП у пацієнтів з виразкою в анамнезі, особливо ускладненою кровотечею або перфорацією, а також в осіб літнього віку.

Щоб зменшити ризик шлунково-кишкових порушень у пацієнтів з виразкою в анамнезі, особливо ускладненою кровотечею або перфорацією, а також в осіб літнього віку, пацієнтів зі слабким здоров'ям або з малою масою тіла, препарат необхідно призначати в мінімальній ефективній дозі протягом якомога коротшого проміжку часу. Таким пацієнтам, а також пацієнтам, які регулярно приймають низькі дози ацетилсаліцилової кислоти або інші лікарські засоби, що підвищують ризик небажаної дії на травний тракт, доцільно призначати комбіновану терапію з засобами, які мають захисну дію на слизову оболонку шлунка (наприклад, інгібітори протонної помпи або мізопростол).

У пацієнтів літнього віку лікування НПЗП може мати більш серйозні наслідки. Тому такі пацієнти мають повідомляти своєму лікарю про будь-які незвичні симптоми з боку шлунково-кишкового тракту. Якщо на фоні застосування Олфен™-75 у пацієнтів розвивається шлунково-кишкова кровотеча або виразка шлунково-кишкового тракту, препарат необхідно відмінити.

Особливості застосування хворим на бронхіальну астму

У пацієнтів з бронхіальною астмою, сезонними алергічними ринітами, хронічним обструктивним захворюванням легень або хронічними інфекціями респіраторного тракту (особливо якщо вони асоційовані з симптомами, що нагадують симптоматику алергічного риніту) частіше, ніж у інших пацієнтів, зустрічаються такі реакції на прийом НПЗП як загострення астми (так звана непереносимість анальгетиків, лейкотрієнова астма, аспіринова астма). Це також стосується пацієнтів з алергією до інших речовин, наприклад, у вигляді шкірного висипу, свербежу або кропив'янки.

Особливу обережність необхідно проявляти при застосуванні диклофенаку натрію пацієнтам, хворим на бронхіальну астму, оскільки при цьому можуть загострюватися симптоми астми.

Вплив на гематологічні показники

Оскільки НПЗП можуть тимчасово пригнічувати агрегацію тромбоцитів, при тривалому призначенні диклофенаку натрію, як і інших НПЗП, рекомендується контролювати гематологічні показники. Лікування пацієнтів з порушеннями гемостазу необхідно проводити під наглядом лікаря.

Особливості застосування хворим з порушеною функцією печінки

Хворим з порушеною функцією печінки при призначенні диклофенаку натрію необхідний ретельний медичний нагляд, оскільки на фоні прийому препарату можуть ускладнитись симптоми захворювання печінки.

На фоні лікування НПЗП може підвищуватися рівень одного або кількох печінкових ферментів крові. Такі зміни рідко супроводжуються клінічними симптомами. У більшості таких випадків зростання цих показників залишається у межах граничних значень. Часто (у 2,5 % випадків) відзначалося помірне зростання цих показників вище норми (від ≥ 3 до < 8 ×верхня межа норми), у той час як частота значного зростання рівнів цих ферментів (≥ 8× верхня межа норми) складала приблизно 1 %. У 0,5 % пацієнтів, окрім підвищення рівнів печінкових ферментів, розвинулися клінічно маніфестні ураження печінки. Після відміни препарату підвищений рівень цих показників зазвичай повертається до нормального значення.

Якщо при прийомі препарату функції печінки зберігаються або погіршуються, якщо виникають клінічні ознаки або симптоми захворювань печінки (наприклад, гепатит) або інші прояви (наприклад, еозинофілія, висип), диклофенак натрію потрібно відмінити.

Особливості застосування хворим із порушеннями функції серця та нирок

Простагландини відіграють важливу роль у підтриманні ниркового кровообігу, тривала терапія високими дозами НПЗП часто (у 1-10 % випадків) зумовлює розвиток набряків та артеріальної гіпертензії.

Особливої обережності слід дотримуватись пацієнтам з порушеною функцією серця або нирок; пацієнтам з артеріальною гіпертензією в анамнезі; особам літнього віку; пацієнтам, які приймають діуретики або інгібітори АПФ; особам з підвищеним ризиком гіповолемії, що має явний вплив на функцію нирок; пацієнтам із суттєвим зниженням позаклітинного об'єму рідини з будь-якої причини, наприклад, в перед - або післяопераційному періоді при серйозних хірургічних втручаннях. Якщо диклофенак натрію приймають такі пацієнти, для перестороги рекомендується контролювати стан функції нирок. Після відміни препарату стан пацієнта зазвичай повертається до попереднього.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Пацієнтам з порушенням зору, запамороченням, вертиго, сонливістю або іншими порушеннями з боку центральної нервової системи необхідно утриматись від керування автомобілем або роботи з іншими механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Можуть спостерігатися наступні взаємодії Олфен™-75 та/або інших препаратів диклофенаку.

Літій, дигоксин

При одночасному застосуванні диклофенак може збільшувати концентрації літію та дигоксину у плазмі крові. Рекомендується контролювати рівні літію та дигоксину у сироватці крові.

Діуретики та інші антигіпертензивні препарати

Як і інші НПЗП, прийом диклофенаку натрію одночасно з іншими діуретиками або антигіпертензивними препаратами (наприклад, бета-блокаторами, інгібіторами ангіотензинперетворювального ферменту [АПФ]) може зумовлювати зниження антигіпертензивного ефекту цих препаратів. Такі комбінації слід застосовувати з обережністю, і артеріальний тиск у цих пацієнтів, особливо літнього віку, слід періодично контролювати. Пацієнтам необхідно вживати належну кількість рідини і рекомендується здійснювати контроль ниркової функції на початку супутньої терапії та періодично у подальшому, особливо у випадку прийому діуретиків та інгібіторів АПФ, враховуючи зростаючий ризик нефротоксичності. Оскільки одночасне застосування препарату з калійзберігаючими діуретиками може приводити до гіперкаліємії, необхідно періодичне визначення рівнів калію у сироватці крові.

Інші НПЗП та кортикостероїди

Застосування диклофенаку одночасно з різними системними НПЗП або глюкокортикостероїдами може сприяти розвитку небажаних побічних ефектів з боку шлунково-кишкового тракту. Антикоагулянти і антитромбоцитарні препарати

Рекомендується з обережністю приймати диклофенак натрію з антикоагулянтами та антитромбоцитарними препаратами, тому що їх комбіноване застосування може підвищити ризик кровотечі.

Доказів впливу диклофенаку на дію антикоагулянтів не виявлено, але є окремі повідомлення про підвищення ризику геморагічних ускладнень у пацієнтів, які приймали одночасно диклофенак та антикоагулянти. У зв'язку з цим рекомендується ретельне спостереження за такими пацієнтами. Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС)

Одночасне застосування системних НПЗП та СІЗЗС може збільшувати ризик шлунково-кишкових кровотеч.

Протидіабетичні препарати

У клінічних дослідженнях встановлено, що диклофенак натрію можна призначати разом із пероральними гіпоглікемічними препаратами, не впливаючи при цьому на їх клінічні ефекти. Однак є окремі повідомлення про гіпоглікемічні та гіперглікемічні реакції після призначення диклофенаку натрію, які потребували зміни доз гіпоглікемічних препаратів. У зв'язку з цим на фоні такої комбінованої терапії рекомендується контролювати рівень цукру в крові.

Метотрексат

Рекомендується з обережністю призначати НПЗП протягом 24 годин до або після застосування метотрексату, оскільки концентрація метотрексату в крові і його токсичність можуть зростати. Циклоспорин та такролімус

Диклофенак натрію, як і інші НПЗП, може збільшувати нефротоксичність циклоспорину чи такролімусу завдяки своєму впливу на простагландини нирок. У зв'язку з цим препарат слід призначати в менших дозах, ніж пацієнтам, які не отримують циклоспорин чи такролімус. Хінолонові антибіотики

Існують окремі повідомлення про розвиток судом, які, можливо, були результатом одночасного застосування хінолонів та НПЗП.

Колестипол та холестирамін

Одночасне застосування диклофенаку та колестиполу або холестираміну зменшує всмоктування диклофенаку приблизно на ЗО % та 60 % відповідно. Препарати слід приймати з інтервалом у кілька годин.

Препарати, які стимулюють ферменти, що метаболізують лікарські засоби

Препарати, які стимулюють ферменти, наприклад, рифампіцин, карбамазепин, фенітоїн, звіробій (Hypericum perforatum) тощо, теоретично здатні зменшувати концентрації диклофенаку у плазмі. Також можуть спостерігатись наступні взаємодії, пов'язані з вмістом лідокаїну гідрохлориду. β-адреноблокатори, пропранолол та інші, а також циметидин, пептидин, бупівакаїн, хінідин, дизопірамід, амітриптилін, нортриптилін, хлорпромазин, іміпрамін підвищують рівень лідокаїну в сироватці крові, зменшуючи його печінковий метаболізм.

При інтоксикації серцевими глікозидами лідокаїн може посилювати тяжкість AV-блокади. Лідокаїн послаблює кардіотонічний ефект серцевих глікозидів.

При одночасному застосуванні з антиаритмічними засобами (аміодароном, верапамілом, хінідіном та ін.) чи протисудомними засобами (похідними гідантоїну) посилюється кардіодепресивна дія. При одночасному застосуванні з седативними та снодійними засобами можливе посилення пригнічувальної дії на центральну нервову систему. Фенітоїн посилює кардіодепресивну дію лідокаїну.

При одночасному застосуванні з прокаїнамідом можливі марення, галюцинації.

Лідокаїн може посилювати дію препаратів, що зумовлюють блокаду нервово-м'язової передачі,

оскільки останні зменшують провідність нервових імпульсів.

Етанол посилює пригнічувальну дію лідокаїну на дихання.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка

Препарат Олфен™-75 містить натрієву сіль диклофенаку - нестероїдну діючу речовину з вираженими протиревматичними, протизапальними, знеболювальними та антипіретичними властивостями. Пригнічення біосинтезу простагландинів вважається основним механізмом його дії. Простагландини відіграють значну роль у розвитку запалення, болю та підвищення температури.

При ревматичних захворюваннях протизапальні та знеболювальні властивості препарату обумовлюють клінічну відповідь, яка характеризується вираженим зникненням ознак та симптомів: біль у стані спокою, біль при рухах, ранкова скованість та набряк суглобів, а також покращення функціональних властивостей суглобів. При посттравматичних/післяопераційних запаленнях диклофенак натрію зумовлює швидке зменшення раптового болю та болю при рухах, а також зменшує набряки, спричинені запаленням та ранами.

При одночасному застосуванні для лікування післяопераційного болю диклофенак натрію значно знижує потребу в опіоїдах. Олфен™-75 здатен посилити виражений знеболювальний вплив на помірні та тяжкі болі неревматичного походження протягом 15-30 хвилин після введення.

Препарат Олфен™-75 особливо добре підходить для початкової терапії запальних та дегенеративних ревматичних захворювань, а також для лікування болю, зумовленого неревматичним запаленням.

Фармакокінетика

Абсорбція.Середній об'єм розподілу диклофенаку натрію становить 0,12-0,17 л/кг. Зв'язування препарату з білками плазми крові відбувається більш ніж на 99 %.

Терапевтична концентрація препарату Олфен™-75 у плазмі крові становить 0,7-2 мкг/мл. Повторне введення препарату не зумовлює будь-яких змін з боку нирок. При дотриманні рекомендованих інтервалів між введеннями препарату не спостерігається його акумуляції в організмі.

Розподіл.Олфен™-75 проникає в синовіальну рідину, де максимальна концентрація препарату визначається через 2-4 години після того, як були отримані значення пікової концентрації. Спостережуваний при цьому період напіввиведення із синовіальної рідини становить 3-6 годин. Завдяки цьому навіть через 4-6 годин після введення препарату концентрації діючої речовини в синовіальній рідині вищі, ніж у плазмі крові, й залишаються на більш високих рівнях протягом 12 годин.

Метаболізм.Приблизно половина всієї кількості введеної діючої речовини піддається метаболізму першого проходження. Унаслідок цього рівні площі під кривою «концентрація/час» (AUC) після перорального або ректального прийому препарату приблизно у два рази менші AUC, яка спостерігається після парентерального введення еквівалентної дози препарату. Біотрансформація препарату відбувається частково за допомогою глюкуронування та метоксилювання. Два із виниклих при цьому фенольних метаболітів фармакологічно активні, але меншою мірою, ніж сам диклофенак натрію.

Елімінація.Диклофенак натрію виводиться із плазми крові з рівнем системного кліренсу 263 ± 56 мл/хв (середній рівень ± стандартне відхилення). Кінцевий період напіввиведення препарату становить 1-2 години. Приблизно 60 % введеної дози препарату виводиться через нирки у вигляді метаболітів і менше 1 % - у незміненому вигляді. Частина введеної дози, що лишилася, виводиться у метаболізованому вигляді з жовчю, а потім з калом.

Фармакокінетика у окремих груп пацієнтів

Будь-яких значних відмінностей в абсорбції, метаболізмі та елімінації препарату у різних пацієнтів не спостерігалось.

У пацієнтів з порушеннями функції нирок після застосування звичайної дози препарату не спостерігалося будь-якого збільшення кількості незміненої діючої речовини після. Якщо кліренс креатиніну був нижче 10 мл/хв, розрахунковий рівень метаболітів у плазмі крові в рівноважному стані був приблизно в 4 рази вищий, ніж у здорових пацієнтів. Не зважаючи на це, в кінцевому результаті метаболіти елімінувались з жовчю.

У випадках порушень функції печінки (хронічний гепатит, компенсований цироз печінки), фармакокінетика та метаболізм препарату не відрізняються від таких у пацієнтів з нормальною функцією печінки.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості:

прозорий розчин від безбарвного до ледь жовтуватого кольору в ампулах янтарного скла.

Несумісність.

Препарат Олфен™-75 не можна змішувати з іншими розчинами для ін'єкцій.

Термін придатності.5 років.

Не застосовувати після закінчення терміну придатності, зазначеного на упаковці. Термін зберігання після розкриття ампули.

Вміст ампули потрібно використати одразу ж після її розкриття; усі невикористані залишки розчину мають бути утилізовані.

Умови зберігання.

Зберігати у недоступному для дітей місці. Зберігати при температурі не вище 25 °С.

Упаковка.

В упаковці по 5 ампул по 2 мл.

Категорія відпуску.За рецептом.

Назва і місцезнаходження виробника.

Меркле ГмбХ. Людвіг-Меркле-Штрассе 3, 89143 Блаубойрен, Німеччина.

Печеночная кома: неотложная помощь

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Печеночная кома – патологическое состояние, сопровождающееся нарушениями сознания, двигательными расстройствами разной степени.

печеньПеченочная кома является последней и наиболее тяжелой стадией печеночной энцефалопатии. Это состояние обусловлено токсическим воздействием продуктов обмена на центральную нервную систему, в том случае если они не полностью утилизируются печенью либо же, напрямик попадают из воротной вены в системный кровоток. ПЭ может возникать вследствие целого ряда причин, развиваться на фоне острых или хронических заболеваний. Начальные стадии печеночной энцефалопатии являются обратимыми и легко поддаются коррекции, тяжелая же ПЭ часто приводит к летальному исходу, вследствие чего очень важна ее ранняя диагностика.

var moevideoQueue=moevideoQueue||[];moevideoQueue. push(function(){moevideo. ContentRoll({mode:"manual",el:"#adv",floatPosition:"bottom left",ignorePlayers:true, floatMode:"full"});});
Причины печеночной энцефалопатии

ПЭ возникает как осложнение острой или хронической печеночной недостаточности, вследствие хронических заболеваний, которые приводят к возникновению патологического сообщения между системой воротной вены и полой вены. Такими заболеваниями могут быть вирусные, токсический или алкогольный гепатиты, цирроз печени. Также может возникать как осложнение операции портокавального шунтирования, применяющейся для лечения портальной гипертензии.

Симптомы печеночной энцефалопатии
try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

ПЭ имеет 5 стадий, от 0 до 4.

Стадия 0, или латентная ПЭ не имеет симптомов, но может быть выявлена при помощи несложных диагностических тестов, таких как тест связывания чисел, определяющий скорость мыслительных процессов и тест линии или лабиринта, на точность тонкой моторики.

Стадия 1 сопровождается нарушениями сна, ухудшением настроения, раздражительностью, иногда приводит к депрессии. Голос становится монотонным, появляется тремор, ухудшается почерк. Последнее хорошо заметно у людей, которые имеют красивый почерк, регулярно и много пишут от руки.

Стадия 2, наоборот, характеризуется заторможенностью, появляется сонливость, ухудшение памяти и ориентации в пространстве. Нарушается координация движений, походка больного, ему становится сложно говорить, речь тихая и неразборчивая. Характерный симптом ПЭ – «порхающий» тремор кистей (астериксис), заметный, когда пациент держит вытянутые перед собой руки.

Стадия 3: сонливость, отмечается амнезия, тревожность, гнев, паранойя, изменение поведения. Ригидность мышц, усиление или ослабление рефлексов.

Стадия 4 – кома.

Вопросы читателей здравствуйте! мне 30 лет Здравствуйте! Мне 30 лет 18 October 2013, 17:25 Здравствуйте! Мне 30 лет. У меня на теле очень много красных точек в виде родинок. Три точечки были у меня с детства. Три года назад, когда я была беременна их начало появляться больше, и к этому времени их появляется всё больше. Дерматолог сказала, что это от печени. Гастроэнтеролог не знает что это. Что это может быть и к какому врачу можно обратится? Может аналызы какие-то сдать? Посмотреть ответ Задать вопрос

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};
Диагностика

Психометрическое тестирование. Важной составляющей диагностики ПЭ является верная интерпретация результатов вышеуказанных психометрических тестов, которые выявляют степень нарушения деятельности центральной нервной системы.

Анализ крови. У пациентов с ПЭ отмечается повышение уровня аммиака в крови.

Анализ спинномозговой жидкости. При печеночной энцефалопатии происходит повышение уровня белка и некоторых медиаторов в спинномозговой жидкости. Тест имеет ценность для дифференциальной диагностики ПЭ различного происхождения.

Электроэнцефалография. Изменения на ЭЭГ появляются при начальных стадиях заболевания, но не являются специфическими для печеночной энцефалопатии, будучи общими для энцефалопатий любого генеза.

Магнитно-резонансная томография. Данный метод позволяет определить морфологические изменения, которые происходят в ткани головного мозга больных с хроническими формами ПЭ.

Для количественной оценки тяжести больного и определения эффективности проводимых лечебных мероприятий, используют индекс портосистемной энцефалопатии (ИПЭ), который рассчитывается по 5 показателям: состояние сознания, астериксис, время выполнения теста связи чисел, результат ЭЭГ, уровень аммиака крови.

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Следует отличать ПЭ от другой патологии со сходной симптоматикой: иные метаболические расстройства, нарушение мозгового кровообращения, посттравматическая патология головного мозга.

Неотложная помощь

В первую очередь необходимо определить фактор, который спровоцировал развитие печеночной комы, устранить влияние этого фактора.

Инфузионная терапия – 50-100 мл/кг в сутки, с контролем и коррекцией электролитного баланса, кислотно-основного состояния.

Раствор глюкозы 5-10 г/кг в сутки.

Мероприятия, направленные на уменьшение уровня аммиака в крови: назначение гепатопротекторов, препаратов, снижающих уровень аммиака в крови, сифонные клизмы и промывание желудка, назначение антибиотиков для уменьшения количества продукции и всасывания продуктов распада белка из кишечника.

Экстракорпоральная детоксикация (гемосорбция, гемодиализ) по показаниям.

Противосудорожные, седативные препараты по показаниям.

Для пациентов с тяжелой печеночной энцефалопатией, не поддающейся медикаментозному лечению, единственно эффективным средством остается трансплантация печени.

Прогноз

Прогноз благоприятный при легких формах печеночной энцефалопатии, все изменения обратимы, долгосрочных последствий при адекватной терапии не возникает. Стадия 4, собственно кома, практически не поддается лечению, и летальность при этой патологии достигает 80%. ПЭ на фоне хронически прогрессирующей печеночной недостаточности, также часто приводит к летальному исходу. В связи с этим очень актуальна ранняя диагностика ПЭ и назначение соответствующего лечения.

ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ:

Гепатопротекторы в лечении заболеваний печени

Избыточная масса тела и печень (жировой гепатоз)

Расстройства моторики желчевыводящих путей

Инструкция по применению лекарственного средства ОЛФЕН™-50 ЛАКТАБ

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

ІНСТРУКЦІЯ

Для медичного застосування препарату

Олфен™-50 Лактаб

(Olfen™-50 Lactab)

var moevideoQueue=moevideoQueue||[];moevideoQueue. push(function(){moevideo. ContentRoll({mode:"manual",el:"#adv",floatPosition:"bottom left",ignorePlayers:true, floatMode:"full"});});

инструкция по применению лекарственного средства олфен™-50 лактаб - изображение №1

Склад:

Діюча речовина: Диклофенак;

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

1 таблетка кишковорозчинна містить диклофенаку натрію 50 мг;

Допоміжні речовини:Натрію крохмальгліколят, целюлоза мікрокристалічна, натрію стеарилфумарат, кремнію діоксид колоїдний безводний, тальк, гіпромелоза;

Оболонка гастрорезистентна:Метакрилатного сополімеру дисперсія, триетилцитрат, тальк; Оболонка кольорова: Гіпромелоза, титану діоксид (Е 171), тальк, хіноліновий жовтий (Е 104), заліза оксид жовтий (Е 172), макрогол 6000.

Лікарська форма.Таблетки кишковорозчинні.

Фармакотерапевтична група. Нестероїдні протизапальні та протиревматичні засоби.

Код АТС М01А В05.

Клінічні характеристики.

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Показання.

- Запальні та дегенеративні форми ревматизму: хронічний поліартрит, ювенільний ревматоїдний артрит, анкілозуючий спондиліт, остеоартрит, у тому числі спондилоартроз, больовий цервікальний синдром.

- Ревматичні захворювання позасуглобових тканин.

- Посттравматичні та післяопераційні больові синдроми, що супроводжуються запаленням і набряком, зокрема після стоматологічних та ортопедичних операцій.

- Біль та/або запалення при гінекологічних захворюваннях: первинна дисменорея, аднексит.

- Гострі напади подагри.

- Як допоміжне лікування при гострих запальних інфекційних захворюваннях вуха, носа та горла, які супроводжуються больовим синдромом, наприклад, при фарингіті та тонзиліті, отиті.

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Відповідно до загальних медичних принципів, основне захворювання слід лікувати засобами базисної терапії. Підвищення температури тіла саме по собі не є показанням для призначення даного препарату.

Протипоказання.

- Підвищена чутливість до діючої або до допоміжних речовин препарату.

- Наявність в анамнезі алергічних захворювань, таких як бронхоспазм, гострий риніт, назальний поліпоз, кропив’янка, пов’язаних із застосуванням ацетилсаліцилової кислоти або інших нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП).

- Виразка шлунка та/або дванадцятипалої кишки у стадії загострення або шлунково-кишкові кровотечі, або перфорація.

- Запальні захворювання кишечнику, наприклад, хвороба Крона або виразковий коліт.

- Тяжка серцева недостатність (ІІІ-ІV клас за класифікацією Нью-Йоркської кардіологічної асоціації).

- Тяжка печінкова недостатність (цироз печінки з асцитом).

- Тяжка ниркова недостатність (кліренс креатиніну < 30 мл/хв).

- Лікування післяопераційного больового синдрому після проведення операції коронарного шунтування (або після використання апарата штучного кровообігу).

Спосіб застосування та дози.

Доза підбирається індивідуально. Мінімальну ефективну дозу призначають протягом якомога коротшого проміжку часу.

Дорослі

Початкова добова доза диклофенаку натрію зазвичай становить 100-150 мг, тобто 2-3 таблетки Олфен™-50 Лактаб. У менш тяжких випадках та при тривалій терапії зазвичай достатньо застосування 75-100 мг/добу.

Добову дозу, як правило, розподіляють на 2-3 прийоми.

Щоб запобігти нічного болю та ранкової скутості, прийом Олфен™-50 Лактаб протягом дня можна комбінувати із введенням ректальних капсул перед сном, але при цьому максимальна добова доза не має перевищувати 150 мг.

При первинній дисменореї добова доза підбирається індивідуально іскладає, як правило, 50-150 мг. Початкова доза може становити 50-100 мг, та при необхідності може бути збільшена протягом кількох менструальних циклів, але не вище 200 мг/добу. Лікування слід розпочинати при прояві перших симптомів і продовжувати кілька днів, залежно від динаміки симптомів.

Побічні реакції.

Критерії оцінки частоти розвитку побічних реакцій: «дуже часто» (≥1/10); «часто» (≥1/100, <1/10); «нечасто» (≥1/1000, <1/100); «рідко» (≥1/10 000, <1/1000); «дуже рідко» (<1/10 000).

Як при тривалому, так і при короткочасному прийомі препаратів, які містять у своєму складі диклофенак натрію, можуть спостерігатись наступні побічні ефекти.

Порушення з боку крові та лімфатичної системи: Дуже рідко – тромбоцитопенія, лейкопенія, анемія (в тому числі гемолітична та апластична), агранулоцитоз.

Порушення з боку імунної системи:Рідко – реакції гіперчутливості, анафілактичні та анафілактоїдні реакції, в тому числі артеріальна гіпотензія та шок; дуже рідко – ангіоневротичний набряк (у тому числі набряк обличчя).

Порушення з боку психіки:Дуже рідко – дезорієнтація, депресія, безсоння, нічні кошмари, дратівливість, психотичні розлади.

Порушення з боку нервової системи:Часто – головний біль, запаморочення; рідко – сонливість; дуже рідко – порушення чутливості шкіри, включаючи парестезії, розлади пам’яті, судоми, тривогу, тремор, асептичний менінгіт, порушення смаку, порушення мозкового кровообігу.

Порушення з боку органів зору:Дуже рідко – порушення зору, нечіткість зору, диплопія.

Порушення з боку органів слуху та рівноваги:Часто – вертиго; дуже рідко – шум у вухах, порушення слуху.

Порушення з боку серця:Дуже рідко – посилене серцебиття, біль у грудній клітці, серцева недостатність, інфаркт міокарда, артеріальна гіпертензія.

Порушення з боку судин: Дуже рідко – васкуліт.

Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння:Рідко – астма (у тому числі задишка), бронхоспазм; дуже рідко – пневмоніт.

Порушення з боку шлунково-кишкового тракту:Часто – нудота, блювання, діарея, спазми у животі, диспепсія, метеоризм, анорексія, абдомінальний біль; рідко – гастрит, шлунково-кишкові кровотечі, блювання з кров’ю, мелена, діарея з кров’ю, виразки шлунка та кишечнику, що можуть супроводжуватися кровотечею або перфорацією; дуже рідко – коліт (у тому числі геморагічний коліт, загострення неспецифічного виразкового коліту або хвороби Крона), запор, стоматит, глосит, ураження стравоходу, діафрагмоподібні стриктури кишечнику, панкреатит.

Гепатобіліарні порушення:Часто – підвищений рівень трансаміназ; рідко – гепатит, жовтяниця, дисфункція печінки; дуже рідко – блискавичний гепатит, некроз печінки, печінкова недостатність.

Порушення з боку шкіри та підшкірної клітковини:Часто – висип; рідко – кропив’янка; дуже рідко – бульозний висип, екзема, еритема, мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, синдром Лайєлла (токсичний епідермальний некроліз), ексфоліативний дерматит, випадання волосся, реакції фоточутливості; пурпура, в тому числі алергічна, свербіж.

Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів:Часто – затримка рідини в організмі, набряки, артеріальна гіпертензія; дуже рідко – гостра ниркова недостатність, гематурія, протеїнурія, інтерстиціальний нефрит, нефротичний синдром, некротичний папіліт.

Результати клінічних досліджень та епідеміологічні дані вказують на те, що застосування диклофенаку натрію, особливо у високих дозах (150 мг на добу) і протягом тривалого періоду часу, супроводжується підвищеним ризиком виникнення артеріальних тромбоемболічних явищ (наприклад, інфаркту міокарда або інсульту).

Передозування.

Типові клінічні симптоми передозування диклофенаку натрію невідомі. У випадку передозування можуть виникати блювання, шлунково-кишкові кровотечі, діарея, запаморочення, шум у вухах або судоми. У випадку серйозного отруєння можливі гостра ниркова недостатність та ураження печінки.

Лікування.При таких ускладненнях як артеріальна гіпотензія, ниркова недостатність, судоми, подразнення слизової оболонки шлунково-кишкового тракту та пригнічення дихання показане підтримуюче та симптоматичне лікування. Специфічна терапія, наприклад, форсований діурез, гемодіаліз або гемоперфузія, не мають особливого значення при виведенні НПЗП, враховуючи високий рівень зв’язування цих препаратів з білками плазми та екстенсивний метаболізм.

У випадку передозування в результаті прийому потенційно токсичної дози препарату потрібно застосовувати активоване вугілля. Якщо передозування виникло у результаті прийому дози, що несе потенційну загрозу для життя, потрібно очистити шлунок (викликати блювання або провести промивання шлунка).

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність

Пригнічення синтезу простагландинів може негативно впливати на вагітність та/або ембріофетальний розвиток плода. Дані епідеміологічних досліджень вказують на підвищений ризик невиношування вагітності, пороків розвитку серця та гастрошизису після застосування інгібіторів синтезу простагландинів на ранніх термінах вагітності. Вважається, що цей ризик зростає при збільшенні дози препаратів та тривалості терапії.

Диклофенак натрію не слід застосовувати протягом І та ІІ триместрів вагітності, якщо у цьому немає абсолютної необхідності. Якщо диклофенак натрію застосовує жінка, яка намагається завагітніти або вагітна на І або ІІ триместрах вагітності, доза препарату має бути мінімальною, а тривалість лікування – якомога коротшою.

Диклофенак натрію протипоказаний під час ІІІ триместру вагітності у зв’язку з тим, що всі інгібітори синтезу простагландинів можуть:

піддавати плід таким ризикам:

  • кардіопульмональній токсичності (з передчасним закриттям артеріального протоку та розвитком легеневої гіпертензії);
  • нирковій дисфункції, що прогресує до ниркової недостатності з маловоддям.

піддавати матір та дитину таким ризикам:

  • можлива тривала кровотеча – ефект, пов’язаний з інгібуванням агрегації тромбоцитів, який може проявитися навіть на фоні прийому дуже низьких доз препарату;
  • нгібування скорочень маточної мускулатури, що приводить до затримки або пролонгації пологів.

Годування груддю

У зв’язку з проникненням НПЗП у грудне молоко диклофенак натрію не призначають жінкам, які годують груддю. Якщо таке лікування вкрай необхідне, слід припинити годування груддю.

Репродуктивна функція

Застосування диклофенаку натрію може порушити репродуктивну функцію жінки, тому препарат не рекомендований жінкам, які бажають завагітніти. Для жінок, які мають труднощі з заплідненням або які проходили обстеження на безпліддя, доцільно розглянути відміну диклофенаку натрію.

Діти. Олфен™-50 Лактаб можна застосовувати дітям віком від 14 років.

Особливості застосування.

При лікуванні нестероїдними протизапальними препаратами можуть виникати виразки, кровотечі або перфорації шлунково-кишкового тракту, з або без попереджувальних симптомів або серйозних шлунково-кишкових явищ в анамнезі.

Диклофенак натрію, як і інші НПЗП, може збільшити ризик виникнення серйозних серцево-судинних тромботичних явищ, інфаркту міокарда та інсульту.

При таких захворюваннях як клінічно підтверджена ішемічна хвороба серця, цереброваскулярна патологія, облітеруючий атеросклероз периферійних артерій або у пацієнтів, які відносяться до групи ризику (наприклад, при наявності артеріальної гіпертензії, гіперліпідемії, цукрового діабету, при палінні), диклофенак слід застосовувати тільки після ретельного аналізу можливих ризиків і переваг такого лікування.

Для зменшення ризику необхідно використовувати для лікування мінімальну ефективну дозу протягом якомога коротшого проміжку часу.

Слід уникати застосування препарату Олфен™-50 Лактаб із системними НПЗП, включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2, через відсутність будь-якої синергічної користі і можливості розвитку додаткових побічних ефектів.

Дуже рідко у зв’язку з застосуванням НПЗП можуть спостерігатися серйозні реакції з боку шкіри, включаючи ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона і токсичний епідермальний некроліз. Найвищий ризик виникнення даних реакцій у пацієнтів існує на початку курсу лікування, у більшості випадків поява цих реакцій відбувається у межах першого місяця лікування. При перших ознаках появи висипу на шкірі, уражень слизових оболонок або будь-яких інших ознак гіперчутливості Олфен™-50 Лактабнеобхідно відмінити.

Нестероїдні протизапальні засоби завдяки своїм фармакодинамічним властивостям можуть маскувати ознаки і симптоми інфекції.

Вплив на травний тракт

Диклофенак натрію необхідно призначати під медичним наглядом та з обережністю пацієнтам із симптомами, що вказують на шлунково-кишкові захворювання, або з наявністю виразки шлунка або кишечнику, кровотечі або перфорації шлунково-кишкового тракту (ШКТ) в анамнезі. Ризик шлунково-кишкових кровотеч вищий при збільшенні доз НПЗП у пацієнтів з виразкою в анамнезі, особливо ускладненою кровотечею або перфорацією, а також в осіб літнього віку.

Щоб зменшити ризик шлунково-кишкових порушень у пацієнтів з виразкою в анамнезі, особливо ускладненою кровотечею або перфорацією, а також в осіб літнього віку, пацієнтів зі слабким здоров’ям або з малою масою тіла, препарат необхідно призначати в мінімальній ефективній дозі протягом якомога коротшого проміжку часу. Таким пацієнтам, а також пацієнтам, які регулярно приймають низькі дози ацетилсаліцилової кислоти/аспірину або інші лікарські засоби, що підвищують ризик небажаної дії на травний тракт, доцільно призначати комбіновану терапію з засобами, які мають захисну дію на слизову оболонку шлунка (наприклад, інгібітори протонної помпи або мізопростол).

У пацієнтів літнього віку лікування НПЗП може мати більш серйозні наслідки. Тому такі пацієнти мають повідомляти своєму лікарю про будь-які незвичні симптоми з боку шлунково-кишкового тракту. Якщо на фоні застосування Олфен™-50 Лактаб у пацієнтів розвивається шлунково-кишкова кровотеча або виразка шлунково-кишкового тракту, препарат необхідно відмінити.

Особливості застосування хворим на бронхіальну астму

У пацієнтів з бронхіальною астмою, сезонними алергічними ринітами, хронічним обструктивним захворюванням легень або хронічними інфекціями респіраторного тракту (особливо якщо вони асоційовані з симптомами, що нагадують симптоматику алергічного риніту) частіше, ніж у інших пацієнтів, зустрічаються такі реакції на прийом НПЗП як загострення астми (так звана непереносимість анальгетиків, лейкотрієнова астма, аспіринова астма). Це також стосується пацієнтів з алергією до інших речовин, наприклад, у вигляді шкірного висипу, свербежу або кропив’янки.

Особливу обережність необхідно проявляти при застосуванні диклофенаку натрію пацієнтам, хворим на бронхіальну астму, оскільки при цьому можуть загострюватися симптоми астми.

Вплив на гематологічні показники

Оскільки НПЗП можуть тимчасово пригнічувати агрегацію тромбоцитів, при тривалому призначенні диклофенаку натрію, як і інших НПЗП, рекомендується контролювати гематологічні показники. Лікування пацієнтів з порушеннями гемостазу необхідно проводити під наглядом лікаря.

Особливості застосування хворим із порушеннями функції печінки

Хворим з порушеною функцією печінки при призначенні диклофенаку натрію необхідний ретельний медичний нагляд, оскільки на тлі прийому препарату можуть посилитися симптоми захворювання печінки.

На тлі лікування НПЗП може підвищуватися рівень одного або кількох печінкових ферментів крові. Такі зміни рідко супроводжуються клінічними симптомами. У більшості таких випадків зростання цих показників залишається у межах граничних значень. Часто (у 2,5 % випадків) відзначалося помірне зростання цих показників вище норми (від ≥ 3 до < 8 × верхня межа норми), у той час як частота значного підвищення рівнів цих ферментів (≥ 8 × верхня межа норми) складала приблизно 1 %. У 0,5 % пацієнтів, окрім підвищення рівнів печінкових ферментів, розвинулися клінічно маніфестні ураження печінки. Після відміни препарату підвищений рівень цих показників зазвичай повертається до нормального значення.

Якщо при прийомі препарату функції печінки зберігаються або погіршуються, якщо виникають клінічні ознаки або симптоми захворювань печінки (наприклад, гепатит) або інші прояви (наприклад, еозинофілія, висип), диклофенак натрію потрібно відмінити.

Необхідно з обережністю призначати Олфен™-50 Лактабхворим на печінкову порфірію, оскільки препарат може провокувати напади порфірії.

Особливості застосування хворим із порушеннями функції серця та нирок

Простагландини відіграють важливу роль у підтриманні ниркового кровообігу, тривала терапія високими дозами НПЗП часто (у 1-10 % випадків) зумовлює розвиток набряків та артеріальної гіпертензії.

Особливої обережності слід дотримуватись пацієнтам із порушеннями функції серця або нирок; пацієнтам з артеріальною гіпертензією в анамнезі; особам літнього віку; пацієнтам, які приймають діуретики або інгібітори АПФ; особам з підвищеним ризиком гіповолемії, що має явний вплив на функцію нирок; пацієнтам із суттєвим зниженням позаклітинного об’єму рідини з будь-якої причини, наприклад, у перед - або післяопераційному періоді при серйозних хірургічних втручаннях. Якщо диклофенак натрію приймають такі пацієнти, для перестороги рекомендується контролювати стан функції нирок. Після відміни препарату стан пацієнта зазвичай повертається до попереднього.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Пацієнтам з порушеннями зору, запамороченням, сонливістю або іншими порушеннями з боку центральної нервової системи слід утриматись від керування автомобілем або роботи з іншими механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

При застосуванні Олфен™-50 Лактаб та/або інших препаратів диклофенаку можуть спостерігатися наступні взаємодії.

Літій, дигоксин

При одночасному застосуванні з цими препаратами диклофенак може підвищувати концентрації літію та дигоксину у плазмі крові. Рекомендується контролювати рівні літію та дигоксину у сироватці крові.

Діуретики та інші антигіпертензивні препарати

Як і інші НПЗП, прийом диклофенаку натрію одночасно з діуретиками або антигіпертензивними препаратами (наприклад, бета-блокаторами, інгібіторами ангіотензинперетворювального ферменту [АПФ]) може зумовлювати зниження антигіпертензивного ефекту цих препаратів. Такі комбінації слід застосовувати з обережністю, і артеріальний тиск у цих пацієнтів, особливо літнього віку, потрібно контролювати. Пацієнтам необхідно отримувати належну кількість рідини та рекомендовано здійснювати контроль ниркової функції на початку супутньої терапії та періодично протягом проведення терапії, особливо у випадку прийому діуретиків та інгібіторів АПФ, враховуючи зростаючий ризик нефротоксичності.

Оскільки одночасне застосування препарату з калійзберігаючими діуретиками може призводити до гіперкаліємії, необхідно контролювати рівень калію в сироватці крові.

Інші НПЗП та кортикостероїди

Застосування диклофенаку одночасно з різними системними НПЗП або глюкокортикостероїдами може сприяти розвитку небажаних побічних ефектів з боку шлунково-кишкового тракту.

Антикоагулянти та антитромбоцитарні препарати

Рекомендуєтся з обережністю приймати диклофенак натрію з антикоагулянтами та антитромбоцитарними препаратами, тому що їх комбіноване застосування може підвищити ризик кровотечі.

Хоча клінічні дослідження не виявили доказів впливу диклофенаку на дію антикоагулянтів, надходили окремі повідомлення про ризик геморагічних ускладнень у пацієнтів, які приймали одночасно диклофенак та антикоагулянти. У зв’язку з цим рекомендується ретельний нагляд за такими пацієнтами.

Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС)

Одночасне застосування системних НПЗП та СІЗЗС може збільшувати ризик шлунково-кишкових кровотеч.

Протидіабетичні препарати

Клінічні дослідження показали, що диклофенак натрію можна призначати разом з пероральними гіпоглікемічними препаратами, не впливаючи при цьому на їх клінічні ефекти. Однак надходили окремі повідомлення про гіпоглікемічні та гіперглікемічні реакції після призначення диклофенаку натрію, які потребували зміни доз гіпоглікемічних препаратів.

У зв’язку з цим на тлі такої комбінованої терапії рекомендується контролювати рівень цукру в крові.

Метотрексат

Рекомендується з обережністю призначати НПЗП протягом 24 годин до або після застосування метотрексату, оскільки концентрації метотрексата в крові і його токсичність можуть зростати.

Циклоспорин і такролімус

Диклофенак натрію, як і інші НПЗП, може збільшувати нефротоксичність циклоспорину чи такролімусу завдяки своєму впливу на простагландини нирок. У зв’язку з цим препарат слід призначати у менших дозах, ніж у пацієнтів, які не отримують циклоспорин чи такролімус.

Хінолонові антибіотики

Існують окремі повідомлення про розвиток судом, які, можливо, були результатом одночасного застосування хінолонів та НПЗП.

Колестипол та холестирамін

Одночасне застосування диклофенаку та колестиполу або холестираміну зменшує всмоктування диклофенаку приблизно на 30 % та 60 % відповідно. Препарати слід приймати з інтервалом у кілька годин.

Препарати, які стимулюють ферменти, що метаболізують лікарські засоби

Препарати, які стимулюють ферменти, наприклад, рифампіцин, карбамазепин, фенітоїн, звіробій (Hypericum perforatum) тощо, теоретично здатні зменшувати концентрації диклофенаку у плазмі крові.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка

Препарат Олфен™-50 Лактаб містить натрієву сіль диклофенаку – речовину нестероїдної структури, що чинить протизапальну, знеболюючу та антипіретичну дії. Основним механізмом дії диклофенаку, показаним в експериментальних умовах, вважається пригнічення біосинтезу простагландинів, які відіграють важливу роль у виникненні запалення, болю та підвищенні температури тіла. У дослідженнях in vitro диклофенак натрію у концентраціях, еквівалентних до тих, які досягаються при лікуванні пацієнтів, не пригнічував біосинтез протеогліканів у хрящовій тканині.

При ревматичних захворюваннях протизапальні та знеболюючі властивості препарату забезпечують найбільш виражений клінічний ефект, що характеризується значним зменшенням вираженості таких симптомів захворювань як біль у стані спокою і при рухах, ранкова скутість та припухлість суглобів, а також покращенням функції суглобів.

При посттравматичних/післяопераційних запаленнях Олфен™-50 Лактаб зумовлював швидке зменшення спонтанного болю та болю при рухах, а також знижував запальні припухлості та ранові набряки.

У клінічних дослідженнях також був продемонстрований виражений знеболюючий ефект препарату при помірному та вираженому больовому синдромі неревматичного характеру.

При первинній дисменореї препарат Олфен™-50 Лактаб зменшує прояви болю та інтенсивність менструального циклу.

Фармакокінетика

Абсорбція. Після проходження через шлунок диклофенак швидко і повністю всмоктується з таблеток Олфен™-50 Лактаб, стійких до дії шлункового соку. Хоча всмоктування проходить швидко, його початок може бути відстрочено через наявність у таблетки гастрорезистентної оболонки. Після одноразового прийому 1 таблетки Олфен™-50 Лактаб максимальна концентрація у плазмі становить в середньому 1,5 мкг/мл (5 мкмоль/л).

У випадку прийому таблетки диклофенаку під час або після їди, її проходження через шлунок уповільнюється (порівняно з прийомом натще), але це не має негативного впливу на кількість діючої речовини, що всмоктується.

Розподіл.Зв’язування диклофенаку з білками плазми крові становить 99,7 %, переважно з альбуміном – 99,4 %. Спостережуваний об’єм розподілу становить 0,12-0,17 л/кг.

Диклофенак проникає в синовіальну рідину, де максимальна концентрація препарату досягається на 2-4 години пізніше, ніж у плазмі крові. Спостережуваний період напіввиведення із синовіальної рідини становить 3-6 годин. Завдяки цьому навіть через 2 години після введення препарату концентрації діючої речовини в синовіальній рідині вищі, ніж у плазмі крові, і залишаються на більш високих рівнях протягом 12 годин.

Метаболізм. Біотрансформація диклофенаку відбувається частково шляхом глюкуронізації незміненої молекули, але в основному за допомогою одноразового та багаторазового гідроксилювання та метоксилювання, що приводить до виникнення декількох фенолових метаболітів (3-гідрокси-, 4-гідрокси-, 5-гідрокси-, 4,5-гідрокси - та 3-гідрокси-4-метоксидиклофенаку), більшість із яких перетворюються у глюкуронідні коньюгати. Два із фенолових метаболітів, що виникли при цьому, фармакологічно активні, але меншою мірою, ніж сам диклофенак натрію.

Загальний системний кліренс диклофенаку становить 263 ± 56 мл/хв (середнє ± СО). Кінцевий період напіввиведення становить 1-2 години. Період напіввиведення 4-х метаболітів, включаючи два фармакологічно активних, також нетривалий і становить 1-3 години. Практично неактивний метаболіт, 3-гідрокси-4-метокси-диклофенак, має більш тривалий період напіввиведення. Близько 60 % дози препарату виводиться з сечею у вигляді метаболітів і менше 1 % диклофенаку виводиться у незміненому вигляді.

Фармакокінетика в окремих груп пацієнтів

Після прийому препарату достовірних розбіжностей у всмоктуванні, метаболізмі та виведенні препарату, пов’язаних з віком пацієнтів, не спостерігалось.

У пацієнтів з порушенням функції нирок при призначенні звичайної або індивідуально підібраної дози збільшення кількості незміненої активної речовини не спостерігалося. При кліренсі креатиніну 10 мл/хв розрахункові рівноважні концентрації метаболітів диклофенаку приблизно в 4 рази вищі, ніж у здорових добровольців. Не зважаючи на це, метаболіти в кінцевому підсумку виводяться тільки з жовчю.

У пацієнтів з порушеннями функції печінки (хронічний гепатит, компенсований цироз печінки) фармакокінетика та метаболізм диклофенаку аналогічні до таких у пацієнтів з нормальною функцією печінки.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості.

Таблетки кишковорозчинні: двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, жовто-охристого кольору, з відтиском «mp» з одного боку та «о 50» - з іншого.

Термін придатності.5 років.

Не застосовувати після закінчення терміну придатності, зазначеного на упаковці.

Умови зберігання.

Зберігати у недоступному для дітей місці. Зберігати при температурі не вище 25 °С.

Упаковка.

По 10 таблеток у ПВХ/ПВДХ/алюмінієвому блістері. По 2 блістери у коробці з картону з інструкцією для медичного застосування.

Категорія відпуску. За рецептом.

Назва і місцезнаходження виробника.

Ацино Фарма АГ, Дорнахерштрассе 114, 4147 Еш, Швейцарія.

Инструкция по применению лекарственного средства ОЛФЕН™ ТРАНСДЕРМАЛЬНЫЙ ПЛАСТЫРЬ

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

ІНСТРУКЦІЯ

Для медичного застосування препарату

ОЛФЕН™

ТРАНСДЕРМАЛЬНИЙ ПЛАСТИР

var moevideoQueue=moevideoQueue||[];moevideoQueue. push(function(){moevideo. ContentRoll({mode:"manual",el:"#adv",floatPosition:"bottom left",ignorePlayers:true, floatMode:"full"});});

олфен пластырьСклад лікарського засобу:

Діюча речовина: 1 пластирмістить диклофенаку натрію 140 мг/12 годин на 140 см2;

Допоміжні речовини: макроголу лауриловий ефір, диізопропіладипат, гліцерин (Е 422), пропіленгліколь, сорбіту розчин, що кристалізується (Е 420), натрію поліакрилат, натрію кармелоза (Е 466), сополімер бутил-метакрилат основний, кремнію діоксид колоїдний безводний, каолін легкий натуральний, натрію сульфіт безводний (Е 221), динатрію едетат, дибутилгідрокситолуол (Е 321), алюмінію-калію сульфат сухий, кислота винна (Е 334), L-ментол, вода очищена;

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

основа: неткана матерія (EL-8100S), плівка поліпропіленова.

Лікарська форма. Пластир трансдермальний.

Назва та місцезнаходження власника реєстраційного посвідчення. Мефа ЛЛС, Дорнахерштрассе 114, СН-4147 Еш-Базель, Швейцарія.

Назва та місцезнаходження виробника.Тейка Фармасьютикал Ко., Лтд., 3-27, Аракава 1-хоум, Тояма-ші, м. Тояма, 930-0982, Японія.

Назва та місцезнаходження виробника, який відповідає за контроль та випуск серії. Мефа ЛЛС, Дорнахерштрассе 114, СН-4147 Еш-Базель, Швейцарія.

Фармакотерапевтична група. Нестероїдні протизапальні препарати для місцевого застосування. Код АТС М02А А15.

Олфен™ трансдермальний пластир є нестероїдним протизапальним препаратом (НПЗП) із болезаспокійливими властивостями, призначений для місцевого застосування. Терапевтична дія обумовлена інгібуючим впливом диклофенаку натрію на синтез простагландинів.

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

При місцевому застосуванні препарату Олфен™ трансдермальний пластир активна речовина проникає через шкіру, досягаючи підшкірних тканин, та чинить болезаспокійливу, протизапальну дію, зменшує припухлість тканин. При застосуванні препарату Олфен™ трансдермальний пластир пацієнтами зі значними спортивними травмами препарат продемонстрував ефективну болезаспокійливу дію порівняно з плацебо.

Концентрація диклофенаку в тканинах підтримується за рахунок постійного проникнення із пластиру і не залежить від часу доби. Середня концентрація речовини в плазмі становить приблизно 3 нг/мл.

Механізм метаболізму та виведення диклофенаку після місцевого застосування відповідає такому як при оральному застосуванні препаратів диклофенаку натрію. Період напіввиведення становить 1-2 години.

Показання для застосування.

Місцеве лікування:

- запалення сухожиль, зв’язок, м’язів та суглобів травматичної етіології, наприклад, при розтягненні зв’язок та сухожиль, вивихах, забиттях;

- локалізованих форм ревматизму м’яких тканин та суглобів.

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Протипоказання.

Гіперчутливість до диклофенаку, ацетилсаліцилової кислоти, інших нестероїдних протизапальних засобів або до будь-якого компоненту препарату. Наявність в анамнезі нападів бронхіальної астми, кропив’янки або гострого риніту, зумовлених прийомом ацетилсаліцилової кислоти або інших нестероїдних протизапальних засобів. Загострення виразкової хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки, відкриті ураження шкіри, опіки, інфекції шкіри або екзема.

Належні заходи безпеки при застосуванні.

Олфен™ трансдермальний пластир не можна накладати на відкриті рани (наприклад, подряпини, порізи) або на екзематозні ділянки шкіри. Запобігати контакту з очима та слизовими оболонками.

Якщо після 3 днів лікування стан пацієнта не покращився або погіршився, слід звернутися за консультацією до лікаря.

Для зменшення ризику виникнення побічних ефектів необхідно застосовувати для лікування мінімальну ефективну дозу диклофенаку натрію протягом якомога коротшого проміжку часу.

При появі будь-яких шкірних висипань після застосування препарату Олфен™ трансдермальний пластир лікування препаратом потрібно припинити.

Слід уникати потрапляння прямих сонячних променів чи випромінювання в солярії на місце застосування препарату протягом приблизно 1 дня для зниження ризику фотосенсибілізації.

Незважаючи на те, що ризик виникнення системних побічних реакцій мінімальний, Олфен™ трансдермальний пластир слід застосовувати з обережністю пацієнтам з порушеннями функцій нирок, серця або печінки, з виразковою хворобою шлунка та дванадцятипалої кишки в анамнезі, флегмоною кишечнику або геморагічним діатезом.

Пацієнтам літнього віку слід застосовувати НПЗП з обережністю через більшу схильність до виникнення побічних ефектів.

Особливі застереження.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

I та II триместри

Слід застосовувати Олфен™ трансдермальний пластир тільки після консультації з лікарем та при наявності позитивного співвідношення користь/ризик.

III триместр

Диклофенак натрію протипоказаний під час ІІІ триместру вагітності у зв’язку з тим, що всі інгібітори синтезу простагландинів можуть:

  • викликати у плода:
  • кардіопульмональну токсичність (з передчасним закриттям артеріального протоку та розвитком легеневої гіпертензії);
  • порушення функції нирок, що прогресує до ниркової недостатності з маловоддям;
  • викликати у матері тадитини:
  • тривалу кровотечу – ефект, пов’язаний з інгібуванням агрегації тромбоцитів, який може проявитися навіть на фоні прийому дуже низьких доз препарату;
  • нгібування скорочень мускулатури матки, що призводить до затримки або пролонгації пологів.

Годування груддю

Рішення щодо застосування препарату у період годування груддю приймає лікар при наявності вагомих підстав для його застосування, коли очікувана користь від лікування перевищує потенційний ризик. Олфен™ трансдермальний пластирне слід прикладати на молочні залози або великі ділянки шкіри та не слід застосовувати протягом тривалого часу.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Не досліджувався вплив на здатність керувати автомобілем чи іншими механізмами.

Негативний ефект малоймовірний.

Діти.

Ефективність та безпека застосування препарату Олфен™ трансдермальний пластир для дітей не досліджувалися.

Спосіб застосування та дози.

Пластирнакладають на уражену ділянку тіла. Застосовують по 1 пластиру 2 рази на добу, ранком та ввечері. Перед застосуванням знімають прозору плівку, яка захищає поверхню пластиру. Один трансдермальний пластир розрахований на безперервне використання протягом 12 годин.

Тривалість лікування не повинна перевищувати 14 днів.

Олфен™ трансдермальний пластир можна застосовувати як допоміжне лікування при застосуванні інших видів пероральних нестероїдних протизапальних засобів.

Передозування.

Випадки передозування не зафіксовані.

Якщо у разі некоректного застосування або при випадковому передозуванні препарату Олфен™ трансдермальний пластир виникнуть системні побічні ефекти, слід вжити відповідних заходів, як і при інтоксикації пероральними нестероїдними протизапальними препаратами.

Побічні ефекти.

У пацієнтів з підвищеною чутливістю до НПЗП або допоміжних речовин препарату можливі реакції гіперчутливості, почервоніння, свербіж, відчуття печіння та висипання на шкірі, іноді з пустулами або пухирями, контактний дерматит, подразнення слизових оболонок; у поодиноких випадках – реакція фотосенсибілізації, генералізовані шкірні висипання, анафілактичні реакції.

У пацієнтів з алергією або бронхіальною астмою в анамнезі при застосуванні НПЗП можливе виникнення бронхоспазму.

При застосуванні препарату Олфен™ трансдермальний пластир на великих ділянках впродовж тривалого періоду не виключена поява системних побічних ефектів (таких як захворювання нирок або шлунково-кишкового тракту), але ризик виникнення їх дуже низький порівняно з пероральним застосуванням препаратів з диклофенаком натрію.

У пацієнтів з підвищеною чутливістю до препаратів ацетилсаліцилової кислоти не виключені такі алергічні реакції: бронхіальна астма, ангіоневротичний набряк, кропив’янка. Особливо чутливі пацієнти, які страждають на бронхіальну астму чи хронічну кропив’янку.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Немає даних щодо взаємодії з іншими лікарськими засобами при місцевому застосуванні препарату Олфен™ трансдермальний пластир.

Термін придатності. 3 роки.

Термін придатності після першого відкриття упаковки: 4 місяці при температурі не вище 25 °С; 6 місяців при температурі 2°С-8°С (у холодильнику).

Умови зберігання. Зберігати у недоступному для дітей місці. Зберігати при температурі не вище 25 °С.

Упаковка.

Олфен™ трансдермальний пластир, пластир трансдермальний по 140 мг/12 годин на 140 см2, №2: по 2 пластирі у пакеті з паперово-алюмінієво-поліетиленової плівки в картонній коробці з інструкцією для медичного застосування препарату.

Олфен™ трансдермальний пластир, пластир трансдермальний по 140 мг/12 годин на 140 см2, №5: по 5 пластирів у пакеті з паперово-алюмінієво-поліетиленової плівки в картонній коробці з інструкцією для медичного застосування препарату.

Олфен™ трансдермальний пластир, пластир трансдермальний по 140 мг/12 годин на 140 см2, №10: по 5 пластирів у пакеті з паперово-алюмінієво-поліетиленової плівки, по 2 пакети в картонній коробці з інструкцією для медичного застосування препарату.

Категорія відпуску. Без рецепта.

Инструкция по применению лекарственного средства ОЛФЕН™ ГЕЛЬ

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

ІНСТРУКЦІЯ

Для медичного застосування препарату

ОЛФЕН™ ГЕЛЬ

(OLFENGEL)

var moevideoQueue=moevideoQueue||[];moevideoQueue. push(function(){moevideo. ContentRoll({mode:"manual",el:"#adv",floatPosition:"bottom left",ignorePlayers:true, floatMode:"full"});});

олфен гельСклад лікарського засобу:

діюча речовина:диклофенак;

1 гелю містить диклофенаку натрію 10 мг;

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

допоміжні речовини:кислота молочна, ди-ізопропіладипат, спирт ізопропіловий, натрію метабісульфіт (Е 223),гідроксиетилцелюлоза, гідроксипропілцелюлоза, вода очищена.

Лікарська форма. Гель.

Безбарвний або жовтуватого кольору гель з характерним запахом ізопропілового спирту.

Назва ТаМісцезнаходження виробника.

Меркле ГмбХ.

Вул. Граф-Арко 3, 89079 Ульм/ Людвіг-Меркле-Штрассе 3, 89143 Блаубойрен, Німеччина.

Фармакотерапевтична Група. Засоби, що застосовуються місцево при суглобовому та м'язовому болю. Нестероїдні, протизапальні засоби. Диклофенак. Код АТС М02А A15.

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Олфен™ Гель з діючою речовиною диклофенак натрію є нестероїдним протизапальним засобом для зовнішнього застосування.

Диклофенак натрію чинить протиревматичну, знеболювальну, протизапальну та жарознижувальну дію. Основним механізмом дії є пригнічення біосинтезу простагландинів.

Після нанесення Олфен™ Гель на шкіру суглобів кисті і коліна диклофенак виявляється у плазмі крові, і головним чином у синовіальній оболонці та синовіальній рідині. Зв'язування диклофенаку з білками плазми крові становить 99,7 %.

Показання для застосування.

Симптоматичне лікування болю, запалення та набряку:

- пошкодження м'яких тканин: травми сухожиль, зв'язок, м'язів та суглобів (внаслідок вивиху, розтягнення, синців; спортивні травми);

- локалізовані форми ревматизму м'яких тканин: тендоніт (у т. ч. «тенісний лікоть»), бурсит, плечовий синдром та періартропатія, локалізовані форми дегенеративного ревматизму (остеоартрит периферичних суглобів та хребта).

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Протипоказання.

Підвищена чутливість до диклофенаку або до будь-яких інших компонентів препарату Олфен™ Гель. Наявність в анамнезі нападів бронхіальної астми, кропив'янки або гострого риніту, зумовлених прийомом ацетилсаліцилової кислоти або інших нестероїдних протизапальних засобів.

Належні заходи безпекиПриЗастосуванні.

Олфен™ Гель необхідно з обережністю застосовувати з пероральними нестероїдними протизапальними засобами. Імовірність розвитку системних побічних ефектів при місцевому застосуванні диклофенаку є незначною у порівнянні з застосуванням його пероральних форм. Але системна дія не виключається при застосуванні препарату на відносно великих ділянках шкіри протягом тривалого часу.

Олфен™ Гель можна наносити тільки на непошкоджену поверхню шкіри. Слід уникати контакту препарату з пошкодженою шкірою, відкритими ранами, екзематозною шкірою, очима та слизовими оболонками.

При появі будь-яких шкірних висипів лікування препаратом потрібно припинити.

Гель не можна наносити під закриті, непроникні для повітря пов'язки. У випадку розтягування

зв'язок уражену ділянку можна перев'язати бинтом.

Особливі застереження.

Застосування у період вагітностіАбоГодування груддю.

І та II триместри.

Клінічний досвід застосування вагітним жінкам обмежений, тому у період I-IIтриместрів вагітності не рекомендується застосування цього препарату.

III триместр.

Протипоказано застосовувати гель через можливе передчасне закриття артеріальних протоків (ductusarteriosus) і можливе пригнічення скорочень матки.

Годування груддю.

Рішення щодо застосування препарату приймає лікар при наявності вагомих підстав для його застосування у період годування груддю, коли очікувана користь від лікування препаратом перевищує потенційний ризик. Препарат не слід наносити на молочні залози або великі ділянки шкіри та не слід застосовувати протягом тривалого часу.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами. Не впливає.

Діти. Олфен™ Гель не рекомендований для застосування дітям віком до 12 років.

Спосіб застосування та дози.

Гель призначений тільки для зовнішнього застосування!

Дорослі та діти віком старше 12 років

Кількість застосованого препарату залежить від розміру ураженої ділянки. Орієнтовно 2-4 г гелю (за об'ємом відповідає нанесенню смужки гелю на поверхню 1-2 кінчиків пальців) достатньо для нанесення на ділянку площею 400-800 см2. Гель наносять 3-4 рази на добу на ушкоджену ділянку тіла, не втираючи. Добова доза не має перевищувати 15 г гелю.

Олфен™ Гель можна також застосовувати у комбінованій терапії з іншими лікарськими формами Олфен™.

Тривалість застосування залежить від показань та результатів лікування. Рекомендується перевіряти доцільність продовження лікування після 2-х тижнів терапії.

Препарат не слід застосовувати довше 14 днів поспіль - при ураженні м'яких тканин або ревматичних захворюваннях м'яких тканин, або довше 21 дня - у випадку болю, спричиненого артритом, якщо лікарем не призначено інше.

Якщо після 7 днів лікування стан пацієнта не покращився або погіршився, слід припинити застосування препарату та обов'язково звернутися законсультацією до лікаря.

Пацієнти літнього віку не потребують коригування дози препарату.

Передозування.

У випадку виникнення будь-яких симптоматичних побічних ефектів унаслідок неправильного застосування або можливого передозування слід застосувати загальні терапевтичні методи для лікування інтоксикації нестероїдними протизапальними речовинами.

У зв'язку з невисокою систематичною абсорбцією диклофенаку при місцевому застосуванні випадки передозування малоймовірні.

Побічні ефекти.

Небажані реакції включають легкі тимчасові реакції на шкірі у місці нанесення. У рідкісних

випадках можуть спостерігатися алергічні реакції.

Інфекції та інвазії

Дуже рідко: пустульозні висипання.

З боку імунної системи

Дуже рідко: реакції гіперчутливості, ангіоневротичний набряк.

З боку респіраторної системи

Дуже рідко: бронхіальна астма.

З боку шкіри та підшкірної клітковини

Часто: висипання, екзема, еритема, дерматит, у тому числі контактний дерматит.

Рідко: бульозний дерматит.

Дуже рідко: реакції світлочутливості, відчуття печіння шкіри, свербіж.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Оскільки системна абсорбція диклофенаку внаслідок місцевого застосування препарату дуже низька, ймовірність виникнення взаємодій дуже низька.

Термін придатності. З роки.

Не використовувати препарат після закінчення терміну придатності.

Умови зберігання.

Зберігати у недоступному для дітей місці. Зберігати при температурі не вище 25 °С.

Упаковка.

Олфен™ Гель, гель 1 %, по 20 г або 50 г гелю в алюмінієвій тубі, по 1 тубі у коробці з картону.

Категорія відпуску. Без рецепта.

Инструкция по применению лекарственного средства НЕЙРОРУБИН™-ФОРТЕ ЛАКТАБ

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

ІНСТРУКЦІЯ

Для медичного застосування препарату

НЕЙРОРУБІН™-ФОРТЕ ЛАКТАБ

(NEURORUBINE™-FORTE LACTAB)

var moevideoQueue=moevideoQueue||[];moevideoQueue. push(function(){moevideo. ContentRoll({mode:"manual",el:"#adv",floatPosition:"bottom left",ignorePlayers:true, floatMode:"full"});});

нейрорубинСклад лікарського засобу:

Діючі речовини: 1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить тіаміну нітрату (вітамін В1) 200 мг, піридоксину гідрохлориду (вітамін В6) 50 мг, ціанокобаламіну (вітамін В12) 1 мг;

Допоміжні речовини: Метилцелюлоза, маніт (Е 421), целюлоза порошкоподібна, целюлоза мікрокристалічна, крохмаль прежелатинізований, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний, гіпромелоза, макрогол 6000, тальк, титану діоксид (Е 171), еритрозин (Е 127).

Лікарська форма. Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Таблетки круглої двоопуклої форми, рожевого кольору, вкриті плівковою оболонкою, з відтиском «ТР» з одного боку.

Назва і місцезнаходження виробника.

Ацино Фарма АГ, Дорнахерштрассе 114, 4147 Еш, Швейцарія.

Фармакотерапевтична група. Препарати вітаміну В1 у комбінації з вітаміном В6 та/або В12.

Код АТС А11D B.

Вітаміни групи В є компонентами ферментної системи, яка регулює білковий, жировий та карбогідратний метаболізм. Кожен із вітамінів групи В відіграє суттєву біологічну роль. Їх присутність у збалансованій кількості необхідна для правильного функціонування метаболізму.

Препарат поєднує в собі високі дози трьох вітамінів: В1, В6 та В12, які відіграють велику роль у нормальній діяльності нервової системи. Кожен із цих вітамінів необхідний для забезпечення оптимального обміну речовин у нервових клітинах. Крім того, при застосуванні високих доз цих вітамінів вони проявляють знеболювальну дію.

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Тіаміну нітрат (вітамін В1) Поглинається в тонкому кишечнику, дванадцятипалій та ободовій кишках за участю активної транспортної системи. Після застосування діюча речовина проникає через слизову оболонку кишечнику, а потім по портальній вені надходить до печінки. Деяка кількість поглинутого тіаміну бере участь у печінково-кишковій рециркуляції. Головні продукти екскреції тіаміну – тіамінкарбонова кислота та пірамін (2,5-диметил-4-амінопіримідин), а також відносно невелика кількість тіаміну, що виділяється у незміненому вигляді.

Піридоксину гідрохлорид (вітамін В6) швидко поглинається в кишечнику. В організмі піридоксин окиснюється до піридоксалю або амінується до піридоксаміну. Умовою його функціонування як коензиму є фосфорилювання за СН2ОН-групою в 5-му положенні, тобто утворення піридоксаль-5-фосфату (PALP). У крові близько 80 % PALP зв’язані з білками. Піридоксин переважно накопичується в м’язах як PALP. Головний продукт виведення 4-піридоксинова кислота.

Ціанокобаламін (вітамін В12). У здорової людини поглинання ціанокобаламіну обмежене і залежить від концентрації «внутрішнього фактора Кастла». Деяка кількість вітаміну В12 поглинається у вільному стані, але при цьому основна маса поглинається лише після зв’язування з «внутрішнім фактором Кастла».

Після абсорбції в кишечнику вітамін В12 зв’язується в сироватці крові зі специфічними білками В12-зв’язуючим-бета-(транскобаламіном) та В12-зв’язуючим-альфа1-глобуліном. Накопичення вітаміну В12 відбувається в основному у печінці. Період напіввиведення з плазми крові становить 5 днів, з печінки – приблизно рік.

Показання для застосування.

Супутня терапія при невротичних болях:

- невралгія;

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

- невротичні болі при гострих або хронічних невритах та поліневритах;

- токсичні ураження нервової тканини при алкоголізмі, діабетичній полінейропатії, інтоксикації лікарськими препаратами.

Протипоказання.

Відома гіперчутливість до вітамінів В1, В6 та В12.

Вітамін В1 протипоказано застосовувати при алергічних захворюваннях.

Вітамін В6 протипоказано застосовувати при виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки у стадії загострення.

Вітамін В12 протипоказаний при еритремії, еритроцитозі, тромбоемболії, псоріазі, тому що у хворих на псоріаз може розвиватися так звана «реакція спалаху» на вітамін В12, котра проявляється погіршенням симптомів хвороби.

Належні заходи безпеки при застосуванні.

У результаті гіперчутливості до вітамінів В1, В6 та В12 протягом терапії можливе виникнення реакцій з боку шкіри та підшкірної клітковини.

Піридоксин може провокувати виникнення вугрів або вугрових шкірних висипів або посилювати прояви вже існуючих.

При введенні вітаміну В12 клінічна картина, а також лабораторні аналізи при фунікулярному мієлозі або перніціозній анемії можуть втрачати свою специфічність.

Прийом алкоголю та чорного чаю знижує абсорбцію тіаміну.

Вживання напоїв, що містять сульфіти (наприклад вино), підвищує деградацію тіаміну.

Оскільки препарат містить вітамін В6, слід з обережністю застосовувати препарат пацієнтам з пептичною виразкою шлунка і дванадцятипалої кишки в анамнезі, вираженими порушеннями функції нирок і печінки.

Пацієнтам з новоутвореннями, за винятком випадків, що супроводжуються мегалобластною анемією та дефіцитом вітаміну В12, не слід застосовувати препарат.

Препарат не застосовують при тяжкій або гострій формі декомпенсації серцевої діяльності та стенокардії.

Особливі застереження.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Не було контрольованих досліджень щодо застосування таких доз вітамінів, які містяться у препараті, на тваринах та за участю вагітних жінок. Рішення щодо застосування препарату під час вагітності або годування груддю приймає лікар при наявності вагомих підстав для його застосування, коли очікувана користь від лікування препаратом перевищує потенційний ризик.

Годування груддю.

Вітамін В6 проникає у грудне молоко та проходить плацентарний бар’єр.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Дослідження щодо впливу Нейрорубін™-Форте Лактаб на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами не проводилися. Негативний вплив малоймовірний. Проявляти обережність при виникненні побічних ефектів.

Діти.

Не слід призначати препарат дітям, оскільки досвід застосування у педіатричній практиці відсутній.

Спосіб застосування та дози.

Застосовують внутрішньо до або під час прийому їжі, не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю води. Звичайна доза для дорослих становить 1-2 таблетки на добу. Курс лікування – 4 тижні. Для подальшого лікування слід звернутися до лікаря.

Передозування.

Терапія при пероральній інтоксикації: виведення токсичної речовини (викликати блювання, промити шлунок), міри щодо зниження всмоктування (застосування активованого вугілля).

Препарат містить вітаміни В1, В6 та В12, при передозуванні якими можливі розлади чутливості, церебральні судоми, зміни на ЕКГ, гіпохромна анемія, себорейний дерматит, алергічні реакції, екзематозні шкірні порушення, порушення активності ферментів печінки, біль у ділянці серця, гіперкоагуляція, курареподібний ефект, пригнічення провідності нервових імпульсів, периферична сенсорна нейропатія, атаксія, кровотеча зі шлунково-кишкового тракту.

Високі дози препарату можуть спричинити появу акне.

Побічні ефекти.

З боку імунної системи: Реакції гіперчутливості, анафілактичнй шок, анафілаксія. Алергічні реакції зустрічаються досить рідко.

З боку ендокринної системи: Інгібується виділення пролактину.

З боку нервової системи:Відчуття неспокою, нервове збудження, головний біль.

З боку серцево-судинної системи:Тахікардія, колапс.

З боку органів дихання, грудної клітки та середостіння: ціаноз, набряк легень.

З боку шлунково-кишкового тракту: Нудота, блювання, діарея, біль у животі, підвищення кислотності шлункового соку.

З боку печінки та жовчного міхура: При застосуванні у високих дозах підвищення рівня глютамінощавлевооцтової трансамінази (SGOT) в сироватці крові.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: Шкірні висипання, відчуття свербежу, кропив’янка.

Інші розлади:Пітливість, відчуття слабкості, запаморочення, нездужання.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Оскільки піридоксину гідрохлорид стимулює декарбоксилування L-дофаміну (леводопа) і може зменшувати терапевтичний ефект цього препарату, при лікуванні пацієнтів з хворобою Паркінсона варто виключити одночасне застосування цих препаратів.

Може збільшитись токсичність ізоніазиду. Тіосемікарбазон та 5-флурорацил зменшують ефективність вітаміну В1, будучі його антагоністами. Антациди уповільнюють всмоктування вітаміну В1.

Петльові діуретики, наприклад фуросемід, що гальмують канальцеву реабсорбцію, під час довготривалої терапії можуть спричинити підвищення екскреції тіаміну і, таким чином, знизити рівень тіаміну.

Одночасний прийом з антагоністами піридоксину (наприклад ізоніазид, гідралазин, пеніциламін або циклосерин), пероральними контрацептивами може підвищувати потребу у вітаміні В6.

Термін придатності. 4 роки.

Не застосовувати препарат після закінчення терміну придатності, зазначеного на упаковці.

Умови зберігання.

Зберігати при температурі не вище 25 °С у недоступному для дітей місці.

Упаковка.

По 10 таблеток, вкритих плівковою оболонкою, у блістері, по 2 блістери в картонній коробці.

Категорія відпуску. Без рецепта.

Зубная паста: что важно знать

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Зубная паста – это настолько привычное гигиеническое средство, что большинство людей редко задумывается о ее составе и типах.

зубная пастаЗубная паста – это специальное гигиеническое средство, которое применяется для поддержания чистоты ротовой полости. Использоваться паста может в качестве профилактического, а также терапевтического средства. Для эффективного очищения зубов, оказания лечебно-профилактического воздействия на ротовую полость, в состав паст для зубов обычно вводятся абразивные, поверхностно-активные, стимулирующие и антимикробные вещества.

Типы зубных паст

Типы зубных паст выделяют в зависимости от ингредиентов, которые входят в их состав, и, следовательно, в соответствии с их предназначением. Основным типами паст являются лечебно-профилактические, специализированные и гигиенические, которые в свою очередь предназначены для дезодорирования и очищения.

Среди специализированных зубных паст выделяют противокариозные, противовоспалительные, десенситивные (устраняющие гиперчувствительность), органические, сорбционные и отбеливающие. Противокариозные зубные пасты увеличивают стойкость эмали к неблагоприятным факторам и применяются для профилактики кариеса. Противокариозные пасты подразделяются на те, которые содержат фториды, и те, которые не содержат фториды.

var moevideoQueue=moevideoQueue||[];moevideoQueue. push(function(){moevideo. ContentRoll({mode:"manual",el:"#adv",floatPosition:"bottom left",ignorePlayers:true, floatMode:"full"});});

В составе противовоспалительных зубных паст могут присутствовать лактат алюминия, антимикробные компоненты (например, Гексэтидин, Хлоргексидин), соли, хлорофилл, ферменты, а также экстракты трав и биологически активные вещества. Десенситивные пасты предназначены для людей с гиперестезией зубов (повышенной чувствительностью). Они могут использоваться для восстановления эмали или содержать специальные обезболивающие компоненты. Органические зубные пасты создаются на основе тигровой мази. Отличительной особенностью сорбционных паст является наличие в составе энтеросгеля. Отбеливающие пасты разделяют на высокоабразивные, ферментосодержащие и содержащие пероксиды.

Состав зубной пасты

В современное время активно создаются зубные пасты, которые содержат ферменты, оказывающие воздействие на процесс обмена веществ в ротовой полости и устраняющие зубной налет. Для предотвращения возникновения кариеса, в качестве ингредиентов зубной пасты обязательно вводится кальций, фосфор и фтор. Однако необходимо помнить, что определенные соединения фтора могут быть довольно токсичными, в связи с чем, их количество в зубных пастах должно строго ограничиваться.

Чтобы улучшить удаление зубного налета, в состав паст добавляют специальные пенообразующие вещества. Норма содержания таких компонентов в зубной пасте составляет от 1/2% до 2%. Превышать эту норму запрещается, так как данные химические вещества оказывают раздражающее воздействие на ткани, в частности на десны.

Зубные пасты, которые применяются для лечения стоматита, заболеваний пародонта, воспаления десен, как правило, содержат витамины, биологически активные компоненты, растительные добавки и вещества, которые регулируют обмен веществ.

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Кроме того, для улучшения органолептических свойств – то есть внешнего вида, консистенции, цвета, запаха, вкуса – в пасты для зубов добавляются пищевые красители, ароматизаторы и прочие специальные вещества.

Компоненты современных паст

blend-a-medНа сегодняшний день в лабораториях Oral-B & Blend-a-med research institute создана уникальная линейка Blend-a-med PRO-EXPERT, которая сочетает в себе полифосфаты и уникальный Stannous Complex. Полифосфаты обеспечивают защиту поверхности зубов от образования налета, формирования зубного камня, а Stannous Complex уничтожает микробы. В составе зубных паст Blend-a-med PRO-EXPERT «Всё в одном» присутствует новейшая молекула фторида олова – мощного компонента, защищающего те места ротовой полости, которым стоматологи уделяют первостепенное внимание. Благодаря особой формуле, паста «Всё в одном» предупреждает развитие большинства стоматологических проблем и помогает достичь значительных успехов в комплексном уходе за полостью рта. Кроме того, последняя линейка зубной пасты 3DWhite Luxe, также разработанная в лабораториях Oral-B & Blend-a-med research institute, имеет специальную технологию, которая позволяет удалять поверхностный налет и пятна, а также делает зубы более блестящими и белыми. Инновационная формула пасты «Всё в одном» и особая технология 3DWhite Luxe помогают сохранить здоровье ротовой полости и помогают сделать улыбку белоснежной.

Ежедневный тщательный уход за ротовой полостью с применением правильно подобранных гигиенических средств обеспечит привлекательную улыбку и поможет превратить посещения стоматолога из сущей пытки в обыденную процедуру.

blend-a-med

ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ:

Распространенные воспалительные заболевания десен

Ополаскиватели для рта: техника безопасности

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Пародонтит: симптомы, причины, последствия

Инструкция по применению лекарственного средства МЕЛОКСИКАМ-РАТИОФАРМ (таблетки)

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Інструкція

Для медичного застосування препарату

МЕЛОКСИКАМ-РАТІОФАРМ

(MELOXICAM-RATIOPHARM®)

var moevideoQueue=moevideoQueue||[];moevideoQueue. push(function(){moevideo. ContentRoll({mode:"manual",el:"#adv",floatPosition:"bottom left",ignorePlayers:true, floatMode:"full"});});

мелоксикамСклад : Діюча речовина:Мелоксикам;

1 таблетка містить мелоксикаму 7,5 мг або 15 мг;

Допоміжні речовини:Крохмаль кукурудзяний, крохмаль прежелатинізований, лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, натрію цитрат, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат.

Лікарська форма.Таблетки.

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Фармакотерапевтична група. Нестероїдні протизапальні та протиревматичні засоби. Оксиками. Код АТС М01А С06.

Клінічні характеристики.

Показання.

Симптоматичне короткотривале лікування остеоартритів у стадії загострення.

Симптоматичне довготривале лікування ревматоїдного артриту (хронічного поліартриту) або анкілозуючого спондиліту (хвороба Бехтерєва).

Протипоказання.

Гіперчутливість до компонентів препарату або до препаратів з подібною дією, наприклад інші нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), включаючи ацетилсаліцилову кислоту. Протипоказаний пацієнтам, у яких після застосування ацетилсаліцилової кислоти або інших НПЗП спостерігаються ознаки астми, носові поліпи, ангіоневротичні набряки або кропив’янка.

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Активна форма або недавня поява виразки шлунково-кишкового тракту/перфорації.

Тяжка форма печінкової недостатності.

Тяжка форма ниркової недостатності без застосування діалізу.

Відкрита шлунково-кишкова кровотеча, нещодавня цереброваскулярна кровотеча або встановлені системні порушення згортання крові.

Тяжка форма неконтрольованої серцевої недостатності.

Запальні захворювання кишечнику в активній формі (хвороба Крона або виразкові коліти).

Препарат протипоказаний для лікування болю протягом післяопераційного періоду при аортокоронарному шунтуванні.

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Спосіб застосування та дози.

Артрози у стадії загострення: доза складає 7,5 мг на день. Якщо не спостерігається достатнього покращання стану, можна збільшити дозу до 15 мг на день.

Ревматоїдний артрит, анкілозуючий спондиліт: доза складає 15 мг на день. Залежно від терапевтичного ефекту дозу можна зменшити до 7,5 мг на день.

Не слід перевищувати добову дозу мелоксикаму  15 мг.

Добову дозу приймати 1 раз під час їди, запиваючи склянкою води або іншої рідини.

Особливі групи пацієнтів

Пацієнти літнього віку та пацієнти з підвищеним ризиком виникнення побічної дії

У пацієнтів літнього віку рекомендоване дозування для довготривалої терапії ревматоїдного артриту або анкілозуючого спондиліту складає 7,5 мг на день. У пацієнтів з підвищеним ризиком до виникнення побічної дії лікування слід розпочинати з 7,5 мг/день.

Порушена функція нирок

У пацієнтів, які перебувають на діалізі та з тяжкою нирковою недостатністю не можна перевищувати добову дозу мелоксикаму 7,5 мг. У пацієнтів з легким або середнім ступенем порушення функції нирок (наприклад, пацієнти з кліренсом креатиніну понад 25 мл/хв) немає необхідності у зменшенні дози.

Порушена функція печінки

У пацієнтів з легкими або помірними порушеннями функції печінки немає необхідності зменшувати дозу.

Побічні реакції.

У переліку зазначені усі відомі побічні дії, які можуть виникнути під час застосування мелоксикаму, а також у разі передозування або довготривалої терапії.

Під час оцінювання побічних дій в основу були покладені такі статистичні дані:

Дуже часто

≥ 1/10 пацієнтів

Часто

≤ 1/10, але ≥ 1/100 пацієнтів

Іноді

≤ 1/100, але ≥ 1/1000 пацієнтів

Рідко

≤ 1/1000, але ≥ 1/10 000 пацієнтів

Дуже рідко

≤ 1/10 000 пацієнтів

Порушення з боку системи крові та лімфатичної системи

Часто: зниження рівня гемоглобіну (анемія).

Іноді: зміни картини крові - зменшення тромбоцитів (тромбоцитопенія), зменшення лейкоцитів до повного їх зникнення (лейкоцитопенія, агранулоцитоз).

Імунна система

Рідко: анафілактичні/анафілактоїдні реакції.

Психічні порушення

Рідко: зміни настрою, кошмарні сновидіння.

Порушення з боку нервової системи

Часто: легке запаморочення, сонливість, головний біль.

Рідко: сплутаність свідомості.

Порушення з боку органів слуху та вестибулярного апарату

Іноді: запаморочення, шум у вухах.

Порушення з боку органів зору

Рідко: порушення чіткості зору, кон’юнктивіт.

Порушення з боку серцевої системи

Іноді: прискорене серцебиття.

Невідомо: серцева недостатність.

Порушення з боку судинної системи

Іноді: підвищення артеріального тиску, припливи.

Порушення з боку респіраторної системи

Рідко: у пацієнтів з алергічними реакціями на ацетилсаліцилову кислоту або інші НПЗП в анамнезі можуть спостерігатися напади астми.

Невідомо: легенева еозинофілія.

Порушення з боку травного тракту

Часто: біль в епігастральній ділянці, нудота та блювання, диспепсія, здуття, запор або діарея, незначна шлунково-кишкова кровотеча.

Іноді: шлунково-кишкові кровотечі, виразка шлунка та дванадцятипалої кишки, езофагіт, стоматит.

Рідко: шлунково-кишкові перфорації, гастрит, коліт. У пацієнтів літнього віку пептична виразка, перфорації або шлунково-кишкові кровотечі можуть мати тяжкий перебіг.

Гепатобіліарні порушення

Іноді: порушення функцій печінки (підвищення рівнів трансаміназ чи білірубіну).

Рідко: гепатит.

Порушення з боку шкіри та підшкірно-жирової клітковини

Часто: свербіж, шкірний висип.

Іноді: кропив’янка.

Рідко: бульозні реакції шкіри (синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз/синдром Лайєлла), ангіоневротичний набряк, мультиформна еритема, фотосенсибілізація.

Порушення з боку сечовидільної системи

Іноді: затримка натрію та води, гіперкаліємія.

Рідко: гостра ниркова недостатність у пацієнтів з групи підвищеного ризику.

Загальні порушення

Часто: набряки, включаючи набряки нижніх кінцівок.

Результати біохімічних лабораторних показників

Іноді: підвищення концентрації сечовини, креатиніну.

Індивідуальні серйозні та реакції, які рідко виникають

Повідомлялося про поодинокі випадки агранулоцитозу у пацієнтів, які застосовували мелоксикам та інші засоби, що можуть пригнічувати кістковомозкову функцію.

Побічні реакції, які раніше не спостерігалися при застосуванні даного препарату, але є характерними для інших препаратів цієї фармакотерапевтичної групи

Порушення ниркової функції аж до ниркової недостатності: повідомлялося про ізольовані випадки інтерстиціального нефриту, гострого тубулярного некрозу, нефротичного синдрому, папілярного некрозу.

Також є повідомлення про виникнення набряків, артеріальної гіпертензії та серцевої недостатності, асоційованих з лікуванням НПЗП.

Клінічні дослідження та епідеміологічні дані показують, що застосування деяких НПЗЗ (особливо у високих дозах і при тривалому застосуванні) можна пов’язати з підвищеним ризиком артеріальних тромботичних подій (наприклад, інфаркт міокарда чи інсульт); дезорієнтація, кон’юнктивіт. Застосування нестероїдних протизапальних засобів може супроводжуватися розладами сечовипускання, включаючи гостру затримку сечі.

Передозування.

Симптоми гострого передозування НПЗП часто супроводжуються апатією, сонливістю, нудотою, блюванням та болем у шлунку, які, як правило, усуваються підтримуючими заходами. Також можуть виникати шлунково-кишкові кровотечі. Гостре отруєння може призвести до підвищення артеріального тиску, гострої ниркової недостатності, порушень функції печінки, пригнічення дихання, коми, судом, серцево-судинного колапсу та зупинки серця.

Повідомлялося про анафілактоїдні реакції під час прийому терапевтичних доз НПЗП, також вони можуть виникати і у разі передозування.

Після передозування НПЗП пацієнтам необхідно пройти курс симптоматичного та підтримуючого лікування відповідно до ступеня тяжкості передозування та інтоксикації. Під час клінічних досліджень було виявлено, що триразовий прийом 4 г холестираміну перорально прискорює виведення мелоксикаму.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Препарат не застосовують у період вагітності або годування груддю.

Діти.

Застосовують дітям віком від 15 років.

Особливості застосування.

Мелоксикам має відстрочений початок клінічного ефекту, що слід приймати до уваги при очікуванні швидкого полегшення больового синдрому у хворого.

Оскільки ризик, пов'язаний із застосуванням мелоксикаму, може підвищуватися залежно від дозування та тривалості застосування, необхідно призначати якомога коротшу тривалість застосування та мінімальні ефективні добові дози. Необхідно постійно перевіряти потребу пацієнта у симптоматичному лікуванні та визначення терапії, особливо у пацієнтів з артрозом.

Перед початком лікування мелоксикамом необхідно з’ясувати, чи повністю вилікувані езофагіти, гастрити, виразки шлунка та дванадцятипалої кишки в анамнезі пацієнта. У пацієнтів із такими захворюваннями в анамнезі необхідно врахувати, що під час лікування мелоксикамом можуть виникнути рецидиви.

Дія на шлунково-кишковий тракт

У пацієнтів із захворюваннями шлунково-кишкового тракту в анамнезі слід з обережністю застосовувати НПЗП через можливе загострення хворобливих станів та перевіряти стан шлунково-кишкового тракту, особливо на наявність кровотеч.

Як і при застосуванні інших НПЗП, під час лікування мелоксикамом повідомлялося про шлунково-кишкові кровотечі або перфорації, які у поодиноких випадках були летальними. Вони можуть виникнути у будь-який час лікування, з та без попереджувальних симптомів або вказівок на серйозні шлунково-кишкові порушення в анамнезі. У людей літнього віку шлунково-кишкові кровотечі або перфорації частіше мають серйозні наслідки.

Якщо під час терапії мелоксикамом виникне шлунково-кишкова кровотеча або виразка, необхідно припинити лікування мелоксикамом.

Серйозні реакції з боку шкіри/реакції гіперчутливості

При застосуванні НПЗП, включаючи мелоксикам, можуть виникати тяжкі шкірні реакції та алергічні реакції, що загрожують життю (наприклад, анафілактичні реакції). Про серйозні реакції з боку шкіри, у деяких випадках фатальні, включаючи ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона і токсичний епідермальний некроліз, асоційований із застосуванням НПЗП, повідомлялося дуже рідко. Найвищий ризик виникнення таких реакцій існує на ранніх стадіях лікування (у межах першого місяця). Застосування мелоксикаму необхідно припинити при першій появі шкірних висипів, виразок слизової оболонки або будь-яких інших ознак гіперчутливості.

Дія на серцево-судинну і цереброваскулярну систему

Відповідний моніторинг і консультація необхідні пацієнтам з артеріальною гіпертензією в анамнезі та/або легкої або помірної застійної серцевої недостатності, оскільки повідомлялося про затримку рідини і набряки у зв’язку з лікуванням НПЗП.

Клінічні випробування та епідеміологічні дані указують, що застосування деяких НПЗП (особливо у високих дозах і протягом тривалого періоду) може супроводжуватися дещо підвищеним ризиком тромбування артеріальних судин (інфаркт міокарда або інсульт). Існує недостатньо даних, щоб виключити такий ризик для мелоксикаму.

Пацієнтам з неконтрольованою гіпертензією, застійною серцевою недостатністю, ішемічною хворобою серця, захворюванням периферичних артерій та/або цереброваскулярною хворобою мелоксикам можна призначати тільки після ретельної оцінки. Подібну оцінку слід здійснювати перед початком довгострокового лікування пацієнтів з факторами ризику серцево-судинного захворювання (наприклад, артеріальна гіпертензія, гіперліпідемія, цукровий діабет, паління).

НПЗП можуть спричинити затримку калію, натрію та води, а також взаємодіяти з сечогінними речовинами. Вони можуть погіршити стан пацієнтів із серцевою недостатністю або підвищеним артеріальним тиском.

Інша інформація

У поодиноких випадках НПЗП можуть спричинити інтерстиціальний нефрит, гломерулонефрит, медулярний некроз нирок або нефротичний синдром.

Як і при застосуванні багатьох НПЗП, визначається підвищення трансаміназ, білірубіну в сироватці крові та порушення інших показників печінкової функції. У більшості випадків мова йде про легкі тимчасові порушення. Якщо ці порушення суттєві та тривалі, необхідно припинити прийом мелоксикаму. У цих випадках необхідно провести відповідні контрольні дослідження.

Застосування НПЗП може спричинити декомпенсацію латентної ниркової недостатності. Функція нирок нормалізується після припинення терапії. Особливо треба звернути увагу на пацієнтів літнього віку, пацієнтів із серцевою недостатністю, цирозом печінки або нирковою недостатністю, а також на пацієнтів, котрі застосовують сечогінні засоби.

Під час лікування таких пацієнтів необхідно ретельно перевірити діурез та функцію нирок.

Побічні реакції частіше проявляються у пацієнтів літнього віку та у знесилених після тривалої хвороби пацієнтів.

Не можна перевищувати рекомендовану максимальну добову дозу. Також необхідно припинити одночасний прийом інших НПЗП.

Якщо через кілька днів не наступить покращання, необхідно заново оцінити співвідношення користі/ризику від лікування.

Як і інші НПЗП, мелоксикам може маскувати симптоми інфекційних захворювань (наприклад, гарячку).

Як і інші препарати, що пригнічують синтез циклооксигенази або простагландинів, мелоксикам може негативно впливати на репродуктивну здатність, тому він не рекомендується жінкам, які мають бажання завагітніти. Препарат слід з обережністю застосовувати жінкам, котрі лікуються від безпліддя.

Унаслідок наявності у складі препарату лактози не рекомендується застосовувати препарат хворим зі спадковою непереносимістю галактози, лактазною недостатністю Лаппа та порушенням всмоктування глюкози чи галактози.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Спеціальні дослідження щодо здатності керувати автотранспортними засобами та/або обслуговувати механізми під час застосування мелоксикаму не проводилися. Проте, зважаючи на фармакодинамічний профіль та відому побічну дію, мелоксикам взагалі немає або має лише незначний вплив на ці здатності. Але якщо виникають порушення гостроти зору або втома, запаморочення або інші порушення з боку центральної нервової системи, рекомендується відмовитися від керування автомобілем та від обслуговування механізмів.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Фармакодинамічна взаємодія

Інші НПЗП, включаючи саліцилати (ацетилсаліцилова кислота ≥ 3 г/день) та інгібітори циклооксигенази

Одночасний прийом кількох НПЗП може підвищити ризик виникнення шлунково-кишкових виразок у зв’язку з синергічним ефектом. Зважаючи на це, не рекомендується одночасне лікування мелоксикамом у поєднанні з іншими НПЗП.

Пероральні антикоагулянти

Підвищений ризик виникнення кровотеч унаслідок порушення функції тромбоцитів та пошкодження слизової оболонки шлунка та кишечнику. Не рекомендується комбіноване лікування з НПЗП та пероральними антикоагулянтами (наприклад, варфарином).

Антиагрегатні препарати та селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну

При одночасному застосуванні з мелоксикамом існує підвищений ризик виникнення кровотеч унаслідок порушення функції тромбоцитів та пошкодження слизової оболонки шлунка та кишечнику.

Діуретики, інгібітори АПФ та антагоністи ангіотензину-ІІ

НПЗП можуть зменшувати вплив сечогінних засобів та інших антигіпертензивних лікарських засобів. У деяких пацієнтів із порушеною нирковою функцією (наприклад, пацієнти з дегідратацією або пацієнти літнього віку із порушенням ниркової функції) одночасне застосування інгібітору АПФ або антагоністів ангіотензину-II і засобів, що пригнічують циклооксигеназу, може призводити до подальшого погіршення ниркової функції, включаючи потенційний розвиток гострої ниркової недостатності, яка зазвичай є оборотною. Таким чином, комбінацію слід призначати з обережністю, особливо пацієнтам літнього віку. Пацієнтам слід проводити адекватну гідратацію і спостерігати за нирковою функцією після початку супутнього лікування і періодично у подальшому.

Інші гіпотензивні препарати (у т. ч. бета-блокатори)

Унаслідок інгібіції простагландинів та ефекту вазодилятації ефективність гіпотензивних препаратів може знижуватись.

Циклоспорин

Може підсилювати нефротоксичну дію циклоспоринуопосередковано через простагландинові ефекти. Під час комбінованого лікування слід контролювати ниркову функцію. Рекомендований ретельний моніторинг ниркової функції, особливо у пацієнтів літнього віку.

Внутрішньоматкові протизаплідні засоби

Може зменшуватися ефективність дії протизаплідних засобів.

Кортикостероїди

Підвищується ризик утворення виразок шлунково-кишкового тракту або кровотечі.

Фармакокінетична взаємодія (Вплив мелоксикаму на фармакокінетику інших препаратів):

Літій

НПЗП можуть підвищувати концентрацію літію у сироватці крові до токсичних значень (зменшення виділення літію нирками). Тому не рекомендується одночасна терапія НПЗП та препаратами літію. Якщо одночасне застосування необхідне, потрібно ретельно контролювати рівень літію у сироватці до початку, під час та після закінчення одночасного лікування мелоксикамом та препаратами літію.

Метотрексат

НПЗП може зменшувати тубулярну секрецію, що призводить до підвищення концентрації метотрексату у плазмі крові. З цієї причини пацієнтам, які одержують високі дози метотрексату (більше 15 мг/тиждень), супутнє застосування НПЗП не показане. Ризик взаємодії між НПЗП і метотрексатом слід розглядати також у пацієнтів, які одержують низькі дози метотрексату, особливо у пацієнтів з порушеною нирковою функцією. У випадку комбінованого лікування необхідно здійснювати підрахунок клітин крові і контролювати ниркову функцію. Обережності слід дотримуватися у випадку введення як НПЗП, так і метотрексату у межах 3-х днів, коли рівні метотрексату у плазмі крові можуть підвищуватися і спричиняти підвищення токсичності.

Хоча фармакокінетика метотрексату (15 мг/тиждень) не змінювалася відповідно під впливом супутнього лікування мелоксикамом, слід враховувати, щогематологічна токсичність метотрексату може бути підсилена лікуванням НПЗП.

Фармакокінетична взаємодія (вплив інших препаратів на фармакокінетику мелоксикаму)

Холестирамін

Холестирамін прискорює виведення мелоксикаму, підвищує кліренс мелоксикаму на 50 %, період напіввиведення зменшується на 13 ± 3 години. Така взаємодія має клінічне значення.

При одночасному прийомі з антацидами, циметидином та дигоксином не спостерігається жодної суттєвої клінічної взаємодії.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Мелоксикам – нестероїдний протизапальний препарат (НПЗП) із групи речовин оксикамів з протизапальними, болезаспокійливими та жарознижувальними властивостями, пов’язаними із селективною інгібіцією ізоферменту ЦОГ-2. Коефіцієнт селективності ІС50 для мелоксикаму дорівнює 2.

Фармакокінетика.

Абсорбція: мелоксикам майже повністю всмоктується у шлунково-кишковому тракті. Абсолютна біодоступність при пероральному застосуванні становить 89 %. Після одноразового перорального прийому найвищий рівень у плазмі крові досягається через 5-6 годин (таблетки). Після повторного прийому стан рівноваги досягається через 3-5 днів від початку прийому мелоксикаму.

У разі прийому перорально 7,5 або 15 мг мелоксикаму 1 раз на день у стаціонарному режимі концентрація у плазмі сягає 0,4-1,0 мг/л (7,5 мг) або відповідно 0,8-2,0 мг/л (15 мг) (Сmin─ Cmax).

У випадку довготривалого лікування концентрація у плазмі крові у стаціонарних умовах не змінюється. Шлункова резорбція не змінюється у разі одночасного прийому їжі.

Розподіл: мелоксикам має високий ступінь зв’язування з білками, переважно з альбуміном (99 %). Мелоксикам потрапляє до синовіальної рідини. При цьому концентрація в ній дорівнює половині концентрації у плазмі.

Об’єм розподілу складає у середньому 11 л. Індивідуальні коливання складають приблизно 30-40 %.

Біотрансформація: мелоксикам метаболізується ферментами печінки. У сечі ідентифікують чотири різні фармакологічно неактивні метаболіти мелоксикаму. Основний метаболіт 5'-карбоксимелоксикам (60 %) утворюється шляхом окиснення проміжних метаболітів 5'-гідроксиметилмелоксикаму. Кількість незміненого виділеного 5'-гідроксиметилмелоксикаму складає 9 %. InVitroВстановлено, що початковий етап цього перетворення здійснюється головним чином через CYP2C9 при незначній участі CYP3А4. Утворення двох інших метаболітів (16 % та відповідно 4 % від застосованої дози) пов’язано з дією пероксидази.

Виведення: мелоксикам виводиться головним чином у формі метаболітів, у рівних частинах із сечею та калом. У сечі мелоксикам виявляється у незначних кількостях («сліди»). Середній період напіввиведення складає близько 20 годин. Загальний плазмовий кліренс складає у середньому 8 мл/хв.

Лінійність: у разі перорального застосування у терапевтичних дозах (7,5 мг та 15 мг) мелоксикам виявляє лінійну фармакокінетику.

Особливі групи пацієнтів

Печінкова/ниркова недостатність

Ані легка, ані помірна печінкова або ниркова недостатність не чинить істотного впливу на фармакокінетику мелоксикаму. При термінальній стадії ниркової недостатності збільшення об'єму розподілу може призводити до вищих концентрацій вільного мелоксикаму, тому не слід перевищувати щоденну дозу 7,5 мг.

Пацієнти літнього віку

Середнє значення плазмового кліренсу у фазі плато у суб'єктів літнього віку було дещо нижчим, ніж зареєстроване для молодших суб'єктів.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості: Таблетки по 7,5 мг та по 15 мг − світло-жовтого кольору, кругла, плоска таблетка зі скошеними краями без покриття, з лінією розламу посередині з одного боку і гладенька з іншого боку.

Термін придатності.

3 роки.

Умови зберігання.

Зберігати при температурі не вище 25 ºС внедоступному для дітей місці.

Упаковка.

Таблетки 7,5 мг: по 10 таблеток у блістері, по 2 блістери в картонній коробці.

Таблетки 15 мг: по 10 таблеток у блістері, по 1 або 2 блістери в картонній коробці.

Категорія відпуску.За рецептом.

Виробник.Меркле ГмбХ, Німеччина.

Виробник продукції In bulk: Ципла Лімітед, Індія.

Місцезнаходження.Меркле ГмбХ: вул. Людвіга Меркле 3, 89143 Блаубойрен - Вейлер, Німеччина; вул. Граф-Арко 3, 89079 Ульм, Німеччина.

Виробник продукціїIn bulk: D-7, D-22, D27 MІДС, Куркумбх округ Пуна (Махараштра) 413 802, Індія.

Иммуноферментный анализ крови

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Иммуноферментный анализ крови – точный и чувствительный метод лабораторной диагностики, применяемый в различных отраслях медицины.

Что это такое

анализ кровиИммуноферментный анализ (ИФА) – диагностический иммунологический метод, с помощью которого можно определить качественный и количественный состав Антигенов и антител. В настоящее время метод ИФА применяется в разных отраслях медицины, однако наиболее часто с помощью данного метода диагностируются инфекционные заболевания, такие как ВИЧ-инфекция, герпес, гепатит, инфекции, передающиеся половым путем и другие. Кроме того, с помощью ИФА определяется аллергологический и гормональный статус пациента.

При установлении диагноза заболевания метод ИФА дает 90% точность. Выдача результатов может занять от 1 до 10 дней.

Принцип проведения иммуноферментного анализа крови

При попадании в организм человека чужеродного агента (антигена) система иммунитета начинает вырабатывать специфические белки (антитела), которые необходимы для уничтожения антигенов. Антитела избирательно связываются с антигенами, образуя комплексы антиген-антитело. В ходе иммуноферментного анализа именно данный комплекс и подвергается качественному и количественному анализу. К примеру, если необходимо выявить определенный вирус (а точнее его антиген) в крови, в нее добавляют специфические к вирусу антитела. Наоборот, для выявления антител в образцы крови добавляются специфические антигены.

var moevideoQueue=moevideoQueue||[];moevideoQueue. push(function(){moevideo. ContentRoll({mode:"manual",el:"#adv",floatPosition:"bottom left",ignorePlayers:true, floatMode:"full"});});

Материалом для проведения иммуноферментного анализа является кровь, взятая из вены. Помимо крови для ИФА могут понадобиться околоплодные воды и материал стекловидного тела.

Расшифровка результатов анализа

Иммуноферментный анализ крови позволяет выявить антитела разных видов. Это иммуноглобулины класса А, М, G. Накопление данных антител происходит в различные промежутки времени. Например, первыми после начала заболевания (на пятый день) начинают накапливаться иммуноглобулины класса М. Эти иммуноглобулины циркулируют в организме примерно 5-6 недель, после чего постепенно исчезают. В этот временной промежуток и выявляются иммуноглобулины данного класса.

Примерно через 3-4 недели после заболевания появляются иммуноглобулины G, которые могут задерживаться в организме человека в течение нескольких месяцев. Однако этого может и не отмечаться. При проведении иммуноферментного анализа может отмечаться возрастание иммуноглобулинов G, что свидетельствует о наличие инфекционного процесса или реинфекции.

Иммуноглобулины А обнаруживаются в Крови на протяжении 2-4 недель, однако всего 20% из них находятся в сыворотке крови, остальные 80% содержатся в секрете слизистых оболочек. Как правило, антитела класса А исчезают в период времени от 2 недель до 2 месяцев. Такая динамика свидетельствует об уничтожении инфекционного процесса. Если же после выздоровления результат иммуноферментного анализа все равно показывает наличие иммуноглобулинов А, то это свидетельство хронизации инфекционного процесса.

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};
Преимущества иммуноферментного анализа

Преимуществами иммуноферментного анализа, как метода лабораторной диагностики, являются:

  • высокая чувствительность и точность метода;
  • возможность проведения ранней диагностики, поскольку ИФА позволяет определять классы иммуноглобулинов при анализе;
  • прослеживание динамики инфекционного процесса;
  • возможность получения быстрого ответа;
  • удобство метода.
Вопросы читателей здравствуйте! такой вопрос: мой знакомый перенес вирусный гепатит в 10 лет назад Здравствуйте! Такой вопрос: мой знакомый перенес вирусный гепатит В 10 лет назад 18 October 2013, 17:25 Здравствуйте! Такой вопрос: мой знакомый перенес вирусный гепатит В 10 лет назад. После чего ему ставили диагноз "Вирусный гепатит В, ст. реконвалесценции". Антитела в гепатиту В у него в крови не определялись. Можно ли говорить об абсолютном его излечении? Есть ли риск, что он заразен для своей половой партнерши? Посмотреть ответ Задать вопрос
Недостатки

Основным недостатком иммуноферментного анализа является тот факт, что в редких случаях метод выдает ложноотрицательные или ложноположительные результаты.

Области применения иммуноферментного анализа

Иммуноферментный анализ применяется в следующих диагностических целях:

  • для диагностики вирусных инфекций: герпес, ВИЧ-инфекция, гепатиты, вирус Эпштейна-Барра, цитомегаловирус и другие;
  • инфекции, передающиеся половым путем: гонорея, хламидиоз, микоплазма, трихомонада, уреаплазма;
  • сифилис;
  • диагностика онкологических заболеваний (онкомаркеры);
  • диагностика иммунодефицитных состояний;
  • диагностика аллергии.

Все показатели, полученные при проведении иммуноферментного анализа должны расшифровываться и интерпретироваться квалифицированным врачом.

ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ:

ПРИМЕНЕНИЕ КОНТРАСТОВ В РЕНТГЕНОДИАГНОСТИКЕ

ПОЗИТРОННО-ЭМИССИОННАЯ ТОМОГРАФИЯ

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

МЕТОДЫ ФУНКЦИОНАЛЬНОЙ ДИАГНОСТИКИ

Особое внимание стопе

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Когда стопа требует особого внимания и как правильно ухаживать за стопами ног…

стопаСтопы – это основа человеческого тела, его фундамент. Недаром среди высеченных на камнях древних изображений, причем в странах с различными религиозными взглядами, самыми распространенными является человеческая стопа! Принося жертву камню с высеченной на нем стопой, люди просили удачной охоты, хорошего урожая, избавления от болезней.

Стопа – сложная архитектурная конструкция, состоящий из 26 костей,33 суставов, и сотен связок, сухожилий и мышц. Она покрыта кожей, которая со стороны подошвы имеет уникальное строение, позволяющее переносить сжимающие нагрузки большой величины (до 200 кг на кв. см). На подошве сконцентриро­вана масса кожных рецепторов − более 72 тысяч нервных окончаний, которые связаны с определёнными участками тела и системами организма.

Покажи мне свою стопу, и я скажу кто ты

Форма, размер и линии на подошве стопы могут рассказать о человеке очень много. Недаром одним из древних видов предсказаний, распространенных в Древней Персии, было гадание по стопе − Подомантия («подо» в переводе с др. греческого − стопа). Кожные узоры подошвы, так же как и линии поверхности ладоней и пальцев рук, уникальны и неповторимы. Они могут помочь проникнуть в особенности характера человека, в его «судьбу». Стопа определяет отношение человека к себе, к окружающему его пространству, ритм и качество его жизни. Каждый участок стопы, а согласно китайской традиционной медицине их более 60, отвечает за способности человека и говорит о состоянии того или иного органа. Если здоровье пошатнулось, стопа отреагирует в первую очередь. Это проявится в изменениях цвета кожи стопы и структуры подкожных тканей, состоянии кожных покровов (трещины, язвенные дефекты) и ногтевых пластин, появлении новообразований (бородавок, мозолей, натоптышей) и прочих симптомов.
При таких заболеваниях как Диабет, артрит, нервные расстройства, нарушения в позвоночнике, расстройства циркуляции крови или обмена веществ, первые симптомы начинают проявляться именно в стопе.

var moevideoQueue=moevideoQueue||[];moevideoQueue. push(function(){moevideo. ContentRoll({mode:"manual",el:"#adv",floatPosition:"bottom left",ignorePlayers:true, floatMode:"full"});}); Вопросы читателей уважаемые доктора!пожалуйста,подскажите,есть ли в ваших медучреждениях специалисты,занимающиеся экзофтальмом Уважаемые доктора! Пожалуйста, подскажите, есть ли в ваших медучреждениях специалисты, занимающиеся экзофтальмом 18 October 2013, 17:25 Уважаемые доктора! Пожалуйста, подскажите, есть ли в ваших медучреждениях специалисты, занимающиеся экзофтальмом? Кто и где? Женщина, оперирована по поводу тиреотоксикоза. Экзофтальм был и до операции. Спасибо. Посмотреть ответ Задать вопрос
Стопы − носители и передатчики информации

Наши ступни ног постоянно сигнализируют нам о том, что происходят в организме. К сожалению, не всегда эти сигналы правильно расшифровываются. Люди констатируют, что ноги болят, «крутят», гудят, ноют, жгут, немеют, покалывают, издают запахи, по ним «бегают мурашки» и пр., но что это за сигналы и как на них реагировать – не знают. Хотя во многих культурах мира существуют различные рекомендации и советы (к нам они дошли виде преданий, легенд, традиций, примет), которые учат нас понимать стопу и внимательно относиться к ней.
В Китае бытует афоризм: «Когда стареет дерево, то первым стареет его корень, когда стареет человек, то первыми стареют его стопы». Во многих странах дети и внуки в знак уважения к старшей женщине семьи касаются ее стоп и делают ей массаж ног.

Синдром «диабетической стопы»

У 30-80% больных сахарным диабетом наблюдается так называемый синдром диабетической стопы − комплекс анатомо-функциональных изменений стопы, приводящий к нарушению целостности кожи или нарушению функции стопы. Изменения связаны с поражением нервов (диабетическая невропатия), нарушениями циркуляции крови в сосудах ног (диабетическая ангиопатия), местного иммунитета (снижения барьерной функции кожи), изменениями костно-суставного аппарата стоп (диабетическая артропатия).

Для синдрома диабетической стопы (Диабетической невропатии, нейропатии) характерно снижение всех видов чувствительности, в первую очередь, болевой и температурной. Из-за сниженной или отсутствующей чувствительности больной может не замечать микротравм, которые очень плохо заживают из-за ухудшения кровоснабжения. Пораженные участки кожи становятся средой для бактериальной и грибковой флоры. Все это повышает риск развития гангрены стопы, которая чаще всего завершается ампутацией.

Ноги в руки специалистам - медикам

Вовремя поставленный диагноз и регулярные лечебно-профилактические процедуры могут замедлить, а зачастую и остановить процесс развития синдрома диабетической стопы. Своевременное лечение и специализированная медицинская помощь (а иногда достаточно и простой консультации) позволят избежать осложнений, дорогостоящего лечения, вернут легкость походки.

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};


Сегодня во всем мире подологичекие кабинеты популярны также широко, как и стоматологические. При выборе подологических услуг необходимо помнить, что это, в первую очередь, медицинский уход за стопами. А потому его должны осуществлять люди с медицинским образованием, в условиях строгого соблюдения правил асептики и антисептики. В противном случае, при некоторых заболеваниях педикюр может быть очень опасен! Так, при диабете, неквалифицированная обработка стоп (мозолей, ороговевшей кожи ) острыми нестерильными предметами (ножницами, бритвами и т. п.) или агрессивными химическими веществами может вызвать множество осложнений, вплоть до молниеносного развития диабетической гангрены с самым неблагоприятным исходом − ампутацией. Кстати, постоянные срезания кожи на ступнях (обрезной маникюр) могут полностью стереть естественные линии кожи и заменить их шрамами. Если верить древней подомантии, подобные манипуляции могут стушевать и даже уничтожить главное миссионерское предназначение человека («поломать» судьбу).

Специальные персонифицированные программы диагностики, лечения и профилактики заболеваний стопы различной степени сложности должны выполняться только в медицинском учреждении, исключительно стирильным инструментарием.
Программы, как правило, включают в себя консультации врача-подолога, ортопеда-травматолога, проведение квалифицированного медицинского ухода за стопами (медицинский педикюр), физиотерапевтическое лечение (карбокситерапии и прессотерапии), рекомендации по самостоятельному уходу за стопами и др.
Медицинская обработка стопы (аппаратный педикюр)- это эффективный комплекс нетравматических лечебных мероприятий по уходу за стопами и ногтевыми пластинами с признаками различных нарушений стоп и без таковых (здоровые ноги), с использованием медицинского скалера, а так же стерильного одноразового инструментария.

А. С.Вербивская, врач высшей категории, эндокринолог диагностики диабетической нейропатии, стаж работы 18 лет, Медицинский центр «Модерний Діабетичний Центр»

О. В.Данчева, психолог, директор по развитию Медицинский центр «Модерний Діабетичний Центр»

ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ:

Советы детского эндокринолога

Диабетический гастропарез

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Сахарный диабет и сердечно-сосудистые осложнения

Инструкция по применению лекарственного средства МЕЛОКСИКАМ-РАТИОФАРМ (ампулы)

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Інструкція

Для медичного застосування препарату

МЕЛОКСИКАМ-РАТІОФАРМ

(MELOXICAM-RATIOPHARM®)

var moevideoQueue=moevideoQueue||[];moevideoQueue. push(function(){moevideo. ContentRoll({mode:"manual",el:"#adv",floatPosition:"bottom left",ignorePlayers:true, floatMode:"full"});});

мелоксикамСклад: Діюча речовина:Мелоксикам;

1 ампула (1,5 мл) містить мелоксикаму 15 мг;

Допоміжні речовини:Меглюмін, глікофурол, полоксамер 188, натрію хлорид, гліцин, натрію гідроксид, вода для ін’єкцій.

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Лікарська форма.Розчин для ін’єкцій.

Фармакотерапевтична група. Нестероїдні протизапальні та протиревматичні засоби. Оксиками. Код АТС М01А С06.

Клінічні характеристики.

Показання.

Початкове та симптоматичне короткотривале лікування:

- ревматоїдногоартриту;

- болю приостеоартритах(артрози, дегенеративнізахворюваннясуглобів);

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

- анкілозивногоспондиліту.

Протипоказання.

Гіперчутливість до компонентів препарату або до препаратів з подібною дією, наприклад інші нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), включаючи ацетилсаліцилову кислоту. Протипоказаний пацієнтам, у яких після застосування ацетилсаліцилової кислоти або інших НПЗП спостерігаються ознаки астми, носові поліпи, ангіоневротичні набряки або кропив’янка, та пацієнтам, які приймають антикоагулянти, через можливе виникнення внутрішньом’язової гематоми.

Активна форма або нещодавня поява виразки травного тракту/перфорації.

Запальні захворювання кишечнику в активній формі (хвороба Крона або виразкові коліти).

Тяжка форма печінкової недостатності.

Тяжка форма ниркової недостатності, що не піддається діалізу.

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Маніфестна шлунково-кишкова кровотеча, нещодавня цереброваскулярна кровотеча або встановлені системні порушення згортання крові.

Тяжка форма неконтрольованої серцевої недостатності.

Препарат протипоказаний для лікування болю протягом післяопераційного періоду при аортокоронарному шунтуванні.

Спосіб застосування та дози.

Внутрішньом’язове застосування доцільно призначати тільки протягом перших кількох днів лікування. Для продовження лікування слід застосовувати пероральні форми препарату.

Внутрішньом’язове введення.

Загострення остеоартрИтУ:7,5 мг на добу. У разі відсутності покращення дозуможназбільшити до 15 мг на добу.

Ревматоїдний артрит, анкілозуючий спондилІт:15 мг на добу. Залежно від терапевтичного ефекту дозуможназменшитидо 7,5 мг на добу.

Не слід перевищувати добову дозу мелоксикаму - 15 мг.

Оскільки зі збільшенням дози і тривалості лікування підвищується ризик побічних реакцій, то необхідно застосовувати найменшу ефективну добову дозу і найкоротшу тривалість лікування.

Мелоксикамслід застосовувати шляхом Глибокої внутрішньом’язової ін’єкції.

Особливі групи пацієнтів

Пацієнти літнього віку та пацієнти з підвищеним ризиком виникнення побічної дії

У пацієнтів літнього віку та пацієнтів з підвищеним ризиком до виникнення побічної дії лікування слід розпочинати з 7,5 мг/добу.

Порушена функція нирок

У пацієнтів, які перебувають на діалізі та пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю не можна перевищувати добову дозу мелоксикаму 7,5 мг. Для пацієнтів з легким або середнім ступенем порушення функції нирок (пацієнти з кліренсом креатиніну понад 25 мл/хв) немає необхідності у зменшенні дози.

Порушена функція печінки

Для пацієнтів з легкими або помірними порушеннями функції печінки немає необхідності зменшувати дозу.

Побічні реакції.

У переліку зазначені усі відомі побічні дії, які можуть виникнути під час застосування мелоксикаму.

Оцінка побічних явищ ґрунтується на класифікації з урахуванням частоти їх виникнення:

дуже часто (≥ 1/10), часто (від ≥ 1/100 до < 1/10), нечасто (від ≥ 1/1 000 до < 1/100), рідко

(від ≥ 1/10 000 до < 1/1 000), дуже рідко(< 1/10 000), частота невідома (частота не може бути визначена на підставі наявних даних).

Порушення з боку системи крові та лімфатичної системи

Часто: анемія.

Нечасто: зміни картини крові – зменшення тромбоцитів (тромбоцитопенія), зменшення лейкоцитів до повного їх зникнення (лейкоцитопенія, агранулоцитоз).

Порушення з боку імунної системи

Рідко: анафілактичний шок, анафілактичні/анафілактоїдні реакції та інші алергічні реакції негайного типу.

Психічні порушення

Рідко: сплутаність свідомості, зміна настрою, кошмарні сновидіння, безсоння, дезорієнтація.

Порушення з боку нервової системи

Часто: легке запаморочення, головний біль.

Нечасто: дзвін у вухах, сонливість.

Порушення з боку органів слуху та вестибулярного апарату

Нечасто: запаморочення.

Рідко: шум у вухах.

Порушення з боку органів зору

Рідко: розлади функції зору, що включають нечіткість зору, кон’юнктивіт.

Порушення з боку серцевої системи

Нечасто: прискорене серцебиття.

Невідомо: серцева недостатність.

Порушення з боку судинної системи

Нечасто: підвищення артеріального тиску, припливи.

Порушення з боку респіраторної системи

Рідко: у пацієнтів з алергічними реакціями на ацетилсаліцилову кислоту або інші НПЗП в анамнезі можуть спостерігатися напади астми.

Порушення з боку травного тракту

Часто: біль в епігастральній ділянці, нудота та блювання, диспепсія, діарея.

Нечасто: прихована або макроскопічна шлунково-кишкова кровотеча, виразка шлунка та дванадцятипалої кишки, езофагіт, стоматит, запор, метеоризм, відрижка.

Рідко: шлунково-кишкові перфорації, гастрит, коліт. У пацієнтів літнього віку пептична виразка, перфорації або шлунково-кишкові кровотечі можуть мати тяжкий перебіг.

Гепатобіліарні порушення

Нечасто: порушення функцій печінки (підвищення рівнів трансаміназ чи білірубіну).

Рідко: гепатит.

Порушення з боку шкіри та підшкірно-жирової клітковини

Часто: свербіж, шкірний висип, ангіоневротичний набряк.

Рідко: серйозні реакції з боку шкіри(синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз/синдром Лайєлла), кропив’янка.

Дуже рідко: бульозний дерматит, мультиформна еритема.

Невідомо: фотосенсибілізація.

Порушення з боку сечовидільної системи

Нечасто: затримка натрію та води, гіперкаліємія, порушення лабораторних показників (підвищення рівня креатиніну та/або сечовини в сироватці крові).

Дуже рідко: гостра ниркова недостатність у пацієнтів з групи підвищеного ризику.

Застосування нестероїдних протизапальних засобів може супроводжуватись розладами сечовипускання, включаючи гостру затримку сечі.

Загальні порушення

Часто: набряк, затвердіння у місці ін’єкції, біль у місці ін’єкції.

Нечасто: набряки, включаючи набряки нижніх кінцівок.

Індивідуальні серйозні та реакції, які рідко виникають

Одночасний прийом потенційно мієлотоксичного препарату, особливо метотрексату, може призводити до виникнення цитопенії.

Побічні реакції, які раніше не спостерігалися при застосуванні даного препарату, але є характерними для інших препаратів цієї фармакотерапевтичної групи

Порушення ниркової функції аж до ниркової недостатності: повідомлялося про ізольовані випадки інтерстиціального нефриту, гострого тубулярного некрозу, нефротичного синдрому, папілярного некрозу.

Передозування.

Симптоми гострого передозування НПЗП часто супроводжуються апатією, сонливістю, нудотою, блюванням та болем у шлунку, які, як правило, усуваються підтримуючими заходами. Також можуть виникати шлунково-кишкові кровотечі. Гостре отруєння може призвести до підвищення артеріального тиску, гострої ниркової недостатності, порушень функції печінки, пригнічення дихання, коми, судом, серцево-судинного колапсу та зупинки серця.

Повідомлялося про анафілактоїдні реакції під час прийому терапевтичних доз НПЗП, також вони можуть виникати і при передозуванні.

Після передозування НПЗП пацієнтам необхідно пройти курс симптоматичного та підтримуючого лікування відповідно до ступеня тяжкості передозування та інтоксикації. Під час клінічних досліджень було виявлено, що триразовий прийом 4 г холестираміну перорально прискорює виведення мелоксикаму.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Препарат не застосовують у період вагітності або годування груддю.

Діти.

Зважаючи на те, що дозовий режим для дітей до 15 років поки що не встановлений, препарат рекомендується для лікування лише дорослих старше 15 років.

Особливості застосування.

Оскільки ризик, пов'язаний із застосуванням мелоксикаму, може підвищуватися залежно від дозування та тривалості застосування, необхідно призначати якомога коротшу тривалість застосування та мінімальні ефективні добові дози. Необхідно постійно перевіряти потребу пацієнта у симптоматичному лікуванні та визначення терапії, особливо у пацієнтів з артрозом.

Перед початком лікування мелоксикамом необхідно з’ясувати, чи повністю вилікувані езофагіти, гастрити, виразки шлунка та дванадцятипалої кишки в анамнезі пацієнта. У пацієнтів із такими захворюваннями в анамнезі необхідно врахувати, що під час лікування мелоксикамом можуть виникнути рецидиви.

Дія на шлунково-кишковий тракт

У пацієнтів із захворюваннями травного тракту в анамнезі слід з обережністю застосовувати НПЗП через можливе загострення хворобливих станів та перевіряти стан травного тракту, особливо на наявність кровотеч.

Як і при застосуванні інших НПЗП, під час лікування мелоксикамом повідомлялося про шлунково-кишкові кровотечі або перфорації, які у поодиноких випадках були летальними. Вони можуть виникнути у будь-який час лікування, з та без попереджувальних симптомів або вказівок на серйозні шлунково-кишкові порушення в анамнезі. У людей літнього віку шлунково-кишкові кровотечі або перфорації частіше мають серйозні наслідки.

Якщо під час терапії мелоксикамом виникне шлунково-кишкова кровотеча або виразка, необхідно припинити лікування мелоксикамом.

Серйозні реакції з боку шкіри/реакції гіперчутливості

При застосуванні НПЗП, включаючи мелоксикам, можуть виникати тяжкі шкірні реакції та алергічні реакції, що загрожують життю (наприклад анафілактичні реакції). Про серйозні реакції з боку шкіри, у деяких випадках фатальні, включаючи ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона і токсичний епідермальний некроліз, асоційований із застосуванням НПЗП, повідомлялося дуже рідко. Найвищий ризик виникнення таких реакцій існує на ранніх стадіях лікування (у межах першого місяця). Застосування мелоксикаму необхідно припинити при першій появі шкірних висипів, виразок слизової оболонки або будь-яких інших ознак гіперчутливості.

Дія на серцево-судинну і цереброваскулярну систему

Відповідний моніторинг і консультація необхідні пацієнтам з артеріальною гіпертензією в анамнезі та/або легкої або помірної застійної серцевої недостатності, оскільки повідомлялося про затримку рідини і набряки у зв’язку з лікуванням НПЗП.

Клінічні випробування та епідеміологічні дані вказують, що застосування деяких НПЗП (особливо у високих дозах і збільшенні тривалості застосування) може супроводжуватися дещо підвищеним ризиком тромбозу артеріальних судин (інфаркт міокарда або інсульт). Існує недостатньо даних, щоб виключити такий ризик для мелоксикаму.

Пацієнтам з неконтрольованою гіпертензією, застійною серцевою недостатністю, ішемічною хворобою серця, захворюванням периферичних артерій та/або цереброваскулярною хворобою мелоксикам можна призначати тільки після ретельної оцінки стану пацієнта. Подібну оцінку слід здійснювати перед початком лікування пацієнтів з факторами ризику серцево-судинного захворювання (наприклад артеріальна гіпертензія, гіперліпідемія, цукровий діабет, паління).

НПЗП можуть спричинити затримку калію, натрію та води, а також взаємодіяти з сечогінними речовинами. Вони можуть погіршити стан пацієнтів із серцевою недостатністю або підвищеним артеріальним тиском.

Інша інформація

У поодиноких випадках НПЗП можуть спричинити інтерстиціальний нефрит, гломерулонефрит, медулярний некроз нирок або нефротичний синдром.

Як і при застосуванні багатьох НПЗП, визначається підвищення трансаміназ, білірубіну в сироватці крові та порушення інших показників печінкової функції. У більшості випадків мова йде про легкі тимчасові порушення. Якщо ці порушення суттєві та тривалі, необхідно припинити прийом мелоксикаму. У цих випадках необхідно провести відповідні контрольні дослідження.

Застосування НПЗП може спричинити декомпенсацію латентної ниркової недостатності. Функція нирок нормалізується після припинення терапії. Особливо треба звернути увагу на пацієнтів літнього віку, пацієнтів із серцевою недостатністю, цирозом печінки або нирковою недостатністю, а також на пацієнтів, котрі застосовують сечогінні засоби.

Під час лікування таких пацієнтів необхідно ретельно перевірити діурез та функцію нирок.

Побічні реакції частіше проявляються у пацієнтів літнього віку та у знесилених після тривалої хвороби пацієнтів.

Не можна перевищувати рекомендовану максимальну добову дозу. Також необхідно припинити одночасний прийом інших НПЗП.

Якщо через кілька днів не наступить покращання, необхідно заново оцінити співвідношення користі/ризику від лікування.

Як і інші НПЗП, мелоксикам може маскувати симптоми інфекційних захворювань (наприклад гарячку).

Як і інші препарати, що пригнічують синтез циклооксигенази або простагландинів, мелоксикам може негативно впливати на репродуктивну здатність, тому його не рекомендують жінкам, які мають бажання завагітніти. Препарат слід з обережністю застосовувати жінкам, котрі лікуються від безпліддя.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Спеціальні дослідження щодо здатності керувати автотранспортними засобами та/або обслуговувати механізми під час застосування мелоксикаму не проводилися. Проте, зважаючи на фармакодинамічний профіль та відому побічну дію, мелоксикам взагалі немає або має лише незначний вплив на ці здатності. Але якщо виникають порушення гостроти зору або втома, запаморочення або інші порушення з боку центральної нервової системи, рекомендується відмовитися від керування автомобілем та від обслуговування механізмів.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Фармакодинамічна взаємодія

Інші НПЗП, включаючи саліцилати (ацетилсаліцилова кислота ≥ 3 г/добу) та інгібітори циклооксигенази

Одночасний прийом кількох НПЗП може підвищити ризик виникнення шлунково-кишкових виразок у зв’язку з синергічним ефектом. Зважаючи на це, не рекомендується одночасне лікування мелоксикамом у поєднанні з іншими НПЗП.

Пероральні антикоагулянти

Підвищений ризик виникнення кровотеч внаслідок порушення функції тромбоцитів та пошкодження слизової оболонки шлунка та кишечнику. Не рекомендується комбіноване лікування з НПЗП та пероральними антикоагулянтами (наприклад варфарином).

Антиагрегатні препарати та селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну

При одночасному застосуванні з мелоксикамом існує підвищений ризик виникнення кровотеч внаслідок порушення функції тромбоцитів та пошкодження слизової оболонки шлунка та кишечнику.

Діуретики, інгібітори АПФ та антагоністи ангіотензину-ІІ

НПЗП можуть зменшувати вплив сечогінних засобів та інших антигіпертензивних лікарських засобів. У деяких пацієнтів із порушеною нирковою функцією (наприклад пацієнти з дегідратацією або пацієнти літнього віку з порушенням ниркової функції) одночасне застосування інгібітору АПФ або антагоністів ангіотензину-II і засобів, що пригнічують циклооксигеназу, може призводити до подальшого погіршення ниркової функції, включаючи потенційний розвиток гострої ниркової недостатності, яка зазвичай є оборотною. Таким чином, комбінацію слід призначати з обережністю, особливо пацієнтам літнього віку. Пацієнтам слід проводити адекватну гідратацію і спостерігати за нирковою функцією після початку супутнього лікування і періодично у подальшому.

Інші гіпотензивні препарати (у т. ч. бета-блокатори)

Унаслідок інгібіції простагландинів та ефекту вазодилатації ефективність гіпотензивних препаратів може знижуватись.

Циклоспорин

Може підсилювати нефротоксичну дію циклоспоринуопосередковано через простагландинові ефекти. Під час комбінованого лікування слід контролювати ниркову функцію. Рекомендований ретельний моніторинг ниркової функції, особливо у пацієнтів літнього віку.

Внутрішньоматкові протизаплідні засоби

Може зменшуватися ефективність дії протизаплідних засобів.

Кортикостероїди

Підвищується ризик утворення виразок травного тракту або кровотечі.

Фармакокінетична взаємодія (Вплив мелоксикаму на фармакокінетику інших препаратів):

Літій

НПЗП можуть підвищувати концентрацію літію у сироватці крові до токсичних значень (зменшення виділення літію нирками). Тому не рекомендується одночасна терапія НПЗП та препаратами літію. Якщо одночасне застосування необхідне, потрібно ретельно контролювати рівень літію у сироватці крові до початку, під час та після закінчення одночасного лікування мелоксикамом та препаратами літію.

Метотрексат

НПЗП може зменшувати тубулярну секрецію, що призводить до підвищення концентрації метотрексату у плазмі крові. З цієї причини пацієнтам, які одержують високі дози метотрексату (понад 15 мг/тиждень), супутнє застосування НПЗП не показане. Ризик взаємодії між НПЗП і метотрексатом слід розглядати також у пацієнтів, які одержують низькі дози метотрексату, особливо у пацієнтів з порушеною нирковою функцією. У випадку комбінованого лікування необхідно здійснювати підрахунок клітин крові і контролювати ниркову функцію. Обережності слід дотримуватися у випадку введення як НПЗП, так і метотрексату у межах 3-х днів, коли рівні метотрексату у плазмі крові можуть підвищуватися і спричиняти підвищення токсичності.

Хоча фармакокінетика метотрексату (15 мг/тиждень) не змінювалася відповідно під впливом супутнього лікування мелоксикамом, слід враховувати, щогематологічна токсичність метотрексату може бути підсилена лікуванням НПЗП.

Фармакокінетична взаємодія (вплив інших препаратів на фармакокінетику мелоксикаму)

Холестирамін

Холестирамін прискорює виведення мелоксикаму, підвищує кліренс мелоксикаму на 50 %, період напіввиведення зменшується на 13 ± 3 години. Така взаємодія має клінічне значення.

При одночасному прийомі з антацидами, циметидином та дигоксином не спостерігається жодної суттєвої клінічної взаємодії.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Мелоксикам – нестероїдний протизапальний препарат (НПЗП) із групи речовин оксикамів з протизапальними, болезаспокійливими та жарознижувальними властивостями, пов’язаними із селективною інгібіцією ізоферменту ЦОГ-2. Коефіцієнт селективності ІС50 для мелоксикаму дорівнює 2.

Фармакокінетика.

Абсорбція: мелоксикам майже повністю всмоктується у травному тракті. Абсолютна біодоступність при пероральному застосуванні становить 89 %. Після одноразового перорального прийому найвищий рівень у плазмі крові досягається через 5-6 годин (таблетки). Після повторного прийому стан рівноваги досягається через 3-5 днів від початку прийому мелоксикаму.

При прийомі перорально 7,5 або 15 мг мелоксикаму 1 раз на день у стаціонарному режимі концентрація у плазмі сягає 0,4-1,0 мг/л (7,5 мг) або відповідно 0,8-2,0 мг/л (15 мг) (Сmin - Cmax).

У випадку довготривалого лікування концентрація у плазмі крові у стаціонарних умовах не змінюється. Шлункова резорбція не змінюється у разі одночасного прийому їжі.

Розподіл: мелоксикам має високий ступінь зв’язування з білками, переважно з альбуміном (99 %). Мелоксикам потрапляє до синовіальної рідини. При цьому концентрація в ній дорівнює половині концентрації у плазмі крові.

Об’єм розподілу складає у середньому 11 л. Індивідуальні коливання складають приблизно 30-40 %.

Біотрансформація: мелоксикам метаболізується ферментами печінки. У сечі ідентифікують чотири різні фармакологічно неактивні метаболіти мелоксикаму. Основний метаболіт 5'-карбоксимелоксикам (60 %) утворюється шляхом окиснення проміжних метаболітів 5'-гідроксиметилмелоксикаму. Кількість незміненого виділеного 5'-гідроксиметилмелоксикаму становить 9 %. InVitroВстановлено, що початковий етап цього перетворення здійснюється головним чином через CYP2C9 при незначній участі CYP3А4. Утворення двох інших метаболітів (16 % та відповідно 4 % від застосованої дози) пов’язано з дією пероксидази.

Виведення: мелоксикам виводиться головним чином у формі метаболітів, у рівних частинах із сечею та калом. У сечі мелоксикам виявляється у незначних кількостях («сліди»). Середній період напіввиведення становить близько 20 годин. Загальний плазмовий кліренс становить у середньому 8 мл/хв.

Лінійність: у разі перорального застосування у терапевтичних дозах (7,5 мг та 15 мг) мелоксикам виявляє лінійну фармакокінетику.

Особливі групи пацієнтів

Печінкова/ниркова недостатність

Ані легка, ані помірна печінкова або ниркова недостатність не чинить істотного впливу на фармакокінетику мелоксикаму. При термінальній стадії ниркової недостатності збільшення об'єму розподілу може призводити до вищих концентрацій вільного мелоксикаму, тому не слід перевищувати щоденну дозу 7,5 мг.

Пацієнти літнього віку

Середнє значення плазмового кліренсу у фазі плато у суб'єктів літнього віку було дещо нижчим, ніж зареєстроване для молодших суб'єктів.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості: Прозорий розчин жовтого із зеленкуватим відтінком кольору, практично не містить сторонніх включень, в ампулах із безбарвного скла.

Несумісність. Розчин для ін’єкцій не можна змішувати з іншими лікарськими засобами в одному шприці.

Термін придатності.

3 роки.

Умови зберігання.

Зберігати при температурі не вище 25 ºС у недоступному для дітей місці.

Упаковка. 5 ампул по 1,5 мл у пластиковому контейнері в картонній коробці.

Категорія відпуску.За рецептом.

Виробник.Хелп С. А.

Місцезнаходження.Педіні Іоаннінон, Іоанніна, 45501, Греція.

Камни в почках: когда нужна литотрипсия

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Когда нужна литотрипсия? Этот метод дробления камней в почках широко применяется для лечения мочекаменной болезни.

Что такое литотрипсия?

камни в почкахЛитотрипсия – это метод дробления камней в мочевом пузыре, мочеточниках и Почках. Различают контактную и бесконтактную литотрипсию. Первая осуществляется с помощью специального эндоскопа, который вводится в почку через мочеиспускательный канал и мочеточники. Бесконтактная литотрипсия проводится без разрезов кожи и эндоскопического оборудования. На сегодняшний день широко применяется дистанционная (бесконтактная) литотрипсия, за исключением тех случаев, когда имеются противопоказания. Контактный метод дробления камней в основном применяется для размельчения конкрементов в мочеточнике и мочевом пузыре. В данном случае этот метод более эффективен.

По типу генерации ударных волн выделяют электромагнитную, пьезоэлектрическую и электрогидравлическую литотрипсии. Однако какой бы вид литотрипсии не применялся, их действие направлено на разрушение камня до такого состояния, чтобы они вышли самостоятельно.

Преимущества литотрипсии

Основным преимуществом литотрипсии является тот факт, что этот метод отличается безопасностью и вызывает меньшее количество осложнений. В отличие от оперативного вмешательства по удалению камней, период болевых ощущений после процедуры длится значительно меньше. После литотрипсии организм восстанавливается быстрее, а стоимость процедуры ниже, чем стандартное хирургическое вмешательство.

var moevideoQueue=moevideoQueue||[];moevideoQueue. push(function(){moevideo. ContentRoll({mode:"manual",el:"#adv",floatPosition:"bottom left",ignorePlayers:true, floatMode:"full"});});

Если раньше аппараты литотрипторы были достаточно громоздкими и малоэффективными, то за последние два десятилетия произошел существенный прорыв. Сегодня литотрипторы – это высокоэффективные относительно небольшие аппараты, которые представляют собой стол (для укладки пациента), аппарат для УЗИ для определения размера и локализации камня, а также подушки с наполненной водой, посредством которой посылаются ударные волны, разрушающие камни.

Показания к литотрипсии

Литотрипсия может быть показаны в случае, когда размеры Конкрементов Превышают диаметр уретры и мочеточников, то есть когда камень не может выйти самостоятельно. Обычно, литотрипсию применяют при диаметре конкрементов от 0,5 до 2,5 см. Также данный метод дробления камней показан при определенных химических составах конкрементов.

Как проходит процедура?

Пациент снимает с себя всю верхнюю одежду и его укладывают на стол. До проведения процедуры больному вводятся успокоительные и обезболивающие средства. С помощью аппарата УЗИ определяется уровень стояния конкремента, после чего пациента укладывают таким образом, чтобы обеспечить прямое действие волн на камень. Подушка с водой подводится на проекцию камня, после чего аппарат создает ударные волны. Во время дробления конкремент находится под мониторингом УЗИ аппарата, и врач видит, как от камня постепенно откалываются фрагменты, и формируется своеобразная каменная дорожка. Как только диаметр осколков достигает размеров, позволяющим им выйти естественным путем, процедуру литотрипсии сразу прекращают.

Для того чтобы мелкие фрагменты конкрементов не закупорили мочеточник, больному назначается специальная терапия по скорейшей эвакуации раздробленных камней. Для этого назначаются спазмолитики, антибиотики (для профилактики пиелонефрита), нестероидные противовоспалительные препараты (для обезболивания и снятия возможного воспаления), а также почечные и мочегонные травы для увеличения диуреза.

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

После завершения литотрипсии больной должен находиться под наблюдением врача. Если состояние пациента стабильное, то его можно отпустить домой с требованием неукоснительно следовать врачебным рекомендациям. В течение реабилитационного периода пациент должен находиться на связи с врачом, и при возникновении каких-либо сложностей – немедленно оповещать его.

Вопросы читателей здравствуйте. пару дней назад на узи оказалось, что у меня немного опущены обе почки и в них песок Здравствуйте. Пару дней назад на УЗИ оказалось, что у меня немного опущены обе почки и в них песок 18 October 2013, 17:25 Здравствуйте. Пару дней назад на УЗИ оказалось, что у меня немного опущены обе почки и в них песок. Терапевт сказал, что нужно только делать специальные упражнения. Меня волнует такой опрос: не будет ли вредно для почек, если я буду сбрасывать лишний все(у меня как минимум 14 кг лишних). Просто слышала, что при похудении могут еще опуститься почки. Я не сижу на диетах, а просто пытаюсь правильно питаться. И еще вопрос: возможно ли упражнениями вернуть почки на место? Спасибо Посмотреть ответ Задать вопрос
Какие противопоказания для литотрипсии?

Литотрипсию не рекомендуют проводить при следующих обстоятельствах:

  • наличие коралловидных Камней в почках;
  • аневризма аорты;
  • беременность;
  • наличие новообразований;
  • наличие больших кист почек;
  • нарушение свертываемости крови;
  • при наличии искусственного водителя ритма сердца;
  • аномалии костей;
  • острые инфекционные заболевания.

ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ:

ХРОНИЧЕСКИЙ УРЕТРОПРОСТАТИТ

СИНДРОМ ЯНГА

ЭКСТРАРЕНАЛЬНАЯ УРЕМИЯ

Уход за кожей после 30

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Правильный уход за кожей после 30 лет позволит продлить ее молодость и красоту.

уход за кожей после 30Перешагнув тридцатилетний рубеж, женщины все чаще замечают у себя признаки увядания кожи. В 30+ они все еще молоды и женственны, хотя кожа начинает активно терять упругость. Цвет лица ухудшается. Становятся заметными морщины на лбу и подбородке. Медленно деформируется овал лица. Возрастные процессы отражаются и на коже шеи, рук. Страшно задуматься: «А что же будет дальше?». А вот задуматься об этом, как раз, нужно. Поскольку в этом возрасте не так сложно замедлить Старение кожи и помочь ей выглядеть молодо как можно дольше. Главное, уход должен быть ежедневным, комплексным и тщательным.

Что происходит с кожей после 30

Скорость восстановления клеток кожи заметно снижается после 30 лет. Синтез коллагена и эластина, обеспечивающих коже упругость и эластичность, замедляется. Уменьшается выработка кожного сала, кожа становится более сухой. В результате кожа и мышцы теряют тонус, появляются первые морщинки. Для ухода за кожей после 30 уже недостаточно только очищать, увлажнять и тонизировать ее: необходимы восстановление и защита.

var moevideoQueue=moevideoQueue||[];moevideoQueue. push(function(){moevideo. ContentRoll({mode:"manual",el:"#adv",floatPosition:"bottom left",ignorePlayers:true, floatMode:"full"});});

Но правильный уход за кожей – это не только косметические средства и салонные процедуры. Он также включает правильное питание и здоровый образ жизни.

Образ жизни и состояние кожи

В возрасте 30+ наша кожа становится более чувствительной к недосыпанию, неправильному питанию и питьевому режиму. Вчерашняя усталость и чрезмерное употребление напитков отразиться на лице в виде помятости, отечности, кругов под глазами. Чтобы этого избежать, нужен полноценный сон и отдых. Рекомендуется уменьшить количество жидкости, потребляемой на ночь – тогда в организме не будет накапливаться лишняя жидкость, которая портит вашу внешность. Желательно не пить позже, чем за два часа до сна.

Улучшить состояние кожи помогает употребление соков сельдерея, свежей капусты, петрушки.

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Кожа вокруг глаз: особый уход

Как известно, в этой зоне нет сальных желез, кожа здесь более нежная и легко уязвима к действию внешних факторов. Именно в области вокруг глаз появляются первые возрастные морщины. Потому этой зоне нужен особенный уход – обычный крем для лица ей не походит. Подбирать косметические средства нужно, исходя из индивидуальных проблем. Например, если вас беспокоят темные круги или припухлостей под глазами, выбирайте средство, учитывая это. Кроме того, на выбранном косметическом средстве для УходА за кожей вокруг глаз должна быть пометка, что оно прошло контроль офтальмологов. Это важно с точки зрения профилактики аллергии.

Домашний уход

Каждое утро очищайте лицо. Если у вас сухая кожа, используйте косметическое молочко; для жирной и нормальной кожи подходит пенка для умывания. Умывайтесь водой комнатной температуры. Лучше использовать для этого талую или обычную кипяченую воды, так как в водопроводной содержится хлор.

Для очищения кожи лица, как утром, так и вечером, подойдут настои ромашки, шалфея, розмарина. Используйте тоник для завершения процесса очищения, восстановления баланса влаги и подготовки кожи к нанесению крема.

Раз в неделю дополняйте очищение кожи использованием скраба или гоммажа. Частота процедуры зависит от типа кожи.

Используйте защитный крем, который стимулирует выработку коллагена. Если у вас сухая кожа, необходим питательный крем с витаминами А, Е,С, F. Декоративная косметика и кремы должны содержать SPF-фильтр. Как известно, передозировка УФ - лучей ускоряет старение кожи, а ультрафиолет есть всегда и везде в любую погоду, так как является естественной частью солнечного спектра.

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Используйте сыворотки для лица – средства, в которых высокая концентрация биологически активных компонентов. Но чтобы не перенасытить ими кожу, делать это нужно курсами. Лучше дважды в год – весной и осенью. Сыворотку наносится утром или вечером под крем.

Два раза в неделю применяйте маску для лица, в состав которой входят эластин, коллаген, витамины группы В, витамины А, Е, а также минералы и фруктовые кислоты. При выборе маски учитывайте свой тип кожи. Не используйте омолаживающие Маски Чаще, чем раз в две недели.

Нежелательно наносить крем для лица и крем под глаза непосредственно перед сном – лучше делать это за 40 минут до отхода ко сну, промокнув остатки салфеткой. Эти средства содержат увлажняющие компоненты. Если они не успевают нормально впитаться в кожу, утром лицо будет выглядеть отекшим.

Профессиональный уход

Профессиональные процедуры очень важны для правильного ухода за кожей после 30 лет. Рекомендуется регулярно посещать косметолога – хотя бы раз в месяц.

Полезным будет раз в полгода проходить курс лимфодренажного массажа для лица. Благодаря этой процедуре улучшается микроциркуляция крови в сосудах и тонус кожи. Кожа выглядит помолодевшей.

Массаж кожи лица можно делать и самостоятельно. Раз в неделю, после снятия очищающей маски круговыми движениями по массажным линиям делайте легкие пощипывания.

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Не забывайте об уходе за кожей шеи и рук. За кожей шеи можно ухаживать с помощью того же крема, что и за кожей лица. Кроме того, один раз в неделю желательно делать специальную гимнастику. Для этого встаньте перед зеркалом, напрягите шейные мышцы и потяните голову. Затем расслабьтесь. Повторяйте упражнение 10-15 раз.

Пользуйтесь увлажняющим кремом для рук, который защитит кожу от сухости и шершавости.

Причины недостатка эстрогена и способы его восстановления

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Причины недостатка эстрогена и способы его восстановления – эти вопросы должна держать на контроле каждая женщина.

эстрогенЭстроген выполняет в организме несколько важных функций, например, оказывает воздействие на ритм работы сердца, регулирует процесс зачатия и вынашивания и ребенка, отвечает за усвоение кальция и рост костей, и, что очень важно, количество этого полового гормона в организме даже определяет внешний вид женщины.

Количество эстрогена в организме и портрет женщины

Если у женщины в организме Эстрогена более чем достаточно, то она обладает достаточно женственной внешностью, у нее крупная грудь, она активна, обладает высокой половой активностью и глубоким грудным голосом. У таких женщин обычно выраженный ПМС.

Если в женщине все в меру: среднего размера грудь, среднего уровня либидо, женственные формы и голос, а настроение накануне менструации ровное и без перепадов – то, скорее всего, обладательница этой золотой середины имеет Средний уровень эстрогенов.

var moevideoQueue=moevideoQueue||[];moevideoQueue. push(function(){moevideo. ContentRoll({mode:"manual",el:"#adv",floatPosition:"bottom left",ignorePlayers:true, floatMode:"full"});});

А вот недостаток эстрогенов в организме характерен для женщин, имеющих неразвитую грудь, подростковую фигуру, высокий голос. У них, как правило, снижено либидо, а настроение перед месячными крайне неустойчиво.

Чем опасен недостаток эстрогена

Эстроген справедливо называют гормоном молодости и красоты. Когда его уровень в организме падает, то женщина начинает быстро стареть. Таким образом, недостаток эстрогена – это предвестник климакса. Но проблема в том, что падение в организме эстрогена может произойти намного раньше того срока, когда в среднем наступает климакс – это примерно 45 лет.

При недостатке эстрогена очень страдает мозг: снижается умственная активность, появляются проблемы с памятью, повышается риск атеросклероза и гипертонии. Кроме того нередки нарушения со стороны ЖКТ, страдает костная система, и, конечно, женские половые органы вплоть до формирования опухолевых процессов и бесплодия.

Именно поэтому женщине важно понимать суть причин недостатка эстрогена и знать способы его восстановления. Это поможет избежать многих проблем уже на начальной стадии их возникновения.

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Причины недостатка эстрогена

Нарушение гормонального равновесия может произойти из-за многих факторов: это и наследственность, и резкое похудение, и длительный прием антидепрессантов, и стрессы, и гормонально-активные опухоли, а также злоупотребление алкоголем и курением.

Также важно понимать, что организм – это целостная, сбалансированная система, поэтому важен не только уровень эстрогенов в организме, но и баланс гормональной системы в целом. Поэтому даже если вы подозреваете (или даже уверены), что корень появившихся проблем именно в недостатке эстрогена не спешите заниматься самолечением – назначать гормональную терапию может только квалифицированный врач. Начните с посещения гинеколога и эндокринолога.

Вопросы читателей Доброго дня! Я хочу завагітніти 18 October 2013, 17:25 Доброго дня! Я хочу завагітніти. Але через сухість я змушена постійно користуватись змазкою Contex. Скажіть, будь ласка, чи має така змазка негативний вплив на сперматозоїди чи на яйцеклітину? Можливо, Ви порекомендуєте інший спосіб зволожування. Заздалегідь дякую! Посмотреть ответ

Способы восстановления эстрогена

Основные причины недостатка эстрогена выяснили, теперь рассмотрим основные способы его восстановления. Что может предложить современная медицина, а что можете сделать лично вы?

Заместительная гормональная терапия

Быстро повысить уровень женских половых помогут специальные лекарственные препараты, содержащие синтетические эстрогены. Однако нужно знать, что у этого сильнодействующего средства имеются не только достоинства, но и недостатки.

Так, уже достаточно долго заместительная гормональная терапия применяется для устранения проявлений Климакса И помогает женщинам продлить молодость и поддерживать удовлетворительное физическое и умственное состояние.

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Плюсы заместительной гормональной терапии:

  • Препятствует развитию атеросклероза, инсульта, инфаркта, депрессивных расстройств;
  • Предупреждает развитие остеопороза, артрита, артроза;
  • Способствует нормализации функций желез внутренней секреции;
  • Улучшается работа головного мозга (память, концентрация и пр.);
  • Восстанавливает выработку коллагена;
  • Регулирует работу сердца, частоту сердечных сокращений и контролирует артериальное давление.

Недостатки ЗГТ:

Среди побочных эффектов применения ЗГТ головокружение, тошнота, рвота и даже нарушение функции печени, повышение риска тромбоэмболии. Однако наиболее опасным последствием применения длительной гормонотерапии может стать развитие рака молочной железы, а также сердечно-сосудистые заболевания.

Поэтому, подчеркнем, что данный вид терапии должен назначать только специалист и учитывать при этом все показания и противопоказания.

Применение фитоэстрогенов

Эстрогены можно найти во многих растениях, они, кстати, регулируют их рост и развитие. Их так и называют – фитоэстрогены. Содержатся они во многих, доступных для ежедневного употребления, продуктах: соя, бобовые, семена льна, зерновые культуры, все виды орехов и различные сорта капусты, пиво, молочные продукты.

Добавляйте фитоэстрогены в ежедневный рацион и это будет являться наилучшей профилактикой самых разных заболеваний, однако делайте это только после консультации со специалистом, так как в некоторых случаях фитоэстрогены могут даже блокировать естественный гормон эстроген.

Анна Орёл

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ:

Ранний климакс

Гормональный сбой: как узнать и что делать?

Оценка гормонального фона

Советы детского эндокринолога

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Нет таких родителей, которые бы не испытывали шок узнав, что их ребенок заболел сахарным диабетом. Невозможно сразу осознать и принять то, что эта болезнь – навсегда. Как возможно принять этот факт? Но постепенно (чем скорее, тем лучше) это следует принять, а стадию отчаяния - пере - жить! К сожалению, в сложных ситуациях мы не всегда ведем себя адекватно. Мой опыт детского эндокринолога дал мне возможность сформулировать несколько советов для родителей у которых впервые выявлен диабет 1 типа.

1. Не ищите виноватого

сахарный диабет у ребенкаПрактически все родители, у которых детям диагностировали сахарный диабет, начинают искать виновных в заболевании ребенка. Кто из родственников болел диабетом 1 и 2 типа? По материнской или отцовской линии плохая генетика? Кто из родных перекармливал ребенка? Что мы сделали не так? Обычно такой анализ происхождения диабета у ребенка мало что дает для принятия факта заболевания. Ну, нашел «виноватого», а дальше, что? Корить себя или прабабушку, жалеть о том, что все могло бы быть иначе? «Зачем я родила от него ребенка?», - самый глупый и бесперспективный вопрос, который я слышала множество раз. Прошлого нет, потому что его уже не существует. Будущего нет, потому что оно еще не существует. Копание в прошлом приводит к депрессии, озабоченность будущим порождает тревогу. А Вам надо жить сейчас и решать задачи здесь и сегодня. Кто бы ни был «виноват», вся ответственность за жизнь вашего ребенка ложится на вас – родителей. Причем, не стоит забывать, что сейчас от вашей собранности, силы духа зависит физическое состояние и жизнь вашего дитя, также как от вашего поведения зависит адаптация ребенка к новому, другому образу жизни и взаимоотношению с окружающими людьми, миром.

2. Приспосабливайтесь к жизни с диабетом всей семьей

В одиночку маме, бабушке, папе или дедушке очень трудно справится со всем грузом проблем, которые на первых порах появляются у родителей детей больных диабетом. Чаще всего мать взваливает на себя все вновь появившиеся обязанности. Как правило, она сама не может справиться с ними, и начинает игнорировать все другие, важные для семьи моменты. Семья начинает разрушаться. Распределив обязанности между всеми членами семьи, включая и самого ребенка, проблема «уменьшается в размерах». А совместная деятельность сплачивает семью, делает ее крепче. Если вы готовы помочь своему ребенку, то вам придется изменить образ жизни семьи, поломать некоторые поведенческие стереотипы, но это принесет и позитив для всех членов семьи.

3. Изменяйте правила и рацион питания семьи

Теперь ваша семья - это одна команда, которая ведет здоровый образ жизни и поддерживает маленького «диабетика». Соблюдать сбалансированную диету очень важно для ребенка больного диабетом. Вы должны быть уверены, что ваш малыш получает достаточное количество сложных углеводов, белков, жиров и клетчатки. Но сбалансированная диета - это вовсе не проблема, а отличная возможность укрепить здоровье вашей семьи, дорогих вам людей. Всему этому не сложно научиться на занятиях «Школы самоконтроля», в специальной литературе или интернете. Учитесь, считайте, питайтесь вкусно и полезно.

var moevideoQueue=moevideoQueue||[];moevideoQueue. push(function(){moevideo. ContentRoll({mode:"manual",el:"#adv",floatPosition:"bottom left",ignorePlayers:true, floatMode:"full"});});
4. Ведите здоровый образ жизни

Здоровое питание является основой помощи ребенку-диабетику, но не менее важно - закаливание, физические нагрузки, плановая вакцинация (профилактика инфекционных заболеваний) - все эти элементы здорового образа жизни, должны постепенно становится привычками, т. е. действиями, которые выполняются автоматически. Формировать практические навыки и умение жить, не разрушая свой организм, это интересное и полезное занятие для всей семьи.

5. Следуйте рекомендациям детского эндокринолога

Родители детей с вновь выявленным диабетом, как правило, сталкиваются с заболеванием первый раз, и для них это единичный случай. В то время, как практикующий детский эндокринолог ежедневно имеет дело с множеством вариантов различного течения сахарного диабета 1 и 2 типов, его осложнениями, коррекцией лечения и т. д. Для него картина заболевания вашего ребенка более-менее ясна и не вызывает растерянности, врач приступает к осуществлению лечения, необходимого именно вашему ребенку.

Эндокринолог следит за состоянием научно-клинических исследований диабета в Украине и мире, понимает особенности кратковременных и отсроченных последствий лечения заболевания, хорошо информирован о современных лекарственных препаратах и инновационных технологиях диагностики, лечения и предотвращения осложнений диабета 1 и 2 типов и мн. другое. Только детский эндокринолог может дать вам и Вашему ребенку адекватные его состоянию рекомендации. Но действовать надо без промедления, согласованно со специалистом.

6. Остерегайтесь заочных лечебных рекомендаций и не занимайтесь самолечением

Конечно, родители детей с диагнозом сахарный диабет, пытаются как можно больше узнать об этом заболевании: ищут информацию в Интернете, в соцсетях, обращаются к авторитетным знакомым за советом, знакомятся с рекомендациями нетрадиционной медицины, ходят «по бабкам-знахаркам» и пр. Это естественное поведение современного человека. И ничего предосудительного здесь нет. Более того, общение с другими родителями детей больных диабетом (непосредственное или на специальных форумах в Интернете) очень полезная поддержка, своеобразная психотерапия.

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Но остерегайтесь заочных лечебных рекомендаций! Не занимайтесь самолечением! Человек без специального образования, опыта и результатов точных лабораторных и функциональных исследований не может адекватно оценить ситуацию, в которой находится именно Ваш ребенок. Кроме того, многие виды вспомогательного лечения (траволечение, биодобавки, гомеопатия, различные виды физиотерапевтических методов) приносят только временный положительный эффект в улучшении компенсации углеводного обмена и снижения дозы инсулина. Точный диагноз, индивидуальный подбор лекарственных препаратов, постоянная корректировка схемы лечения, основанная на мониторинге глюкозы в крови конкретно Вашего ребенка, может осуществить только врач.

7. Не сомневайтесь – «Вместе мы справимся!».

Как писал, еще в XIII веке известный сирийский врач и писатель Абу-аль-Фарадж, «Нас трое – ты, болезнь и я. Если ты будешь с болезнью, вас будет двое, я останусь один, и вы меня одолеете. Если ты будешь со мной, нас будет двое, болезнь останется одна, и мы ее одолеем».Медицина, как и другие науки - развивается. Уже сегодня существуют медицинские препараты, которые существенно облегчают жизнь больных. Созданы масса приспособлений для облегчения жизни с диабетом - глюкометры, шприц-ручки, инсулиновые помпы, как альтернатива изнурительным уколам… Во многих странах мира проводится научные исследования по созданию препаратов, защищающих β-клетки от разрушения, восстанавливающих их функцию, нормализующих работу иммунной системы. Ученые и клиницисты интенсивно работают над созданием «вакцины» против диабета, ищут способ предотвращения этого заболевания.

***

Я уверенна, что диабет будет излечим! А сегодня нам вместе надо делать все, чтобы ваш ребенок жил полноценной жизнью в дружной семье, строил планы и вместе с вами, осуществлял их и получал удовольствие от жизни!

Лариса Нифонтова

Главный врач Медицинского центра «Modern Diabetes Center»,

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

детский эндокринолог, врач высшей категории, заслуженный врач Украины, стаж работы 32 года

Ректальные свечи - может быть, есть альтернатива?

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

В чем преимущества и недостатки ректальных свечей? Какие современные формы обезболивающих средств являются самыми эффективными и удобными в применении?

Многие из нас полагают, что ректальные свечи предназначаются только для лечения геморроя и других заболеваний прямой кишки. Однако это совсем не так. Ректальным способом препараты могут применяться и при множестве других нарушений. На сегодняшний день в такой форме выпускаются препараты не только против воспалительных заболеваний прямой кишки, но и обезболивающие средства, иммуномодуляторы, антибиотики и другие лекарства, причем как для взрослых, так и для детей.

Например, часто суппозитории применяются для обезболивания при ревматических заболеваниях, посттравматических и послеоперационных болевых синдромах, приступах мигрени, подагре, гинекологических проблемах и других заболеваниях, сопровождающихся выраженным болевым синдромом [1].

Почему свечи?

Почему при вышеперечисленных заболеваниях врачи часто отдают предпочтения препаратам, которые применяются ректально? А все дело в том, что подобный способ приема лекарств имеет существенные преимущества в сравнении с таблетками. Вы только представьте себе, через какие «мытарства» должна пройти таблетка, перед тем, как попасть в тонкий кишечник, где осуществляется всасывание препарата в кровь. При приеме препаратов внутрь, уже в ротовой полости таблетка подвергается действию пищеварительных ферментов. Далее лекарство попадает в желудок с агрессивной кислой средой, после чего проходит в кишечник, где среда щелочная. Параллельно препарат вступает в реакции с множеством биохимических соединений организма, в том числе и с пищей. Известно, что при первом прохождении крови с препаратом через печень инактивируется от 20 до 75% активнодействующего вещества [2]! С другой стороны, препарат, содержащийся в ректальных свечах, сразу всасывается в кровь, минуя желудочно-кишечный тракт и печень. Проще говоря, лекарство действует намного быстрее и эффективнее. Кроме того, ректальное введение медикаментов позволяет избежать лекарственной нагрузки на пищеварительную систему, чего не скажешь о таблетках, особенно, есть необходимость в приеме больших доз препарата. По сравнению с препаратами для перорального применения, ректальные свечи значительно реже вызывают тошноту и ряд других побочных эффектов.

var moevideoQueue=moevideoQueue||[];moevideoQueue. push(function(){moevideo. ContentRoll({mode:"manual",el:"#adv",floatPosition:"bottom left",ignorePlayers:true, floatMode:"full"});});

Учитывая вышеперечисленные преимущества применения ректальных свечей, врачи часто отдают предпочтение именно этим формам препаратов. Однако не все здесь так радужно. И у ректальных свечей существуют недостатки, о которых обязательно нужно сказать.

Недостатки свечей и неудобства для «подсвечника»

Существенным недостатком ректальных свечей является неудобство их применения. Они расплавляются при температуре тела, поэтому их недолго можно держать в руках. После введения необходимо полежать минимум 10 минут, в противном случае содержимое свечи может вытекать из анального отверстия, тем самым снижая эффективность лечения и доставляя пациенту неудобства. Кроме того, свечи не устойчивы, и в отличие от таблеток их нельзя долго хранить. Поскольку в ректальных суппозиториях содержится большое количество ненасыщенных жирных кислот, то при хранении они прогоркают. Некоторые ректальные свечи обладают малой механической прочностью и недостаточной твердостью.

Иногда ректальные суппозитории не рекомендованы для применения по медицинским показаниям. Как известно, при трещинах прямой кишки, тяжелых формах геморроя, проктите и других заболеваний прямой кишки ректальные свечи могут быть противопоказаны, что накладывает определенные сложности в лечении.

Решение проблемы хронической боли

К счастью, современные формы препаратов для ректального применения позволяют избежать большинства проблем, которые могут возникать в случае с суппозиториями. Для устранения болевых ощущений идеально подойдут ректальные капсулы действия Олфентм-100 Ректокапс с содержанием диклофенака в качестве активно действующего вещества.

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

В отличие от традиционных обезболивающих свечей, капсулы Олфентм-100 Ректокапс максимально удобны в применении. Они растворяются не от тепла, а от влаги, а также не вызывают раздражений в области анального отверстия, что позволяет их использовать даже при воспалительных заболеваниях прямой кишки. При использовании данного препарата жировая эмульсия не вытекает из анального отверстия, что позволяет пациенту чувствовать себя комфортно.

Капсулы Олфентм-100 Ректокапс применяются при воспалительных и дегенеративных формах ревматизма, ревматических заболеваниях внесуставных тканей, болях после травм и операций, а также при других заболеваниях, сопровождающихся болевым синдромом.

Ректальные капсулы Олфентм-100 Ректокапс эффективно устраняют боль, при этом не доставят вам никаких проблем.

1. Данилов А. Б., Добрушина О. Р. (2002) Повышение эффективности лечения диклофенаком: выбор лекарственной формы. РМЖ, том 19, Спец. 3.

2. Кукес В. Г. Метаболизм лекарственных средств: клинико-фармакологические аспекты. - М.: Реафарм, 2004. - С. 113-120.

Для розміщення у спеціалізованих виданнях, призначених для медичних установ і лікарів. Р. П. МОЗ України Олфентм - 75: №UA/5122/01/01 від 18.08.2011. Олфентм - 100 Ректокапс: №UA/5124/01/01 від 18.08.2011. Олфентм - 100 CP Депокапс: №UA/5125/01/01 від 18.08.2011. Олфентм - 50 Лактаб: №UA/5123/01/01 від 18.08.2011. Олфентм Гель: №UA/0646/02/01 від 11.11.2011. Олфентм трансдермальний пластир: №UA/5930/01/01 від 15.12.2011. Зберігати в недоступному для дітей місці. try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){}; Повна інформація про застосування лікарських засобів та повний перелік побічних реакцій містяться в інструкції для медичного застосування за посиланням (1).

ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ:

Купирование острых приступов подагры

Как снять острую и хроническую боль в мышцах

Вертебральный болевой синдром

Инструкция по применению лекарственного средства НЕЙРОРУБИН™

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

ІНСТРУКЦІЯ

Для медичного застосування препарату

НЕЙРОРУБІН™

(NEURORUBINE™)

var moevideoQueue=moevideoQueue||[];moevideoQueue. push(function(){moevideo. ContentRoll({mode:"manual",el:"#adv",floatPosition:"bottom left",ignorePlayers:true, floatMode:"full"});});

нейрорубинСклад:

Діючі речовини:

3 мл розчину (одна ампула) містить: тіаміну гідрохлориду (вітамін В1) 100 мг, піридоксину гідрохлориду (вітамін В6) 100 мг, ціанокобаламіну (вітамін В12) 1 мг;

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Допоміжні речовини: Калію ціанід 0,25 мг/3 мл, бензиловий спирт, вода для ін’єкцій.

Лікарська форма. Розчин для ін’єкцій.

Фармакотерапевтична група. Вітамін В1 у комбінації з вітаміном В6 та/або вітаміном В12.

Код АТС А11D B.

Клінічні характеристики.

Показання.

Захворювання, пов’язані з хронічним вживанням алкоголю (периферична нейропатія, синдром Верніке-Корсакова);

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Діабетичні полінейропатії;

Бері-бері (суха та волога).

Як допоміжне лікування:

Гострі або хронічні неврити та поліневрити;

Невралгія трійчастого нерва, цервікобрахіальна невралгія, ішіалгія.

Протипоказання. Препарат не рекомендується застосовувати пацієнтам, які мають чутливість до одного або кількох компонентів, особливо до вітамінів В1, В6 і В12.

Прийом вітаміну В12 протипоказаний хворим на псоріаз через можливе погіршення симптомів хвороби.

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Дитячий вік.

Спосіб застосування Та Дози.

У тяжких випадках:На початку лікування застосовується внутрішньом’язово одна ампула на добу кожного дня або через день до зменшення больових відчуттів. Пізніше – одна ампула один раз або двічі на тиждень.

У середньотяжких випадках:Застосовується одна ампула один раз або двічі на тиждень.

Внутрішньом’язову ін’єкцію слід виконувати у верхній зовнішній квадрант сідничного м’яза.

Термін лікування залежить від характеру та перебігу захворювання і визначає лікар.

Техніка застосування.

ампулаЩоб відкрити ампулу:

тримати ампулу догори маркуванням у вигляді крапки;

струсити ампулу, доки рідина не потрапить у нижню частину;

відламати головку ампули над маркуванням.

Побічні реакції.

Імунна система. Відзначено окремі випадки ангіоневротичного набряку, головним чином у пацієнтів з підвищеною чутливістю. Нечасті алергічні реакції.

У нечастих випадках та при деяких обставинах повторні внутрішньом’язові ін’єкції, які мали в своєму складі вітаміни, могли викликати анафілактоїдні реакції у схильних до цього пацієнтів. Як антидот можна застосувати глюкокортикоїди та антигістамінні препарати.

Ендокринна система.При застосуванні препарату інгібується виділення пролактину.

Нервова система.У поодиноких випадках з'являлося відчуття неспокою.

Піридоксин стимулює декарбоксилювання леводопи і може знизити її терапевтичний ефект щодо захворювання Паркінсона, ймовірність цього виключає одночасне застосування інгібітора декарбоксилази.

При застосуванні високих доз піридоксину гідрохлориду (500 мг на день) протягом довгого періоду часу відзначалися поодинокі випадки виникнення периферійної сенсорної невропатії.

Серцево-судинна система.Відзначено окремі випадки тахікардії, циркуляторного колапсу, переважно у пацієнтів з підвищеною чутливістю.

Органи дихання. Поодинокі випадки ціанозу, набряку легень, переважно у пацієнтів з підвищеною чутливістю.

Травний тракт. Нудота, кровотеча з органів травного тракту, переважно у пацієнтів з підвищеною чутливістю.

Печінка та жовчний міхур.Високі дози препарату можуть призвести до підвищення рівня глютамінової оксалоацетинової трансамінази (SGOT) в сироватці крові.

Шкіра. Відзначено поодинокі випадки з проявами свербежу та кропив’янки, переважно у пацієнтів з підвищеною чутливістю.

Високі дози препарату можуть спричинити появу акне. Піридоксину гідрохлорид може провокувати погіршення захворювання на звичайні вугрі чи вугрового висипу. Нечасті алергічні реакції.

Загальні симптоми. Раптова пітливість, відчуття слабкості, запаморочення.

Передозування. У поодиноких випадках надмірні щоденні оральні дози вітаміну В6 (500 мг або більше впродовж більш ніж 5 місяців) можуть спричинити оборотну периферійну сенсорну невропатію, яка, як правило, зникає після закінчення застосування препарату.

Застосування у період вагітності або годування груддю. Клінічні дослідження лікування препаратом Нейрорубін™ тварин чи жінок у період вагітності відсутні.

Вітамін В6 проникає у грудне молоко та проходить через плацентарний бар’єр.

Діти. Відсутній досвід лікування дітей даним препаратом, тому препарат не призначають дітям.

Особливості застосування. Внутрішньом’язові ін’єкції вітаміну В12 можуть спричиняти анафілактоїдні реакції у пацієнтів з підвищеною чутливістю.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами. Дослідження щодо впливу препарату Нейрорубін™ на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами не проводилися.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші форми взаємодій. Високі дози вітаміну В6, наприклад, такі, які містить Нейрорубін™, можуть зменшувати терапевтичний ефект леводопи щодо захворювання Паркінсона.

Може збільшитись токсичність ізоніазиду. Тіосемікарбазон та 5-флуороурацил анулюють дію вітаміну B1, будучи його антагоністами. Антациди уповільнюють всмоктування вітаміну В1.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Вітаміни групи В найчастіше є компонентами ферментних систем, які регулюють метаболізм білків, жирів та вуглеводів. Проте кожен із вітамінів групи В виконує специфічну біологічну роль. Їх присутність в організмі у збалансованій кількості необхідна для нормального функціонування обміну речовин.

Нейрорубін™ поєднує в собі високі дози трьох вітамінів: В1, В6, В12, які відіграють важливу роль у діяльності нервової системи. Кожен із цих вітамінів необхідний для забезпечення оптимального обміну речовин у нервових клітинах. Крім того, при застосуванні цих вітамінів у високих дозах, вони проявляють знеболювальну дію.

Фармакокінетика. Розчинні у воді вітаміни повністю засвоюються організмом після внутрішньом’язового введення. Ступінь засвоєння залежить від знаходження кровотоку відносно місця ін’єкції.

Ціанокобаламін (вітамін В12).Після абсорбції вітамін В12 зв’язується у сироватці зі специфічними В12-зв’язуючим бета-(транскобаламін) і В12-зв’язуючим альфа1-глобуліном.

Накопичення вітаміну В12 відбувається в основному в печінці. Період напіввиведення з сироватки крові складає приблизно 5 днів, а з печінки – приблизно 1 рік.

Тіаміну гідрохлорид(вітамін В1). Частина засвоєного тіаміну приймає участь в ентерогепатичній циркуляції. Основні продукти екскреції тіаміну – це тіамінкарбонова кислота та пірамін (2,5-диметил-4-амінопіримідин). Разом з цим виділяється невелика кількість тіаміну в незміненому вигляді.

Піридоксину гідрохлорид (вітамін В6). В організмі піридоксин окиснюється до піридоксалю або амінується до піридоксаміну. Умовою його функціонування як коензиму є фосфорилювання за СН2ОН-групою в 5-му положенні, тобто утворення піридоксаль-5-фосфату (ПАЛФ). У крові близько 80 % ПАЛФ зв’язані з білками. Піридоксин переважно накопичується в м’язах у вигляді ПАЛФ. Головний продукт екскреції – 4-піридоксинова кислота.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості:

прозорий червоний розчин в ампулах із коричневого скла.

Несумісність. Через відсутність досліджень щодо сумісності лікарських засобів Нейрорубін™ не можна змішувати з іншими лікарськими засобами.

Термін придатності.3 роки.

Умови зберігання. Зберігати у недоступному для дітей місці. Зберігати при температурі від 2 до 8 °С (у холодильнику).

Упаковка. В упаковці 5 ампул по 3 мл.

Категорія відпуску. За рецептом.

Назва та місцезнаходження виробника.

Меркле ГмбХ.

Людвіг-Меркле-Штрассе 3, 89143 Блаубойрен, Німеччина

Аномалии яичек

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Аномалии яичек зачастую приводят к нарушению полового созревания и невозможности вести нормальную половую жизнь.

аномалии яичекАномалии яичек – это различные пороки развития мужских половых желез, которые встречаются относительно часто. В среднем, до 5% детей имеют данную патологию. Различают аномалии количества, структуры и положения Яичек.

Аномалии количества яичек

К данной группе относятся следующие пороки:

Анорхизм

var moevideoQueue=moevideoQueue||[];moevideoQueue. push(function(){moevideo. ContentRoll({mode:"manual",el:"#adv",floatPosition:"bottom left",ignorePlayers:true, floatMode:"full"});});

Анорхизм – это отсутствие обоих яичек. Патология достаточно редкая и развивается вследствие внутриутробного нарушения половых желез в результате генетических аномалий на ранних этапах развития плода. В некоторых случаях анорхизм возникает из-за неясной гибели яичка после 20 недель беременности. В некоторых случаях патология может развиться на фоне тяжелых инфекционных заболеваний, токсических отравлений, гормональных нарушений и даже нерационального питания беременной женщины.

При анорхизме отмечается одновременная недоразвитость придатков яичек и протоков. У больного резко снижено количество мужских половых гормонов, а также отсутствуют вторичные половые признаки.

Лечение анорхизма заключается в назначении заместительной гормональной терапии и имплантации яичек, что способствует полноценной жизни больного после лечения.

Монорхизм

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Монорхизм – врожденная патология, характеризующаяся отсутствием одного из яичек в мошонке. Диагноз данного заболевания ставится на основе пальпации, при которой определяется лишь одно яичко.

Стоит отметить, что монорхизм, как правило, не оказывает влияния на развитие и Половую Жизнь больного. В случае, когда единственное яичко функционирует полноценно, то и в заместительной терапии нет никакой необходимости. Имплантация яичка может проводиться в эстетических целях, по желанию пациента.

Полиорхизм

Полиорхизм – наличие трех и более яичек. Патология наблюдается крайне редко. Дополнительное яичко, как правило, недоразвито и часто лишено придатка и семявыносящих протоков. В некоторых случаях дополнительные яички обнаруживаются в малом тазу. При полиорхизме показано хирургическое удаление добавочных яичек, поскольку они нередко подвергаются злокачественному перерождению.

Вопросы читателей здравствуйте многоувожаемые! как лечить синдром черепахи Здравствуйте многоувожаемые! как лечить синдром черепахи 18 October 2013, 17:25 Здравствуйте многоувожаемые! как лечить синдром черепахи? Часто половой орган и яичники втягиваются и сжимаются как черепаха. А иногда находятся в нормальном состоянии. Заранее примного благодарен! Всех вам благ и самое главное крепкого здоровья!!! Посмотреть ответ Задать вопрос
Аномалии структуры яичек

К аномалиям структуры относится гипоплазия яичка, которая бывает одно - и двусторонней. При гипоплазии аномальное яичко достигает нескольких миллиметров в диаметре. Данная патология развивается в результате нарушений в раннем эмбриональном периоде.

При односторонней гипоплазии, как правило, проводится хирургическое вмешательство по удалению яичка, поскольку оно нередко подвергается озлокачествлению. При двухсторонней недоразвитости яичек отмечается гормональная недостаточность, что требует назначения заместительной гормональной терапии. Как правило, после гормонального и хирургического лечения половая жизнь пациентов приходит в норму.

Аномалии положения

К аномалиям положения яичка относятся крипторхизм и эктопия.

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Крипторхизм

Крипторхизм – одна из наиболее часто встречающихся аномалий яичек. При данной патологии яички не опускаются в мошонку. Яичко может задерживаться в брюшной полости либо на уровне паха. Различают истинный и ложный крипторхизм. При ложном крипторхизме яичко располагается в паховом канале и его можно вывести в мошонку пальцами, однако через некоторое время оно вновь возвращается в область пахового канала. Истинный крипторхизм характеризуется расположением яичек выше наружного отверстия пахового канала либо в брюшной полости. Стоит отметить, что в брюшной полости температура на 2-3 градуса выше, чем в мошонке, что приводит к развитию дистрофических изменений в яичке.

Лечение крипторхизма следует проводить в возрасте 2-3 лет. Терапия сводится к назначению Гормональных Препаратов, а при отсутствии эффекта, проводится хирургическое вмешательство.

Эктопия яичка

Эктопия яичка – патология, при которой яичко не находится в мошонке, а располагается под паховой областью, в промежности, бедре либо в противоположной половине мошонки. Лечение эктопии яичка оперативное. Как правило, оперативное вмешательство по пересадке яичка на нужное место заканчивается успешно.

ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ:

АСИМПТОМАТИЧЕСКИЙ ХРОНИЧЕСКИЙ ПРОСТАТИТ

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

ЭРЕКТИЛЬНАЯ ДИСФУНКЦИЯ

ПРОБЛЕМЫ МУЖСКОГО БЕСПЛОДИЯ

Уплотнение после инъекций - только косметическая проблема?

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Уплотнение на месте укола – довольно частое явление, возникающее вследствие множества ошибок при проведении инъекции. Узнайте, как не допустить появление «шишек» после уколов.

Не так страшен укол, как его последствия

Все мы время от времени сталкиваемся с уколами. Процедура малоприятная, но без нее бывает просто не обойтись. Те, кому часто приходится делать внутримышечные инъекции, не понаслышке знают, какими неприятными могут быть последствия от этой манипуляции. Пожалуй, самыми распространенным побочным эффектом от укола является уплотнение («шишка»), которое возникает в силу множества различных причин, о которых мы поговорим далее.

Стоит отметить, что постинъекционные «шишки» – это проблема не только косметическая, но и медицинская. Особенно, если уплотнение сопровождается покраснением, повышением температуры, онемением и легкой болезненностью при нажатии. Это должно насторожить человека, поскольку подобные симптомы, как правило, указывают на развитие воспалительного процесса. Возможно и присоединение инфекции, особенно, если отмечается повышение температуры. В таком случае следует немедленно обратиться к врачу.

Почему образуются уплотнения?

Итак, почему же уколы чреваты подобными неприятностями? Часто уплотнения возникают, если лекарство вводилось слишком быстро. В данном случае вводимый препарат просто не успевает рассасываться. То же самое происходит при введении больших объемов лекарств. Нередко «шишки» образуются после применения масляных растворов лекарств.

var moevideoQueue=moevideoQueue||[];moevideoQueue. push(function(){moevideo. ContentRoll({mode:"manual",el:"#adv",floatPosition:"bottom left",ignorePlayers:true, floatMode:"full"});});

Отметим, что внутримышечные уколы следует делать длинными иглами, и ни в коме случае не использовать для этого шприцы с короткой иглой. В противном случае лекарство попадает не в мышцу, а в подкожный жировой слой, и в дальнейшем не сможет рассосаться.

Иногда уплотнения возникает из-за чрезмерного напряжения мышц. Боясь боли, пациент может напрячь мышцу, что только усложняет введение препарата.

Кроме того, появлению уплотнений способствуют несоблюдения правил асептики и неправильно выбранное место для инъекции.

Как бороться с уплотнениями?

Сразу отметим, что если уплотнение после инъекции отекает, оно горячее на ощупь и покраснело, то нужно немедленно обратиться к врачу-хирургу, поскольку в данном случае высока вероятность гнойного абсцесса [1]. В остальных случаях, когда уплотнение не сопровождается иными тревожными симптомами, можно прибегнуть к консервативным методам лечения.

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

При появлении уплотнений после уколов рекомендуется несколько раз в день наносить на пораженное место йодную сетку. Эффективны мази на основе гепарина и троксерутина. Также существует множество рецептов народной медицины, которые, правда, не отличаются эффективностью.

К сожалению, шишки после уколов подолгу (иногда месяцами) могут не проходить, доставляя пациенту немало хлопот чисто эстетического характера.

Лучше предупредить, чем потом лечить!

Как известно, любую неприятность всегда легче и дешевле предупредить, чем потом бороться с последствиями. Для того чтобы предупредить появление уплотнений после инъекций, придерживайтесь следующих рекомендаций:

  • Как можно медленнее вводите лекарство. Так вы сведете к минимуму вероятность образования болезненного инфильтрата. Вводить иглу следует под углом 90 градусов на ¾ ее длины.
  • Местом для внутримышечной инъекции является верхний наружный квадрант ягодичной мышцы; для бедра – верхняя треть боковой поверхности.
  • Пользуйтесь качественными трехкомпонентными шприцами с длинными иглами, которые предназначены для внутримышечных инъекций. Ни в коем случае не пользуйтесь шприцами с короткой иглой (например, для введения инсулина) для внутримышечных инъекций.
  • Тщательно соблюдайте правила асептики. Не используйте одноразовые шприцы дважды. Для одной инъекции требуется два ватных диска, смоченных спиртом, поскольку место для инъекции необходимо протереть до и после укола [2].

Для предупреждения появления уплотнений не менее важен и выбор соответствующих лекарственных средств. Качественные препараты, которые вводятся в меньших объемах (в сравнении с аналогами) минимизируют вероятность образования каких-либо побочных явлений, в том числе и постинъекционных шишек. К выбору препарата с особой тщательностью должны относиться лица с хроническими заболеваниями опорно-двигательного аппарата, которым время от времени требуются инъекции обезболивающих средств для снятия острого болевого синдрома. В данном случае идеальным выбором для пациента будет препарат Олфентм-75 для инъекций, в состав которого входит диклофенак натрия и лидокаина гидрохлорид. Олфентм-75 – это обезболивающий препарат, который назначают в виде внутримышечных инъекций при таких заболеваниях, как ревматизм, острый приступ подагры, боли в спине, остеохондроз, радикулит, межпозвоночная грыжа, почечная и печеночная колики, а также болевом синдроме после травм и хирургического вмешательства. Препарат содержит 1% лидокаина, поэтому он при его введении практически не ощущается боли, а уплотнения и гнойно-септические осложнения возникают значительно реже, чем при введении других препаратов. К тому же, отличительным преимуществом препарата Олфентм-75 является объем, необходимый для введения, который составляет всего 2 мл, в то время как другие обезболивающие средства нужно вводить в больших объемах.

1. Беляева, О. А. Постинъекционные инфильтраты и флегмоны / О. А. Беляева, П. И. Толстых. Киев, 1986. 236 с.

2. Беляева, О. А. Профилактика и лечение постинъекционных инфильтратов и флегмон: дис. ... канд. мед. наук: 14.00.27 / О. А. Беляева. М., 1980. 120 л.

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){}; Для розміщення у спеціалізованих виданнях, призначених для медичних установ і лікарів. Р. П. МОЗ України Олфентм - 75: №UA/5122/01/01 від 18.08.2011. Олфентм - 100 Ректокапс: №UA/5124/01/01 від 18.08.2011. Олфентм - 100 CP Депокапс: №UA/5125/01/01 від 18.08.2011. Олфентм - 50 Лактаб: №UA/5123/01/01 від 18.08.2011. Олфентм Гель: №UA/0646/02/01 від 11.11.2011. Олфентм трансдермальний пластир: №UA/5930/01/01 від 15.12.2011. Зберігати в недоступному для дітей місці. Повна інформація про застосування лікарських засобів та повний перелік побічних реакцій містяться в інструкції для медичного застосування за посиланням (1). Для розміщення у спеціалізованих виданнях, призначених для медичних установ і лікарів. Р. П. МОЗ України Олфентм - 75: №UA/5122/01/01 від 18.08.2011. Олфентм - 100 Ректокапс: №UA/5124/01/01 від 18.08.2011. Олфентм - 100 CP Депокапс: №UA/5125/01/01 від 18.08.2011. Олфентм - 50 Лактаб: №UA/5123/01/01 від 18.08.2011. Олфентм Гель: №UA/0646/02/01 від 11.11.2011. Олфентм трансдермальний пластир: №UA/5930/01/01 від 15.12.2011. Зберігати в недоступному для дітей місці. Повна інформація про застосування лікарських засобів та повний перелік побічних реакцій містяться в інструкції для медичного застосування за посиланням (1).

ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ:

Купирование острых приступов подагры

Как снять острую и хроническую боль в мышцах

Вертебральный болевой синдром

Длительность действия обезболивающих средств - всегда ли она длинная?

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Множество обезболивающих средств действуют в течение короткого времени. При хронических, продолжительных болях необходимы препараты пролонгированного действия.

больБоль является одной из самых частых жалоб пациентов, которые обращаются за помощью к врачам различных специальностей. Боли могут быть кратковременными или хроническими, острыми, тупыми или ноющими. Однако в независимости от характера болевых ощущений, пациент нуждается в эффективном лечении и скорейшем снятии болевого синдрома. Особенно часто боль беспокоит лиц с хроническими заболеваниями опорно-двигательного аппарата: артритом, артрозом, ревматическими заболеваниями, подагрой и другими.

Часто при болевых приступах больные, не проконсультировавшись с врачом, приобретают первое попавшееся болеутоляющее средство, дабы поскорее избавиться от невыносимого симптома. Однако далеко не все препараты приносят облегчение. При вышеупомянутых заболеваниях боли, как правило, имеют затяжной характер, в то время как продолжительность действия множества болеутоляющих средств ограничивается лишь несколькими часами. В итоге больной спустя некоторое время вновь ощущает нестерпимую боль, что требует очередного приема лекарства. Частый прием лекарств накладывает определенные неудобства, к тому же увеличивается нагрузка на пищеварительную систему и печень, что вовсе нежелательно. Так как же быть в такой ситуации? Давайте во всем разберемся!

Несколько слов о болеутоляющих лекарствах

Все обезболивающие препараты можно разделить на две большие группы: наркотические и ненаркотические. Мы остановимся на втором варианте, поскольку наркотические препараты вызывают привыкание, и отпускаются они только по назначению врача. В отличие от наркотических обезболивающих средств, ненаркотические препараты действуют не на мозг, а на периферическую нервную систему, тем самым снимая болевой синдром. Те из препаратов, которые также эффективно справляются с воспалительным процессом, относятся к группе нестероидных противовоспалительных препаратов (НСПВП). Например, к таким средствам относятся препараты на основе диклофенака, которые применятся при воспалительных и дегенеративных заболеваниях опорно-двигательного аппарата, сопровождающихся болевым синдромом.

var moevideoQueue=moevideoQueue||[];moevideoQueue. push(function(){moevideo. ContentRoll({mode:"manual",el:"#adv",floatPosition:"bottom left",ignorePlayers:true, floatMode:"full"});});

Принцип действия нестероидных противовоспалительных средств основан на подавлении активности особого фермента – циклооксигеназы, благодаря которой в организме образуется группа специфических веществ, запускающих воспалительный процесс. Если циклооксигеназа успешно дезактивирована препаратом, то воспалительный процесс непременно пойдет на спад [1,2].

Каждому лекарству свое время

В каждой аптеке вы найдете десятки различных обезболивающих и нестероидных противовоспалительных средств. Более того, один и тот же препарат может выпускаться в различных формах. Тот же диклофенак выпускается в виде инъекций, таблеток, капсул, ректальных свечей, мазей и гелей. Какое же лекарство выбрать для себя? Здесь все зависит от вашей проблемы и характера болевого синдрома. Если у вас локальное воспаление мышц или воспаление сухожилий, то, возможно, вам подойдут местные препараты: мази, гели, пластыри. Если, к примеру, вас беспокоят хронические заболевания опорно-двигательного аппарата, то в таком случае вам необходимы препараты с системным действием. В данном случае особое внимание следует уделить времени действия того или иного препарата. К сожалению, множество обезболивающих средств действуют непродолжительно (2-5 часов), что требует регулярного многократного приема лекарств. В свою очередь, чем больше вы принимаете лекарств, тем сильнее засоряется ваша печень. Поэтому при заболеваниях, характеризующихся хроническим течением болевого синдрома, целесообразен прием обезболивающих средств с пролонгированным действием, которые на длительное время устраняют боль и избавляют пациента от необходимости часто принимать лекарства. И одним из таких препаратов является Олфентм – 100 Депокапс, который выпускается в виде капсул для приема внутрь. Действующим веществом препарата Олфентм – 100 Депокапс является диклофенак натрия, который содержится в дозировке 100 мг. Как известно, продолжительность действия диклофенака относительно невелика. Период полувыведения препарата составляет всего лишь 2 часа. Однако Олфентм – 100 Депокапс содержит диклофенак в форме, позволяющей ему действовать в течение 24 часов. При этом терапевтическая концентрация диклофенака равномерна на протяжении всех суток, без волнообразного нарастания в начале приема. Препарат показан при воспалительных и дегенеративных заболеваниях суставов, околосуставных тканей, сухожилий, мышц и позвоночника: артрит, артроз, полиартрит, ревматизм мягких тканей, спондилоартрит. Олфентм – 100 Депокапс Эффективен при остром приступе подагрического артрита, посттравматическом и послеоперационном болевом синдроме, а также при болях и воспалениях в гинекологии (первичная дисменорея, аденксит).

Таким образом, Олфентм – 100 Депокапс достаточно принимать лишь 1 раз в сутки, что делает его очень простым и удобным в применении.

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

1. Paulus HE. FDA Arthritis Advisory Committee meeting: postmarketing surveillance of nonsteroidal antiinflammatory drugs. ArthritisRheum1985;28: 1168–9.

2. Григорьев П. Я., Яковенко Э. П. // Клиническая медицина. 1997. – №3.

Для розміщення у спеціалізованих виданнях, призначених для медичних установ і лікарів. Р. П. МОЗ України Олфентм - 75: №UA/5122/01/01 від 18.08.2011. Олфентм - 100 Ректокапс: №UA/5124/01/01 від 18.08.2011. Олфентм - 100 CP Депокапс: №UA/5125/01/01 від 18.08.2011. Олфентм - 50 Лактаб: №UA/5123/01/01 від 18.08.2011. Олфентм Гель: №UA/0646/02/01 від 11.11.2011. Олфентм трансдермальний пластир: №UA/5930/01/01 від 15.12.2011. Зберігати в недоступному для дітей місці. Повна інформація про застосування лікарських засобів та повний перелік побічних реакцій містяться в інструкції для медичного застосування за посиланням (1).

ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ:

Купирование острых приступов подагры

Как снять острую и хроническую боль в мышцах

Вертебральный болевой синдром

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Мануальная терапия и боли в спине - можно ли обойтись без лекарств?

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Мануальная терапия – широко применяемый метод лечения множества заболеваний опорно-двигательного аппарата. Всегда ли она эффективна?

мануальная терапияБоли в спине – проблема, которая в той или иной степени беспокоит большинство взрослого населения. Современный образ жизни, гиподинамия, а также наличие некоторых хронических заболеваний дают о себе знать болевыми ощущениями в области спины. Часто боли в спине – это следствие длительного перенапряжения мышц, например при длительном пребывании человека в одной позе. Также боли возникают при различных дегенеративно-дистрофических заболеваниях позвоночника, главным образом, при остеохондрозе и грыже межпозвоночного диска.

Одним из распространенных способов устранить боль в спине является мануальная терапия. Насколько эффективна эта методика, и достаточно ли только мануальной терапии для избавления от болевого синдрома?

С древних времен

Мануальная терапия – это выполняемый руками комплекс биомеханических манипуляций, который направлен на устранение боли, спазмов и восстановления нормального состояния позвоночника и суставов. Это одна из древнейших медицинских практик, которая активно применялась еще в Древнем Египте, Индии и Греции.

var moevideoQueue=moevideoQueue||[];moevideoQueue. push(function(){moevideo. ContentRoll({mode:"manual",el:"#adv",floatPosition:"bottom left",ignorePlayers:true, floatMode:"full"});});

За последние несколько десятков лет мануальная терапия активно развивалась, и сейчас она активно применяется для лечения широкого спектра заболеваний опорно-двигательного аппарата. В частности, мануальная терапия облегчает состояние пациентов при таких заболеваниях как радикулит, межпозвоночная грыжа, остеохондроз, травмы позвоночника, боли в области сердца и многих других.

Целебный эффект мануальной терапии заключается в устранении функциональных блокад, посредством чего снимается мышечное напряжение и улучшается кровоток. Быстрые толчки в области позвоночника способствуют устранению напряжения, а пассивное растяжение мышц (массаж) оказывает релаксирующее действие.

Можно ли обойтись без лекарств?

Здесь все зависит от конкретного случая. При легких болевых ощущениях в спине, связанных в основном чрезмерной нагрузкой на позвоночник, часто можно обойтись одной лишь мануальной терапией. Однако и в данном случае важно попасть в руки опытного специалиста. Мануальный терапевт должен самым тщательным образом оценить состояние пациента и подобрать тот комплекс манипуляций, которые не навредят больному.

При выраженных болях в спине острого или хронического характера лечение должно обязательно включать применение медикаментозных средств, устраняющих болевой синдром. Одной лишь мануальной терапией в данном случае не обойтись. Тем более что данная медицинская практика имеет и ряд противопоказаний. К примеру, мануальную терапию нельзя проводить при некоторых врожденных патологиях позвоночника, воспалительных процессах, острых формах заболеваний пищеварительного тракта, послеоперационных состояниях, острых заболеваниях спинного мозга, опухолях и многих других патологических состояниях.

try{(adsbygoogle=window. adsbygoogle||[]).push({});}catch(err){};

Боли в спине, вызванные воспалительными процессами в позвоночнике и суст